Для розуміння масової поведінки слід розглянути одну з форм психічної інфляції – колективну психічну інфляцію, яка є наслідком групової ідентифікації з колективним несвідомим. У цьому випадку колективне або групове Его поступається колективному несвідомому. Групова ідентифікація з колективним несвідомим діє на психіку подібно до отрути і легко передається, оскільки ідентифікація з нижчими, більше примітивними стадіями свідомості призводить до підвищеного відчуття життєздатності та відкриває нове джерело сил і енергії. Для конкретного індивіду ідентифікація групи з колективним несвідомим має також певні наслідки: у нього зникають сумніви щодо правильності своїх дій і суджень, з'являється відчуття всемогутності та богоподібності, що закономірно веде до прагнення змусити інших підкорятися вимогам колективного несвідомого, що володіє даною групою. Єдність групи зміцнює відчуття своєї безумовної правоти. Будь-яка терпимість до індивідуальних розходжень в поглядах стирається природною схильністю колективної душі до психічної єдності, а відчуття всемогутності посилюється завдяки реальній фізичній силі групи. Отже, в таких умовах як індивід, так і група позбавлені можливості свідомого вираження та розвитку. Політичні результати такої психічної інфляція, як правило не мають нічого спільного з демократією.
Зміст колективного несвідомого характеризується наявністю різноманітних елементів, проте група, в силу різних причин, тяжіє до засвоєння лише деяких з них (наприклад колективної любові або колективної ненависті і насильства та ін.). В будь-якому випадку, колективна воля групи до влади активується і потребує вираження, яке, як підтверджують факти з історії, часто буває фатальним. До колективних аретипів Юнг відносить архетип цілісної групи, групи в дії, групи, яка підкоряється ватажку, та деякі інші. При засвоєнні колективною душею цих архетипів група відчуває дію харизматичних якостей, притаманних архетипам. Відчуття всемогутності і богоподібності, що з'явилося в групи вже в процесі першочергового занурення в колективну душу, тепер посилюється завдяки контакту з архетипічними елементами. Крім того, як вважає Юнг, не виключено, що ті, хто не є членами групи також проектують на неї сили свого несвідомого, тим самим посилюючи в ній відчуття мани, і, пробуджуючи харизматичні здібності [39, 176].
Крім термінів, розглянутих вище, Юнг також оперує термінами "масова душа" та "масова людина". Юнг, так само як Ортега-і-Гасет у "Бунті масс", вважає, що масове психічне є продуктом історичного розвитку, і має певні історичні рамки [21, 164]. Отже, періодом формування масової свідомості є останні чотири століття. До епохи Реформації, на думку Юнга, душа західної людини мала певну цілісність та врівноваженість, оскільки вона мала можливість для виходу несвідомих сил душі. До початку Індустріальної революції життя кожної людини було тісно пов’язане з природою та іншими людьми. Реформація, Просвітництво та Індустріальна революція стали причиною збільшення дистанції між свідомим і несвідомим. Таким чином, кінцевим продуктом об'єднаних сил Реформації, Просвітництва та Індустріальної революції є масова людина – людина соціально ізольована від інших людей, відділена від свого несвідомого та інстинктів, що і призводить до того, що така людина опиняється під впливом масових психічних епідемій. Масові психічні епідемії є важливою проблемою сучасності і стосуються як політиків, так соціологів, психологів та медиків-психіатрів. Поширеною формою масових психічних епідемій є масові психози. Вони короткочасні, базуються на очікуванні дива, на захопленні, екстазі чи печалі [20,80]. Масові психози залежать від психологічного клімату суспільства та системи цінностей великих груп людей. Логічним є висновок, що для того, щоб зменшити кількість масових психічних епідемій необхідно змінити систему суспільних цінностей і атмосферу соціального співіснування.
Масова свідомість являє собою складний соціальний парадокс. Як показують наукові дослідження, кожна людина є відразу членом багатьох малих і великих, формальних і неформальних соціальних груп. Ці спільності тим або іншим чином інтегруються в ході різних соціальних дій, їхні носії– суб'єкти суспільного діяння – здійснюють загальну діяльність, демонструючи спільну поведі. Більше того, сам парадокс маси не виникає, якщо схожа спільна діяльність або схожа поведінка відсутні.
Думка — оціночне судження, що виражає ставлення суб'єктів до конкретних об'єктів дійсності. Громадська думка — стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-яке судження.
Проблема масової свідомості, одним із станів якої є громадська думка, становить безперечний інтерес для кожного соціолога, бо він певною мірою постійно контактує з нею. Масова свідомість — сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, які відображають усі сторони життя суспільства, доступні масам та здатні викликати іх інтерес. Масова свідомість виникає і формується в процесі масовізації різних способів життєдіяльності людей (у сферах виробництва, споживання, спілкування, політики, дозвілля тощо), які породжують однакові чи подібні інтереси, потреби, навички, оцінки всього населення, представників різних соціальних груп [29, 214].
Оскільки масова свідомість суб'єктів висловлювання та об'єктів уваги майже збігається з іншими секторами суспільної свідомості, її специфіка (і це дуже важливо враховувати при вивченні громадської думки) передусім — у джерелах та характері формування. Справді, оскільки йдеться про сучасні форми масовізації способів життєдіяльності людей, то очевидно, що у формуванні масової свідомості беруть участь не тільки наукова інформація, засоби масової інформації, а й близьке соціальне оточення, безпосередній життєвий досвід, зрештою, просто чутки, плітки.
З іншого боку, процес формування масової свідомості (на відміну, наприклад, від групової, де відбувається постійне накопичення поглядів, позицій) і, відповідно, громадської думки, специфічний: він відбувається як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння і протиставлення близьких позицій, їх зближення, пошук точок зіткнення, відкидання деталей, характерних для індивідуальних уявлень.
При цьому формування громадської думки відбувається як стихійно (під час спілкування, освоєння індивідуального та колективного досвіду), так і цілеспрямовано. У сучасних; суспільствах громадська думка зазнає впливу багатьох соціальних інститутів: державних установ і політичних організацій, громадських рухів, засобів масової інформації тощо. Вагома роль преси, радіо, телебачення у формуванні і висловлюванні громадської думки. Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, "пористість", суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувала б:
1. Громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.
2. Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих кампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний "процес", але не "результат". Тому при вивченні та використанні громадської думки у процесі соціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані обстеження її [29, 241].
Громадська думка не є аморфним утворенням. Вона чітко структурована за ознаками, які враховують при її вивченні: суб'єкти громадської думки; об'єкти громадської думки; типи суджень громадської думки; канали висловлювання громадської думки. Суб'єкт громадської думки — групи населення, які є безпосередніми "виразниками" громадської думки. Проблема ця не є простою як з наукової, так і з політичної точок зору. Справді, за якими критеріями встановити, яка думка є громадською, а яка — ні? У радянські часи стверджувалося, що громадська думка — це обов'язково думка "більшості", а тому думка "меншості" не є громадською. Необ'єктивність такої позиції безсумнівна. Адже у кожному суспільстві існують різні соціальні групи, і коли, наприклад, одна з них виступає проти загальноприйнятої точки зору (налічуючи у своїх лавах мільйони людей), то хіба ж можна стверджувати, що така думка не є громадською?
Серйозні дискусії точилися щодо того, який "обсяг" суб'єкта є достатнім, щоб висловлена ним думка могла бути врахована як громадська. Стверджувалося, наприклад, що громадською можна назвати тільки думку всього народу. Наприклад, громадською слід вважати думку будь-якої спільноти, але тільки стосовно неї самої чи структури, до якої вона належить. Так, думка виробничої бригади є громадською, коли йдеться про проблеми цієї бригади чи цеху, до якого вона належить. Щодо підприємства в цілому, міста, країни думка бригади, безумовно, не буде громадською, бо вона не репрезентує ці сукупності.
Існує ще одна важлива проблема, пов'язана із суб'єктами громадської думки. Специфіка масової свідомості полягає в тому, що вона з певних причин може "генерувати" однакові потреби, оцінки серед представників різних соціальних груп. Отже, навряд чи можна виділяти суб'єкт громадської думки лише, наприклад, за соціально-демографічними ознаками (громадська думка робітників, інтелігенції, підприємців та ін.). Вона відрізняється від групової суспільної свідомості тим, що в один суб'єкт громадської думки "входять" і робітники, і підприємці, і інтелігенція. Звідси бере початок проблема "груп свідомості".