Злочинні групи раніше засуджених нечисленні: вони складалися з 2-3 осіб, їх учасники понад усе ставлять безпечність діяльності, тому обмежують число причетних і уникають проникнення в групу сторонніх осіб, не знайомих за попереднім вчиненням злочинів чи за спільним відбуванням покарання. Таке має місце лише в окремих випадках, за умови необхідності участі певного "фахівця" (водій, зварювальник, службовець пошти, лікар тощо), причому вони залучаються для здійснення окремої операції і володіють мінімально необхідним обсягом інформації.
Стосунки між учасниками базуються, передусім, на спільній злочинній діяльності, а також на злодійських традиціях і звичаях; емоційна сфера спілкування є другорядною або ж зовсім відсутня. Разом із тим, культивуються афективно-імпульсивні форми індивідуальної поведінки (зухвалість, цинізм щодо оточуючих, п'янство та гуляння, оргії), що є проявом спотвореного прагнення до самоствердження, уявної вищості, зневаги до іншої особи, а також глобального конфлікту з усією системою соціальних відносин. Виразно прослідковується ідентифікація (ототожнення) особистості з групою, внаслідок чого ще більше деформуються уявлення про загальнолюдські норми і цінності. В структурі особистісних властивостей та якостей діагностується неадекватна самооцінка, акцентуйовані та психопатоподібні риси характеру, висока тривожність, імпульсивність і демонстративність, емоційна нестійкість та ін.
3. Злочинні групи розкрадачів державної чи приватної власності
Особливості формування і функціонування даних груп значною мірою подібні до вищезазначених: вони створюються досвідченим лідером, із самого початку є досить організованими і швидко еволюціонують у своєму розвитку; у них відсутні стосунки, засновані на емоційних зв'язках, а якщо такі спочатку й існують, то вони швидко заміщаються власне функціонально-діловими, зумовленими участю у групо-вих злочинах, і не поширюються на позаспільну злочинну діяльність.
Разом з тим, такі групи мають виражені специфічні відмінності. Вони полягають, передусім, у тому, що їх структура є своєрідною копією тих організацій, всередині яких вони функціонують: злочинні лідери обіймають в них вищі керівні посади, відповідальні виконавці –– керують структурними підрозділами, де працюють рядові учасники. Існуючі відносини службової залежності викорис-товуються, в тому числі, й для здійснення злочинних оборудок, тобто організатор, визначаючи можливості для вчинення злочину, пристосовується до ситуації й використовує існуючі об'єктивні умови у злочинних цілях. Переплетення виробничої і злочинної діяльності, використання посадовими особами свого службового становища надає таким групам значних переваг.
Для втягнення у групу використовуються такі прийоми, як шантажування та погроза компрометації, створення ситуації матеріальної залежності, створення труднощів у роботі в сполученні з обіцянкою допомоги, а також використання службової чи іншої залежності, прохання, умовляння, обман, і лише у надзвичайних випадках — насильство. При відмові від подальшої злочинної діяльності окремими учасниками це не спричиняє жорстких санкцій проти особи, окрім відлучення від групи та розповсюдження дискредитуючої інформації.
Характерною є також подвійна система цінностей та переконань учасників таких груп щодо власності: вони не ідентифікують себе зі злочинним світом, але при цьому ігнорують правопідзахисні соціальні цінності та надають підвищеної значимості особистому добробуту; розкрадання суспільної власності, на відміну від інших злочинів (квартирна та кишенькова крадіжка, пограбування, розбійний напад та ін.), хоча й оцінюється як протиправна дія, але не засуджується як засіб особистого збагачення.
4. Злочинні групи, що вчиняють пограбування та розбійні напади з метою заволодіння державною та приватною власністю
Кількісні параметри даних груп визначаються багатоступеневістю та багато-функціональністю планованої діяльності, необхідністю виконання досить складних операцій, використанням різноманітних спеціалізованих засобів при вчиненні злочину і т. ін., що потребує не мінімальної, яку попередніх випадках, а оптимальної чисельності групи (в середньому — 4 чол.). Їх психологічними особливостями є високий ступінь контактності учасників між собою ще до визначення спрямованості групи як злочинної. Вони формуються протягом достатньо тривалого часу (2-х і більше місяців), попередньо визначаючи стратегію і тактику дій, підшукуючи чи спеціально виготовляючи відповідне технічне оснащення, ретельно вивчаючи умови та обстановку, навіть тренуючись і набуваючи необхідні уміння та навички. Все це зумовлює високу згуртованість групи та сталість стосунків її учасників.
У таких групах існують традиції і норми поведінки, що значною мірою відображають існуючі в загальнокримінальній злочинності, але трансформуються відповідно до наявних умов. Визначена та жорстко дотримується ієрархія ролей, що, як правило, визначається внеском кожного учасника в досягнення кінцевого злочинного результату. Значна увага приділяється конспірації та маскуванню, наявні санкції, у тому числі й фізичні, за порушення існуючих правил.
5. Злочинні групи, що вчиняють насильницькі злочини
Діяльність таких груп визначається переважно ситуативно виникаючими обставинами, яким передує досить тривале попереднє знайомство, спільне прове-дення часу, збіг установок поведінки та наявність у кожного із учасників антисус-пільної спрямованості. Залучення до групи відбувається, як правило, шляхом навіювання, зараження і наслідування на яскраво вираженому емоційному тлі.
Даним групам властиві жорсткі правила і традиції, засновані на культі насильства, що зумовлює значні психологічні і фізичні санкції за порушення норм рольової поведінки, у тому числі — екстремальні. Найбільш яскраво, у порівнянні з вищезазначеними групами, виражена ідентифікація особистості з групою, внаслідок чого значною мірою деформуються уявлення про норми моралі і закону, втрачається самоконтроль, ігнорується та перестає усвідомлюватися неминучість відповідальності.
Культивується використання специфікованої атрибутики в широких межах — від жаргону до обрядів і традицій; лідерами заохочується розгнузданість, розбещеність, оргії, акти вандалізму, тобто такі афективно-імпульсивні форми поведінки, що сприяють посиленню залежності учасника від групи, а також створюють емоційний фон, який полегшує прийняття рішення про вчинення злочину.
Завдання 3.Задача
Умова: Через Н-ську митницю постійно здійснювалось перевезення наркотичних речовин. Підозри виникли відносно одного з представників зовнішньо-торгівельної організації. Підозрюваний Л., 52 років, високого зросту, слідкує за своєю зовнішністю: рідке волосся акуратно зачесане. Контролює свою поведінку. Визначено перелік речей, які постійно знаходять-ся у валізі підозрюваного під час закордонних відряджень: рушник, зубна пас-та, білизна, одеколон, електробритва, кімнатне взуття, крем для гоління, лак для волосся в аерозольній упаковці, термос, спортивний костюм, окуляри. Подальша робота виявила ґрунтовність виниклих підозр. На якій підставі?
Розв’язок: З вищенаведеного можна припустити, що причиною виник-нення підозр щодо особиє спостереження за тими речами, які громадянин Л. постійно возить за собою. А саме, можливо, що деякі його речі: зубна паста, одеколон, крем для гоління, лак для волосся та термос (всі речі, в яких могли перевозитись наркотичні речовини) не змінювали свого стану протягом всіх поїздок особи. Тобто, тюбики лишалися повними, не змінювалась зубна паста, крем для гоління, але при цьому сама особа була дуже охайною. Звідси і виникає парадокс –– не використовуються засоби гігієни, але зовнішній вигляд особи є охайним, акуратним. Тобто ці речі не використовувались за своїм прямим призначенням. В такому разі виникає питання: Для чого особі згадані речі? Таким чином, виникли підозри щодо використання оболонок згаданих речей як контейнерів для перевезення наркотичних речовин. Як вказано в умові подальша робота підтвердила ґрунтовність таких підозр.
Висновки
Розглянувши два теоретичних питання можна зробити наступні висновки.
Виділяють такі основні етапи розвитку юридичної психології:
I — описовий (з давнини до початку XIXст);
II— порівняльно-аналітичний(XIXст);
III— природничо-науковий (з початку XXст. до теперішнього часу).
Можна виділити три етапи розвитку юридичної психології в Україні:
1) кінець XVIIст. — перша половина XVIIIст. (епоха Просвіти) — перші спроби проникнути в психологію (душу) злочинця, критично осмислити психологію людей, що вершать правосуддя;
2) кінець XVIIIст. —остання чверть XIXст. —характеризується початком читання курсів із юридичній психології;
3) XXст. — початок XXIст. — оформлення юридичної психології як галузі психологічної науки і становлення її як експериментальної дисципліни.
Юридична психологія в Україні сьогодні представлена такими основними напрямами:
1) кримінальна психологія;
2) психологія процесуальної (слідчої, судової, адвокатської та ін.) і непроцесуальної (оперативно-розшукової, управлінської та ін.) діяльності;
3) пенітенціарна психологія;
4) правова психологія;
5) психологія юридичної праці;
6) судово-психологічна експертиза.
Злочинна група — це неформальне антисуспільне об'єднання осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб'єктом діяльності. Саме спільність вчинення злочинів певного виду (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких) —головне, заради чого існує злочинна група.
Закономірності функціонування злочинних груп:
1) добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності;
2) розвиток групи від простого об'єднання для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних і організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою;