Ознакою нормального психічного розвитку дошкільника є здатність орієнтуватись у часі і просторі. Поступово в дитини формуються поняття „швидко", „негайно", „поступово", „повільно", виникає відчуття часу і необхідність його економії. Розширюється обсяг пам'яті, яка стає більш міцною і точною, формуються механізми читання й письма. У п'яти-шестирічної дитини починає проявлятися певний тип вищої нервової діяльності.
Неправильне виховання у дошкільному віці призводить до виникнення в дитини егоїзму, недисциплінованості, впертості, гіперактивності. Звідси важливою умовою підготовки дитини до шкільного навчання має стати виховання в неї колективізму, почуття взаємодопомоги, стриманості, наполегливості в досягненні поставленої мети, працьовитості.
Молодший шкільний вік охоплює період від 6 до 10 років. Провідною діяльністю виступає систематичне навчання у школі. Щоправда, гра не зникає відразу зі вступом дитини до школи і навіть пізніше, проте вона перестає бути провідним фактором розвитку.
Даний вік характеризується біологічною перебудовою організму дитини, зміною її режиму, життєвих цінностей і відносин. Це пов'язане з другою кризою, що супроводжується збільшенням рухової, пізнавальної та емоційної активності дитини. Якщо діти не знаходять цікавих занять удома або в школі, вони шукають їх на стороні. Надмірна рухливість має бути задоволена у ході ігор, занять у спортивних секціях, де фізичне виховання поєднується з формуванням волі, витримки, вмінням протистояти труднощам.
У цей період зріст щороку збільшується в середньому на 5 см, вага - на 2-2,5 кг. Дихання молодшого школяра має прискорений і поверховий характер. Маса серця по відношенню до маси всього тіла наближається до норми дорослого: 4 г на 1 кг. Пульс також залишається прискореним - до 84-90 ударів на хвилину. Тому постачання усіх тканинорганізму кров'ю майже вдвічі більше, ніж у дорослої людини, пульс якої дорівнює 70-72 ударам на хвилину.
М'язи у дітей цього віку ще слабкі, особливо м'язи спини, і вони не здатні тривалий час підтримувати тіло у правильному положенні. Це може призвести до формування неправильної постави. Кістки скелета, особливо хребта, також відзначаються слабкістю і податливістю щодо зовнішніх впливів, через що у молодших школярів часом спостерігається викривлення хребта, а це, у свою чергу, призводить до затримки розвитку грудної клітки, стійких порушень роботи серця та легенів. Молодші школярі ще не пристосовані до статичного положення на заняттях у школі, тому їм необхідні систематичні повсякденні фізичні вправи, динамічні паузи серед уроку.
До восьми-дев'яти років закінчується анатомічне формування структури головного мозку. Проте у функціональному відношенні його розвиток продовжується під впливом шкільних занять, що вимагають концентрації уваги, зосередженості, спрямованості розумової роботи, заучування та утримування в пам'яті навчального матеріалу.
Із самого початку шкільного навчання в дитини з'являються нові обов'язки, змінюється щоденний режим, збільшується навантаження, що вимагає значних витрат енергії та сумління. Активна адаптація дитячого організму до нового способу життя пов'язана з мобілізацією психічних, емоційних і фізичних резервів.
Ознаками відставання в загальному розвитку молодшого школяра Н. Верцинська вважає такі:
невміння знаходити головне, запам'ятовувати його і застосовувати в різних ситуаціях;
нестійкі пізнавальні інтереси і небажання вчитися з напруженням, що призводить до відставання;
невпевненість у собі при розв'язанні пізнавальних завдань, виконанні домашніх уроків, трудових доручень учителів або батьків;
повторення одних і тих самих помилок у навчанні й поведінці;
низька працездатність і швидка втомлюваність;
відсутність єдності слова і справи;
небажання долати труднощі;
байдужість у стосунках з оточуючими;
низька вимогливість до себе на фоні високої вимогливості до інших;
установка на себе у звичайних і конфліктних ситуаціях.
Школа вимагає від дитини певної дисципліни, посидючості, терпіння. Разом із тим, значно розширюється кругозір, що поповнюється не лише новими поняттями, але й формуванням почуття дружби, відповідальності, обов'язку перед колективом. Реальність і конкретність дійсності позначається на збагаченні життєвого досвіду дитини.
У молодшого школяра швидко розвивається не лише пам'ять, але й такі операції логічного мислення, як здатність до аналізу, порівняння та узагальнення. Особливістю розвитку психіки в цьому віці є формування абстрактного мислення, логічних міркувань, уміння слухати, спостерігати. У школі діти звикають до організованої та систематичної праці, самостійності, старанності та охайності.
Успішність у навчанні значною мірою визначається вмінням дитини зосереджуватись і уважно слухати. Розсіяність уваги, що спостерігається в шестирічних першокласників, пояснюється слабкою емоційною активністю або, навпаки, надмірною збудливістю на уроках, перевтомою, недостатнім відпочинком, тривалим перебуванням у закритому приміщенні. Недостатня стійкість уваги і пам'яті поєднується зі швидкою зміною настрою та почуттів.
Першокласники оволодівають технікою письма, поступово виробляючи індивідуальну манеру написання буквених і числових знаків. Цей процес побудований на постійних вправах, що вдосконалюють точність рухів руки дитини, узгодженість дій дрібних м'язів рук із рухами очних яблук, позою голови і тулуба. Удосконалення м'язової системи виявляється у прагненні займатися суспільно корисною працею.
У молодших школярів формуються нові соціальні зв'язки та якості характеру (бажання допомогти слабшому, протест проти несправедливості, співчуття товаришу, який потрапив у біду). Разом із цим, недостатність життєвого досвіду не дозволяє оцінювати з об'єктивних позицій драматичні ситуації.
Молодший школяр виявляє бажання здобувати авторитет серед товаришів і вчителів, тому він із задоволенням включається у заходи, що мають характер змагання, зіставляючи отримані результати зуспіхами однолітків. Це вимагає від учителя чуйного ставлення до дитячої ініціативи, прагнення виконати завдання якомога краще. Методи заохочення можуть бути різноманітними, але їх використання має бути розумним і виваженим. Важливо вчасно прийти на допомогу дитині, якщо вона стикається з нездоланними перепонами.
Діти молодшого шкільного віку болісно сприймають свої невдачі, тому дорослі не повинні посилювати ці переживання різкою інтонацією або грубим ставленням до дитини. У цьому віці діти зазвичай дуже комунікабельні і чутливі, проте негативний приклад батьків може стати причиною формування байдужості до норм поведінки, неуважного ставлення до старших, нечесності та грубощів.
На розвиткові психоемоційної сфери молодшого школяра значною мірою позначається тип вищої нервової діяльності, чим пояснюються індивідуальні особливості характеру дітей, що, у свою чергу, вимагає від педагогів індивідуалізації виховної діяльності.
Система підготовки дитини до школи не повинна обмежуватися лише навчанням рахунку, читання, письма, тому батькам слід звертати належну увагу на такі аспекти сімейного виховання:
виховання інтересу до явищ та їх причин, стимулювання природної допитливості через своєчасні і вичерпні відповіді на запитання, розширення кругозору дитини;
вироблення зосередженості при виконанні певного завдання;
виховання посидючості, відповідальності за виконання завдання, отримання насолоди від праці, стимулювання прагнення виконати завдання найкраще;
прищеплення самостійності у виконанні завдання;
вироблення позитивного ставлення до навчальної праці.
Для кращої адаптації дитини до школи батькам слід дотримуватися таких рекомендацій реабілітаційної педагогіки:
налагодити режим навчання, відпочинку і таких розваг, від яких дитина отримує позитивні емоції;
на початковому етапі адекватно реагувати на негативні результати, пояснюючи дитині, що і як треба виконати, щоб поліпшити оцінку вчителя, більше знати і вміти;
організувати виконання домашнього завдання з перервами для відпочинку через кожні півгодини в першому семестрі і через кожні 45 хвилин у другому (через ці часові проміжки в дитини настає фізіологічна втома, і вона перестає сприймати навчальний матеріал);
виробляти самостійність не тільки у приготуванні уроків, але й у їхній перевірці (спочатку в присутності батьків);
надавати допомогу у вигляді повторних пояснень, але задану у школі задачу дитина повинна розв'язати сама;
не рекомендується батькам улаштовувати біля дитини чергування під час виконання домашнього завдання;
ставитися до громадських доручень дитини слід серйозно, надаючи їй необхідну допомогу;
виявляти уважність до дитини в період адаптації до початкової школи, цікавитись її стосунками з однолітками, вчителем.
Оскільки саме сім'я визначає манеру поведінки дитини, спрямовує її інтереси, батьки повинні знати, чим зайнята дитина у позанавчальний час, із ким товаришує. У деяких сім'ях дитина чує від батьків скарги на відразу до власної роботи. Дорослі не думають про те, в який „родючий" ґрунт падає зерно, а потім дивуються, що їхня дитина виросла ледарем. Обов 'язок батьків навчити дітей працювати, пізнавати, радіти результатам праці. Слід піклуватися про те, щоб життя дитини заповнювали різноманітні заняття і захоплення. Це сприяє правильному розвитку почуттів, попереджає хворобливі прояви і важковиховуваність.