Досвіди Аша, так само як і досвіди Шерифа, ставилися в найрізноманітніших варіаціях. З їхньою інтерпретацією (у тому числі й у нашій науковій літературі) зв'язані жваві дискусії про природу конформного поводження, конформізму як соціального явища. Це не дивно, оскільки саме ці досвіди пробивали шлях давно, що визрівав ідеї, про залежність людини від інших людей. Ця ідея (ще раз повторимо) до кінця 50-х років із працею знаходила визнання не тільки в соціальній психології, але й соціології.
У дослідженнях конформізму і його абсолютизації знайшли своє вираження глибокі зміни в суспільній свідомості, обумовлені, у свою чергу, зрушеннями в соціальній структурі американського суспільства, положенні в ньому індивіда. Як це переконливо показав Ю. А. Замошкин, до початку 60-х років індивідуалізм у США вступив у смугу кризи, на сцену стали висуватися моделі «людини - локатора», орієнтованого на думку інших, « людини-організації», добре адаптованого, відшліфованого й підігнаного до вимог бюрократичної машини.
Важливо підкреслити, що сам Аш суб'єктивно керувався шляхетними спонуканнями. На думку М. Дойча, «його орієнтація представляє конструктивну противагу тим поглядам у психології, згідно яким людина з'являється у своєму гіршому виді - як ірраціональна, свавільна тварина», «він протестував проти екстраполяції на психологію людини даних про поводження біологічних організмів». Сам Аш основною ідеєю вважав думку в тім, що «вирішальний психологічний факт про суспільство складається в здатності індивідів розуміти й реагувати на досвід і дії інших. Цей факт, що дозволяє індивідам вступати у взаємні відносини, стає основою будь-якого соціального процесу й більшості корінних змін, що відбуваються в людях».
Не вважав він удалим і сам термін «конформність», думаючи, що їм можна визначати тільки відмову індивіда від дорогих і значимих для нього поглядів заради того, щоб оптимізувати процес адаптації до групи, а аж ніяк не будь-яке вирівнювання думок.
Критична інтерпретація Ашем своїх досвідів, а також сумнів інших дослідників в адекватності сформованих уявлень про конформізм поклали початок пошукам причин виявленого феномена. Чому індивід уступає групі, у яких умовах це відбувається, яка роль особистісних властивостей у піддатливості груповому впливу (який «портрет конформіста») - такі питання, навколо яких концентрується більшість досліджень проблеми відносини індивід - група.
Зрозуміло, із самого почала більшість дослідників розуміли, що конформність - явище складне, неоднозначне, у першу чергу тому, що сам факт поступки індивіда далеко не завжди свідчить про дійсну реальну зміну його сприйняття. Ця стара проблема відповідності вербальної реакції дійсному поводженню. Вона формулюється в такий спосіб: чи змінюється думка тому, що індивід переконалася, тобто чи відбулася зміна його когнітивної структури або він лише демонструє зміну, будучи спонукуємо іншими мотивами (небажанням сперечатися, прагненням зберегти гарні відносини зі членами групи, одержати від цього якусь вигоду й т.п.). Перший варіант поводження одержав назву раціоналістичного, другий - мотиваційного.
Навколо цього ж розподілу склалося запропоноване Дойчем і Дерардом членування впливу групи на два типи: нормативне й інформаційне. Як треба із самого визначення, перший із цих типів пов'язаний із груповими нормами.
Не маючи можливості докладно зупинятися на цьому надзвичайно важливому й ще далеко не ясному для соціальної психології об'єкті, обмежимося лише вказівкою на те, що в дослідженнях групової динаміки терміном норма звичайно позначають стандартизовані правила поведінки, прийняті членами групи як «узаконені специфікації очікуваної функції групи як системи, а також функцій кожного члена групи усередині цієї системи. Групові норми регулюють діяльність групи як організованої одиниці в її русі до певної мети».
Форми прояву й дії групових норм винятково різноманітні й охоплюють широкий діапазон: від зовнішніх ритуалів до морального й естетичного вибору. Особливо варто підкреслити, що функціонування норм безпосередньо пов'язане із соціальним контролем над поводженням індивіда.
Існування норм обумовлене об'єктивною необхідністю організації діяльності груп, їхнього виживання й відтворення. У свою чергу, для індивіда система групових норм важлива тим, що вона забезпечує його системою орієнтирів у навколишній дійсності, «розставляючи» для нього (і за нього) знаки оцінок об'єктів і явищ. Дотримання групових норм забезпечується відповідними санкціями.
Із самого раннього віку людини вчать груповим нормам, повазі до них, нарешті, просто змушують із ними вважатися. Тому природно, що, потрапляючи в умови лабораторного експерименту, людина приносить туди й своє поважне відношення до думки інших людей.
Так само очевидно, що, будучи не в змозі дати виразну відповідь щодо невідомого об'єкта, людина зіставляє свою думку з думкою інших людей. До моменту експерименту він, як правило, неодноразово переконувався в тім, що «розум добре, а два краще». Саме така ситуація й досліджувалася в досвідах Шерифа. Властиво, і основне завдання, що він перед собою ставив, полягала у вивченні процесу формування групової норми, конвергенції різних індивідуальних оцінок в одну загальноприйняту.
Незважаючи на труднощі виділення «у чистому виді» нормативного впливу, воно проте вивчалося. У цих дослідженнях були отримані деякі дані, що заслуговують уваги. Так, Дойч і Джерард показали, що анонімність відповіді випробуваного позитивно корелює з його стійкістю; що попередньо сформована як у груповій дискусії, так і індивідуально переконаність помітно зменшує ефект впливу.
Полліс у своїх експериментах показав, що оцінка, що формується людьми, що добре знають один одного, набагато більше стійка, ніж оцінка, до якої прийшли незнайомі до експерименту випробувані.
У ряді інших експериментів було показане значення емоційного зв'язку для дієвості нормативного впливу. Так потреба бути прийнятим групою веде до готовності з нею погоджуватися.
Стійкість індивіда до дії нормативного впливу вивчалася також Т. Ньюкомом у його широко відомому, одному з деяких досліджень політичних переконань студенток жіночого коледжу. Він показав, як консервативні погляди першокурсниць, що прибули із заможних родин, під тиском загального захоплення ліберальними ідеями, прийнятими в коледжі, поступово міняються в міру того, як студентки входять в устояні групи своїх старших подруг і приймають їх як свої референтні групи. Показово, що й через 20 років багато хто з них зберегли свої переконання.
У не менш відомому дослідженні дії групових норм на виробництві Ретлисбергер і Діксон показали, як навколо «особливо запопадливого» робітника складається атмосфера, що змушує його знизити темп роботи.
Незважаючи на відому увагу до нормативного впливу (до його деяких аспектів ми ще повернемося), основне місце в дослідженні конформності займає все-таки інформаційний вплив, тобто таке, при якому позиція індивіда змінюється щодо позиції групи у зв'язку з тим, що індивід звертається до неї як джерелу інформації. Інакше кажучи, нормативний вплив робить система міжособистісних відносин, у той час як інформаційний вплив детерминируется прагненням людини до більш-менш адекватної оцінки об'єктивної реальності.
І якщо в ситуації нормативного впливу індивід найчастіше свідомо погоджується з точкою зору групи, «про себе» думаючи інакше, (одна думка як декларація лояльності, інше - як інструментальне особисте знання), то в ситуації інформаційного впливу індивід із самого початку випробовує конфліктний стан у зв'язку з тим, що його сенсорна інформація розходиться з повідомленнями інших людей, тобто із соціальною інформацією.
Дослідження інформаційного впливу групуються навколо вивчення трьох змінних: двозначності стимулу, непевності, сумнівів індивіда в адекватності своєї реакції і його сумнівів в адекватності точки зору групи. Так само як і у випадку із взаємозалежністю нормативного й інформаційного впливу, всі ці три змінні тісно взаємозалежні.
Було встановлено, що міра двозначності стимулу визначає ступінь непевності як у соціальної, так і несоціальної ситуації, хоча ця залежність варіює, у свою чергу, будучи відношенням: індивід - характер інформації, надаваною групою. Вивчення цього відношення ведеться в трьох аспектах: 1) досліджуються характеристики групи, які визначають упевненість індивіда в адекватності групової оцінки; 2) характеристики реакції групи, що ведуть до зменшення або збільшення цієї впевненості й 3) фактори, обумовлені минулим досвідом індивіда, що визначають ступінь упевненості у своєму власному судженні.
У цих дослідженнях були отримані деякі дані, що заслуговують уваги. Так, зокрема, була встановлена залежність між ефективністю впливу, двозначністю стимулу, непевністю індивіда й розміром групи. У той час як у дослідженнях візуальних ілюзій, проведених Шерифом, вплинути на оцінку стимулу випробуваним міг навіть одна людина, в експериментах Аша розмір групи було необхідно збільшувати.
При цьому важливо підкреслити, що ефективність впливу залежить не тільки від кількості «переконуючих», але й від їхньої єдності. Так, введення в групу хоча б одного індивіда, що підтримує (збивається з користі) випробуваного, значно утрудняє вплив на нього. Аш установив також, що збільшення розміру групи понад три чоловіки мало впливає на підвищення ефективності впливу. Велике значення має вага джерела впливу. У ряді експериментів у тому випадку, якщо на сторону тієї або іншої точки зору ставав експериментатор (фігура, що свідомо користується авторитетом в очах випробуваних), вона ставала помітно більше впливовою.