* витрати на купівлю товарів;
* транспортно-заготівельні та складські витрати;
* витрати на оплату праці:
Основна зарплата – зарплата відповідно до встановлених відпрацьованих норм часу.
Додаткова зарплата – доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні плати, передбачені чинним законодавством.
* відрахування на соціальні заходи;
* загальновиробничі витрати;
- витрати на управління персоналом,
- амортизацію основних засобів загальновиробничого призначення,
- амортизацію нематеріальних активів,
- витрати на утримання. Експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення,
- витрати на опалення, освітлення, водопостачання,
- оплата праці загальновиробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи,
виробничі накладні витрати приймаються керівником підприємства на весь рік за результатами складу цих витрат по факту попереднього року.
2.2. Класифікація витрат для прийняття рішень та планування.
Витрати для прийняття рішень та планування можливо класифікувати по слідуючим ознакам:
1) Релевантні та нерелевантні витрати.
2) Дійсні та можливі витрати.
3) Маржинальні та середні витрати.
4) Постійні і змінні витрати.
5) Обов’язкові та дискреційні витрати.
Розглянемо кожен з цих пунктів:
1. Релевантні та неревантні витрати.
Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.
Релевантні витрати – це витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішень.
Нерелевантні витрати – це витрати, величина яких не залежить від прийняття рішень.
Зміни у складі та величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, яка впливає на витрати, називають фактором витрат.
Розуміти взаємозв’язок між витратами та певними факторами дуже важливо, оскільки це дозволяє передбачити майбутні релевантні витрати, що необхідно для прийняття управлінських рішень. Для опису “поведінки” витрат в літературі традиційно використовують терміни: “змінні витрати” і “постійні витрати”, а також “напівзмінні витрати” і “напівпостійні витрати”. При цьому, як основний фактор витрат, звичайно розглядають обсяг діяльності (виробництва або реалізації).
Приклади факторів витрат для різних функцій бізнесу.
Функції бізнесу | Фактори витрат |
Дослідження і розробки | Кількість проектів. Технічна складність проектів. |
| Проектування продукції, послуг і процесів | Кількість виробів. Кількість складових частин виробу. |
| Виробництво | Обсяг виробництва. Кількість переналадок обладнання. Основна зарплата. |
| Маркетинг | Кількість рекламних оголошень. Кількість продавців. Виручка |
| Доставка | Кількість замовників. Відстань перевезень. |
| Обслуговування клієнтів | Кількість замовлень |
| Управління | Кількість замовлень. Кількість персоналу |
Розглянемо релевантні та нерелевантні рішення, які існують на фірмі “Таврія”.
Наприклад, розглядається питання – придбати нове обладнання або взяти його в оренду. У цьому випадку вартість обладнання та оренда плата є релевантними витратами, на відміну від вартості витрачених на його обслуговування матеріалів, витрат на заробітну плату обслуговуючого персоналу, які є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.
Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.
У нашому прикладі диференційні витрати – це різниця між вартістю обладнання і сумою орендної плати за період його експлуатації.
2. Дійсні та можливі витрати.
Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).
Дійсні витрати – це витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.
Можливі витрати (втрати) – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення.
Наприклад, підприємство розглядає альтернативу використання вільних коштів: придбати цінні папери або придбати ще один транспортний засіб для виробничих потреб, який можливо у вільний час здавати в оренду.
У цьому разі релевантні витрати для наведених варіантів становлять:
Варіант 1 (придбати акції)
= Релевантні витрати для варіанту 1
Варіант 2 (придбати транспортний засіб і здати його в оренду).
= Релевантні витрати для варіанту 2.
3. Маржинальні та середні витрати.
Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.
Наприклад, на заводі окрім виробництва автокранів хочуть займатися виробництвом окремих запчастин автокранів, наприклад, редукторів.
Загальні витрати на виробництво першого редуктора – 3 000грн, а на виробництво двох редукторів буде витрачено 5 900грн. Отже, собівартість першого редуктора – 3 000грн, а другого – 2 900грн. Це явище виникає через вплив багатьох факторів, наприклад таких, як розігрів печі, у який деталі по технології повинні пройти закалку складає приблизно 2 години, а якщо закалку будуть проходити одразу дві деталі уже не виникнуть.
Тепер визначимо середні витрати на виробництво одного редуктора:
5 900 : 2 = 2 950 грн.
Як бачимо, в середньому собівартість одного редуктора дорівнює 2 950грн, хоча фактично редуктори мають різну собівартість.
4. Постійні і змінні витрати.
Класифікація за типом “поведінки” витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.
Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно зміні обсягу виробництва.
Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати на оплату праці, прямі витрати матеріалів, частина виробничих накладних витрат.
Але, в розрахунку на одиницю продукції змінні витрати залишаються постійними.
Існують ще напівзмінні витрати – це витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки в разі закупівлі великої партії, та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочується в міру зростання кваліфікації робітників.
Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змінних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати – плату за тривалість проведених розмов.
Постійні (умовно-постійні) витрати – це витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.
До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування тощо.
Щодо поведінки постійних витрат, то слід сказати, що постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до обсягу діяльності.
Наприклад, якщо рентні платежі складають 1 000 грн., то при обсязі виробництва 200 шт. на рік вони складуть 5 грн. на кожну одиницю продукції, а при зростанні обсягу на 25% (250 шт. на рік) ці витрати становитимуть 4 грн. на одиницю.
Існують також так звані, напівпостійні витрати – це витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата ремонтних робітників, за умови, що для обслуговування на кожні 1 000 машино-годин роботи обладнання потрібний один ремонтник.
6. Обов’язкові та дискреційні витрати.
Витрати номінальної потужності – це заплановані накладні витрати, які могли б бути понесені при нульовому обсязі ділових операцій. Такі витрати носять назву обов’язкових.
Сюди можна віднести слідуючи витрати:
У випадку страйку існує ймовірність відновлення нормальної роботи, тому необхідно зберегти визначену базу, яка вимагає витрат номінальної потужності (витрати на заробітну плату необхідного керівного “ядра”, технічного і обслуговуючого персоналу, яке б було збережено в подібній ситуації “готовності до роботи”). Також сюди можна віднести податки, амортизаційні відрахування та інші постійні витрати.
Дискреційні витрати – виникають протягом визначеного періоду часу (тобто це періодичні витрати) в результаті конкретного стратегічного рішення, яке прийнято керівництвом організації. Вони не пов’язані з обсягом виробництва або збуту. Наприклад, це витрати рекламних засобів і витрати на програми підвищення кваліфікації персоналу.
2.3. Класифікація витрат для виконання контролю і регулювання.
Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.
Контрольовані витрати – це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.
Неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.
Одні й ті ж самі витрати можуть бути контрольованими з боку керівництва цеху підприємства та неконтрольованими для керівника цеху іншого підприємства.