Четверте десятиліття
Без сумніву, історія збереже три основних теоретичних заслуги сорокових років. Одна з них - теорія групової динаміки Левина. Протягом двох десятків років експериментальне вивчення груп зводилося до вивчення соціальних впливів, тобто тих впливів, які робить на дії індивіда присутність інших індивідів. Левин розширив цю проблематику до вивчення деяких або всіх сил, які впливають на деяких або всіх членів групи. Він увів такі поняття, як згуртованість, групове рішення, стилі поводження, експериментальні групові зміни. Завдяки йому соціальна психологія груп зробила великий крок уперед.
Другою заслугою було виявлення причин деяких гострих соціальних проблем. Основна робота в рамках цього напрямку досліджень - «Авторитарна особистість». Її методологічна основа - вимір установок і теорія Фрейда; однак її змістовна сторона, як і в роботах Левина, - функціонування демократії в кризовий період. Під час війни теоретична стрункість досліджень не була основною вимогою; але в той же час не слід думати, що велика кількість досліджень у сфері вдач, пропаганди, моралі, расових конфліктів і суспільних думок не вели до примітних методологічних і теоретичних успіхів.
Крім «Авторитарної особистості» потрібно згадати ще про ряд робіт, зробивших значний внесок у розробку цієї проблематики. Серед них - велике дослідження Стоффлера і його колег, опубліковане за назвою «Американський солдат», робота Олександра Лейтона «Керування людиною» і серія досліджень у деморалізованій Німеччині, проведених соціальними психологами в рамках так званих «бомбардувальних опитувань».
Третім концептуальним відкриттям ми зобов'язані несподіваному ефекту гештальт-революції попереднього десятиліття. Соціальна перцепція стала воістину гаслом того часу. І в цьому теж чимала заслуга Левина. Перцепція, соціальне пізнання, феноменологія проникнули в соціальну психологію завдяки зусиллям Мак-Леода, Хайдера й прихильників школи «Новий погляд». Гарднер Мерфі й багато хто інші пропагували концепцію, суть якої зводилася до наступного. Знання людини про своє соціальне оточення залежить від його внутрішніх потреб, його економічного статусу й тієї соціальної ситуації, у якій він перебуває. У той же період вийшов підручник Креча й Кратчфилда, що декларував валідность і цінність феноменологічного підходу в соціальній психології.
П'яте десятиліття
У п'ятому десятилітті феноменологічний підхід зміцнив свої позиції. Його теоретичне обґрунтування було сформульовано в підручнику Аша (так само як і в підручнику Креча й Кратчфилда). Але Аш вийшов за рамки феноменології, підкреслюючи принципову свідомість спроб людини впоратися з навколишньою його дійсністю. Він затверджував, що багато чого з того, що ми називаємо ілюзією, раціоналізацією, проекцією, вселянням і імітацією, є раціональними способами справлятися з життєвими проблемами. Із часів Просвіщення (Кондорсе, Локк, Годвин) у нас не було настільки розважливої й приємної інтерпретації соціального поводження людини.
П'яте десятиліття відзначене таки шквалом методологічних вишукувань. Саме в той час почали розроблятися факторний аналіз, математичні й комп'ютерні моделі, аналіз і митецькі експерименти. Привертає увагу схильність до пихатого й помилкового терміна «методологія». Ми роздмухуємо наші методи в «методологію», оскільки ми досить сильні в них і так цим пишаємося.
У наш час ніхто не протестує проти точних методів, проти ретельного аналізу даних, проти перевірки самого себе як дослідника. Але одержимість, що ми спостерігаємо в журнальних статтях п'ятого десятиліття, на мій погляд, говорить про певну тенденцію, що має, на мій погляд, два пояснення. Можливо, обоє вони невірні; можливо, обоє мають під собою певний ґрунт.
1. Наука в цілому прагне до метатеорії. Один з ознак цього прагнення - пошук математичних моделей, іншої - комп'ютерні технології, які припускають однаковість психічних, поведінкових, механічних подій, що дозволяє обробляти їх єдиним детерміністичним образом. Ще один симптом - популярність інформаційної теорії й лінгвістичного аналізу. Ми бачимо, що всі ці приклади метатеорії вимагають прояснення й уточнення методів. Всі розглянуті нами метатеорії - методологічного порядку, жодна з них не має самостійного значення. І, можливо, наша недавня захопленість методами - просто підготовка до відмови від самостійної соціальної психології на догоду більше абстрактним концептуалізаціям, у яких вона об'єдналася б з іншими науками в єдиному пошуку метатеорії, що уніфікує.
2. Інше пояснення ми можемо запропонувати, опираючись на ідею культуральної дезінтеграції. Ми не можемо сподіватися, говорить собі сучасна людина, на те, що нам удасться сформулювати зрозумілі узагальнення. Хто знає, що таке імітація, вселяння, комунікаційні мережі, групове рішення, кооперація, конкуренція, лідерство? І кому вони дотепер цікаві? Ці поняття надмірно великі й репрезентативні. А сучасне мистецтво вже не репрезентативне. Сучасний живопис, музика, поезія відмовилися від прагнення до синтезу й послідовності.
Бути може, соціальна психологія пішла їхньому прикладу й шукає тільки минущі фрагменти досвіду? Якщо за допомогою митецьких методів я зможу підтвердити свою гіпотезу про те, що дитина буде розмовляти з матір'ю частіше, ніж з перехожим, або що дорослі найчастіше непослідовно у своєму поводженні, отримані дані не будуть здаватися мені очевидними, поки не підтвердяться з імовірністю 0,1%. Може бути, що й установка «опублікуватися або вмерти» також породжує неузгоджені, поспішні, нечитабельні й неграмотні статті, переповнені викладом різних методів, але надзвичайно нудні. Перевага фрагментарності може бути проілюстровано нинішнім шквалом збірників розрізнених астигматичних лекцій.
Доказ того, що соціальна психологія розвивається в загальному руслі культури, ми знаходимо в роботі Ерла Карлсона. Дослідження методом контент-аналізу показало, що протягом останніх декількох десятиліть психологи приділяють усе менше й менше уваги позитивним емоціям - гарному настрою, радості, симпатії, і в той же час значно зріс інтерес до страху, тривозі, гніву. Це досить цікава тенденція; і вона цілком відповідає нашому часу, часу екзистенціальної тривоги й гніву молоді. Соціальна психологія, як і загальна психологія, частіше має справу із фрустрацією, чим з любов'ю, більше займається ворожістю, чим жалем.
Візьмемо для приклада перероблене видання «Актуальні проблеми соціальної психології» Холландера й Ханта. Проаналізувавши 65 тематичних статей, ми побачимо, що жодна з них не стосується симпатії, гумору, совісті, релігії.
Шосте десятиліття
Початок шостого десятиліття характеризувалося тенденцією до проведення самостійних досліджень. Багато видатних учених, так сказати, прийняли доброчинну методологічну ванну, однак не потонули в ній. Вони пишалися тим фактом, що із всіх соціальних наук психологія завжди була самої обізнаної й самої винахідливої в тім, що стосується точного дослідницького інструментарію. У той же час дослідження залишаються проблемно-орієнтованими. Продовжували з'являтися глибокі роботи з лідерства, дослідженням на виробництві, соціальним рухам, забобонам, спілкуванню, соціалізації в дитячому віці, психологічним умовам міжнаціональної комунікації й мирного співіснування. У цих роботах використовувалися поліпшені сучасні методи, але при цьому вони не відрізнялися претензійної методологічністю, що властива більшості журнальних статей.
Давайте звернемося до двох сфер, які швидко прогресували протягом шостого десятиліття: до групового конфліктології й вивченню забобонів і до аналізу умов мирного співіснування. Безсумнівно, психологи внесли величезний вклад у вивчення цих серйозних соціальних проблем. І проте, відверто говорячи, ми усе ще зробили недостатньо для лікування наших соціальних хвороб. Нам має бути довгий шлях.
До кінця своєї кар'єри Едвин Холт переситився претензійністю академічної соціальної психології. Він набудовував проти її своїх студентів, затверджуючи, що будь-який підручник - це мішанина неясних і абсолютно марних абстракцій. Він любив повторювати: «Розумова сліпота майже кожного академічного психолога у відношенні будь-якого спостережуваного прояву людської природи настільки незмінна й доконана, що викликає майже замилування».
Про усе це Холт написав у статті, озаглавленої «Вигадливі умови соціальної психології й людського роду».
Скептицизм Холта - його хронічне захворювання. «Але, якщо бути чесними із самими собою, чи не бувало в нас самих періодів депресії, коли ми сумніваємося в нашій науковій заможності? Ми відрізняємося, скажемо, від інженерів, тим, що ми не можемо продемонструвати валідність наших теорій або придатність наших методів, навіть якщо ми роздмухуємо їх в «методологію». – Так писав психолог А.Адамс.
Соціальна психологія - це специфічна наука, і її історія не так уж велика, якщо взяти для порівняння історію фізики, біології або медицини. Крім того, темп нашого прогресу й у методах, і в проблематиці зростає, незважаючи на виникаючи час від часу відхилення на побічно-ненаукові стежинки.
Соціальна психологія все-таки може стати провідною наукою в справі розуміння й розвитку людини. Але шлях довгий і складний, і нам ще багато чого має бути осягти.