На етапі становлення психології релігії її філософською основою були позитивізм та прагматизм. На їх основі сформувався функціональний напрям у психології, який відіграв важливу роль у виникненні та розвитку психології релігії, що послуговувалась принципами і методами наукового дослідження, систематизації знань.
Прикладний характер американської психології релігії визначив її подальший розвиток, зокрема прагматично-утилітарну спрямованість. Сучасна американська психологія релігії характеризується поступовим посиленням соціально-психологічних аспектів в емпіричних дослідженнях, розширенням їх тематики, оскільки релігійність пов'язана з різними соціальними установками особистості.
Сучасні автори наголошують на ролі священнослужителя, який у процесі надання допомоги хворому здійснює зцілення задля відтворення цілісності, підтримує у перенесенні страждань, допомагає у прийнятті рішень людині з блокованими можливостями вибору, примирює її з Богом та іншими людьми.
Досягнення американських психологів у вивченні особливостей релігійної свідомості зацікавили європейських вчених. Значний вплив справили лекції В. Джемса, прочитані в Единбурзькому університеті, що викликали позитивний відгук. Європейська психологія релігії спочатку знаходилася під впливом американської школи, але згодом і сама почала продукувати наукові ідеї. Ще в 1909 р. на запрошення С. Холла 3. Фройд прочитав цикл лекцій у Кларкському університеті (штат Массачусетс), тобто задовго до Другої світової війни американці вже знали про психоаналіз. Бурхливий розвиток науки, засобів масової інформації сприяв швидкій асиміляції нових ідей.
2.Становлення психології релігії у Західній Європі
Становлення психології релігії у Західній Європі характеризувалося неоднозначністю, оскільки різні школи сприяли її полівекторній спрямованості. Проте цей етап в науковій літературі залишається малодослідженим. В. Мос-калець, М. Попова, Д. Угринович та інші розглядали західноєвропейську психологію релігії лише в контексті її становлення як окремої галузі знання.
Кожна із шкіл, що репрезентували психологію релігії, мала національні відтінки, зумовлені філософськими, психологічними, релігієзнавчими традиціями. Так, на початку XX ст. у США серед наук панівне становище належало педагогічній психології, у Франції — психіатрії і соціальній психології, в Німеччині — загальній психології. Суттєва різниця спостерігалась і в релігієзнавчій галузі. Якщо у США релігієзнавство було прикладною дисципліною, то в Європі фахівці співпрацювали з археологами, етнографами, антропологами.
Становище психології релігії у Франції описав філософ і психолог Е. Бутру: "... проблема... полягає, по-перше, в спостереженні та аналізі релігійних феноменів, які постачаються досвідом, і, по-друге, у віднайденні пояснення цим феноменам у загальних законах психічних явищ". Основоположником емпіричної психології у Франції наприкінці XIX — на початку XX ст. був Теодюль Рібо (1839— 1916р.р.), який вказував на особливу роль теорії асоціацій, підкреслював важливість анатомо-фізіологічних основ психічних явищ. Він заснував перший друкований орган психологів — журнал "Філософський огляд" (1876р.), у якому співпрацювали психологи і філософи Англії, Італії, Німеччини, Америки, Росії.
Один із розділів праці "Психологія почуттів" Рібо присвятив аналізу релігійних почуттів. Психолог відзначав, що релігійні почуття не стали об'єктом досліджень колег: зазвичай вони обмежуються лише виявом їх джерела — страху чи ніжної емоції (любові). Проте будь-яке релігійне вірування містить інтелектуальний елемент — свідомість і почування, почуття, що виражаються у вчинках. Саме почування надає особливості релігійному почуттю.
Для з'ясування походження релігійних почуттів Рібо досліджує першовитоки. Він не погоджувався з точкою зору М. Мюллера, згідно з якою "поняття божественного, особливо в його невизначеній формі, передувало поняттю про богів" [17, с. 210], ні з теорією Г. Спенсера, котрий звів усі примітивні релігії до культу предків і зазначив, що первинним фактом є поняття про дух.
Зародження релігійних вірувань Рібо пов'язує з фетишизмом, полідемонізмом, натуралізмом, що виражають психічний стан обожнення об'єкта, який осягається як дещо конкретне. Первинними формами релігії також був анімізм чи спіритизм, в яких дух осягався як дещо незалежне. "Психологічно цей момент відповідає домінуванню уяви над простим сприйняттям" [17, с. 212].
Для демонстрації залежності релігійних почувань від розвитку інтелекту Рібо досліджує їх еволюцію. В інтелектуальній еволюції французький психолог важливого значення надає поняттю космічного порядку, в якому боги спершу виступають фізичними регуляторами, які згодом поступалися своєю "управлінською" функцією вищим силам, наділеним моральними атрибутами. У цьому процесі посилюється роль узагальнення в побудові релігійних ідей. У різних народів спостерігається неоднаковий вияв абстракції та узагальнення, що засвідчує існування різноманітних релігій.
Відзначаючи складові еволюції почувань — боязнь, виражену в почутті залежності, любов як почуття потягу, Рібо ігнорує зміни, що супроводжують цей процес. Це, по-перше, поступове переважання приємних психічних станів над неприємними і, по-друге, злиття релігійного і морального почуттів. На завершальному етапі, як зауважує Рібо, спостерігається "всезростаюче переважання інтелектуального елемента (раціонального), поступове зникнення елемента почувань, котре прагне зблизитись з інтелектуальними почуттями і злитися з ними в одну групу" [17, с. 217]. Рібо висловлює думку про те, що релігія прагне стати релігійною філософією, прагне трансформуватися в неї.
В епоху "інтелектуальної витонченості", як зазначає психолог, релігійне почуття заміняє містицизм: "В усіх великих релігіях, що досягнули свого апогею, антагонізм між двома елементами вірувань — раціональним і сентиментальним — виражається в формі опозиції догматики і містики" [17, с. 218].
Релігійне почуття виявляється водночас у внутрішніх змінах організму і в поведінці. Його фізіологічні вияви дуже різноманітні. Зовнішнім виявом релігійного почуття є обряд, який має соціальний характер і набуває стійкості, перетворюючись у інституцію. Спершу обряди були прямим і безпосереднім вираженням релігійного почуття, передаючи дух кожного народу. При переході від реального до уявного обряд набуває символічної форми вияву.
Рібо висловлює думку, що релігійне почуття може перетворитися в пристрасть: йдеться про релігійний фанатизм. Психолог вважає, що будь-яка нормальна людина, яка живе в суспільстві, не може ігнорувати релігійні ідеї. Однак вона може лише осягнути, але не відчути їх.
Про психопатологію релігійних почуттів Рібо зауважує, що релігійне божевілля не є хворобливою сутністю, а є симптомом, їх класифікують як пригнічені, або астенічні, форми і екзальтовані, або стенічні. Пригнічена форма проявляється, по-перше, як боязнь, що може перетворитися на жах, а по-друге, її виявом в інтелектуальній сфері є невідступнаideefice. За Рібо, на релігійне божевілля впливає характер, виховання, середовище, епоха і форма вірувань. У простій релігійній меланхолії людина відчуває себе винною, проклятою. Іноді вона набуває деманіакальної форми, яка характеризується мареннями, одержимістю бісом.
Хвороблива екзальтація релігійного почуття випливає з потягу і любові, що проявляються в екстазі, при якому спостерігається "по-перше, обмеженість поля свідомості з інтенсивним і пануючим уявленням, яке виступає єдиним зосередженням і центром асоціації; по-друге, стан почувань — захват — форма самої високої любові, з жагою і принадою володіння, і яке, як в нечестивій любові, бачить свою мету в повному злитті і єднанні (chosis александрійців)" [17, с. 223]. Стійкішою і діяльнішою формою екзальтації він вважає теоманію, що виражає такий душевний стан, за якого хворий вважає себе Богом або обраним відкрити людям його волю. На противагу стражданням одержимого, що відчуває ворога в собі (демономанія, біснуватість), таких осіб охоплює нестримна радість, яку ніщо не може похитнути: ні нещастя, ні переслідування, ні тортури. Однак Рібо зазначає, що жодна хвороблива емоція не має вираженого прагнення до поширення у вигляді епідемії з огляду на соціальний, а не індивідуальний характер.
Досліджуючи витоки релігійних почуттів, Рібо акцентує на їх амбівалентному характері, ролі в житті людини. При цьому релігійні почуття він пов'язує не лише з чуттєвою, а й з інтелектуальною сферами. Завдяки цьому зв'язку релігійні почуття мають різноманітні форми вияву. Рібо вперше намагався розкрити генезу релігійних почуттів, відзначаючи їх психологічний і соціальний характер.
Розглядаючи взаємозв'язок уваги та екстазу, Рібо вважає, що екстаз — це гостра форма ideefice. Хоча він й інтенсифікує розумову діяльність, однак не в змозі перетворити її. На думку французького психолога, містики поділяються на таких, у яких створюється домінуючий образ, навколо якого розташовуються всі інші, і таких, у яких ум, пройшовши сферу образів, досягає чистих ідей і зупиняється на них. Отже, в першому разі увага фіксує образ на рівні уяви, в другому — образ зливається з ідеєю.
Особливу увагу вчені приділяли дослідженню різних феноменів, пов'язаних з психікою. Французький психолог, психіатр П'єр Жане (1859—1947р.р.) підкреслював, що в душевному житті людини значну роль відіграє мрійливість, виявом якої іноді стають зразки несвідомої психологічної діяльності — марення. Вони охоплюють людину, повністю покорюючи її. Як зазначає Жане, медіум, "який марить наяву, зовсім втративши водночас особисту свідомість в своїх мареннях" [10, с. 363], є яскравим прикладом такого стану. За таких умов стороння особа може керувати подібними мареннями. Проголошувані слова можуть видозмінити напівсвідомі марення, тоді спостерігається розлад душевної діяльності, роздвоєння особистості. "Медіум вражається розмовами, які записує його рука, і висловлюваннями, котрі проголошуються його вустами, всупереч йому самому. І він не може не приписати всього якій-не-будь іншій особі, котра користується його, медіума, рукою і мовою і автоматичне письмо підписується іменем особи, що користується популярністю" [10, с. 364].