Тому для багатьох суспільств, які є суспільствами посттоталітарними, запровадження цінностей демократії виступає складним процесом, який подекуди навіть стикається з опором окремих громадян. Сформована протягом тривалого періоду масова свідомість населення повільно змінюється у нових умовах, які вимагають швидких політичних, економічних соціальних перетворень. Тому оскільки успіх трансформаційних процесів у країні залежить від сприйняття пропонованих керівництвом держави змін населенням, – становлення демократії у державі є поступовим процесом, залежним від ефективності запровадження демократичних цінностей, формування відповідної масової свідомості громадян.
Людина в соціумі – це масова людина, а маси, будучи по своїй природі безіменними і безвідповідальними, змушені шукати і знаходити вождя. Вождь же дає їм орієнтири і говорить, подібно Гітлеру те, що потрібно: "Всю відповідальність я беру на себе!" При сучасному, дещо антирелігійному нахилі, релігійна функція відроджується у вигляді обоготворення держави, роль культу відводиться державній владі. Адже, завжди, будучи залишеними без одних богів, людство створюватиме інших, тому що, історія підтверджує, неможливо знищивши богів, знищити психологічні фактори, що супроводжують релігії: навіюваність, відсутність критичного підходу, боязливість, схильність до забобонів тощо. Релігії з їх символами – результат психічного, що перебуває у глибині свідомості індивідів. Коли етичні рішення більше не керують людською діяльністю, залишається лиш сліпий рух мас, для того, "щоб управляти масами, необхідні брехня і напівправда, і вони ж, стають робочими принципами політичної практики". Індивід, відчувши себе лиш частиною маси, з часом перетворюється у просту функцію суспільства, відбувається атрофія інстинкту самозбереження: кожен покладається на іншого замість покладатися на себе. Юнг стверджує, що "чим більше влади у держави, тим слабший стає індивід" [39, 213]. Опора на індивідуалізм, рівність і демократію із випливаючими з них егоїзмом, самовдоволенням і анархією породила "компенсаторний, обернений рух до масової людини" – виникнення соціалізму і комунізму. "Поки індивіди не чекають від держави задоволення своїх матеріальних чи інших потреб – комунізм не виникне. Сучасна комуністична держава – це всього лиш абсолютна монархія, в якій немає підлеглих, а тільки кріпаки" [39, 215]. Історія показує, що тоталітарній чи абсолютній державі, якщо вона не хоче бути повністю знищеною, слід зберігати недоторканими всі свої силові та владні структури, тому що шлях реформ для неї є згубним.
Держава може виступати в якості необхідного засобу організації людського життя, але коли вона стає основною ціллю, це означає, що індивід елементарно обманутий відносно свого призначення. Слушною є думка К. Юнга, що кожна окрема людина є тією віссю, навколо якої обертається свідомість, суспільство, історія і політика [39, 217].
Харизматичний лідер,вождь — це людина маси. Лише людина, котрій близьке життя маси, котра просякнута її інтуїціями й здатна зрозуміти натовп і розмовляти з ним.
Вождь — це людина віри, якою б безглуздою не була ідея, котру він обстоює, її неможливо похитнути ані за допомогою аргументації, ані посиланням на досвід. Чим міцніше вкорінена в людині ідея, тим байдужішою вона стає щодо решти обставин життя, які безпосередньо не збігаються з цією ідеєю. Вона байдужа до зневаги, до переслідувань, до своїх власних інтересів. Все це принесене в жертву ідеї. Напруженість власної віри надає її словам особливої сили.
Лебон вирізняє два типи лідерів або вождів: лідера-демагога, хитрого оратора, котрий має на меті лишень власні інтереси і заграє з думками натовпу, та людера-фанатика, відданого своїй ідеї. Вожді першого типу здатні справляти величезний вплив на натовп дуже короткий час. Справжня влада належить вождеві другого типу, вождеві-фанатику. Відомі три способи впливу лідерів на масу: твердження, повторення і вплив.
Важливим чинником, що сприяє впливові на натовп, Лебон вважає привабливість вождя. У привабливості він убачає таємничу силу, створювану з захоплення і страху. Привабливість — це різновид панування якоїсь ідеї над свідомістю індивіда. Можна вирізнити два різновиди привабливості: набута і особистісна. Набута привабливість — це привабливість соціального статусу, який має даний індивід.
У вченні про вождя постає один з головних парадоксів теорії масового суспільства та масової свідомості. З одного боку, масове суспільство породжує вождя, маси імітують свого лідера, звуться його іменем, схиляються перед ним, з другого, — відбувається занепад і бюрократизація лідерства. Низка соціологічних досліджень доводить, що за умов "масового суспільства" чимало вольових людей, здатних протистояти "масовим забобонам", перетворюються на вигнанців, а лідерами стають ті, хто догоджає масовим смакам, йдучи на повідку групових експектацій. Унаслідок цього лідером стає людина "без рис", тобто така, що висунулася в керівники завдяки своїй абсолютній безликості [31, 96].
Така ситуація характеризує і проблему лідерства у посттоталітарних країнах. Щоразу під час президентських кампаній суспільство болісно відшукує таку політичну фігуру, на якій можна було б зупинити свій вибір.
Інша справа відбувається з харизматичними лідерами у тоталітарних державах. При здійсненні маніпулятивного впливу у тоталітарних державах, зв’язок ролі лідера з можливістю впровадження ідеології, використання пропаганди, здійснення ідеологічної обробки, принципами тоталітарної організації, є незаперечним. Певним чином засоби тоталітарного маніпулювання спрямовано на формування відданості вождю. Тобто, вирішальне значення для функціонування тоталітаризму, формування тотальної відданості населення (та для розуміння сутності тоталітаризму) має формування культу особи.
Визнання того, що тоталітаризм спирається на певний тип свідомості і психологію "масової людини" знайшло відображення в соціально-психологічному трактуванні причин тоталітаризму. Так, Е.Фромм зробив спробу пояснити конформізм і послушність особистості при тоталітаризмі не тільки зовнішнім тиском з боку лідерів, а певними універсальними якостями несвідомого у психіці людини, які можуть проявити себе при певних умовах [31, 97]. Кризи і війни першої третини XX ст. спричинили у цілих групах населення відчуття втрати і страху за свою безпеку, що знайшло вихід у специфічному психологічному феномені, який отримав назву – "втеча від свободи". Іншими словами, ця втеча має від відповідальності, яка супроводжувалася пошуком вождів, здатних відновити гарантії особистої безпеки порядок і знищені соціальні зв'язки. Це дозволяє подивитися на тоталітарну диктатуру в іншій площині: особлива духовна сутність цього режиму формується не тільки як результат маніпулювання свідомістю народу, але й основі психічних імпульсів, що йдуть від мас до вождів. Страх перед хаосом і анархією, розпадом традиційних зв'язків, які спостерігаються в період гострих криз і революційних перетворень, лежить в основі мотивації пошуку вождів, здатних "залізною рукою" відновити суспільну стабільність та сформувати масову свідомість орієнтовану на благополуччя. Культ вождів, який має місце при тоталітаризмі, також може бути пояснений психологією атомізованої маси. Маса не просто хоче підпорядковуватися сильному лідеру, але вона підносить цих лідерів. Через подібний ірраціональний зв'язок з вождями маса відчуває себе головним суб'єктом історії. Х.Арендт звернула увагу на таке явище, як повна ідентифікація мас з лідерами [1, 36]. Як відзначила дослідниця, причина любові мас до тоталітарних вождів полягала в тому, що біографії останніх втілили в себе біографію мас тієї епохи: невдачі у професійному і соціальному житті, нещастя в особистому житті тощо. Тому велич вождів сприймалася масами як власне піднесення. Звичайно, поява культу вождів має й іншу причину. Міф про вождів-героїв активно втілюється у масову свідомість народу всіма засобами пропаганди. Що стосується И.Сталіна, то тут було присутнє явище, яке М.Вебер визначив як функціональну харизму – перенесення на Й.Сталіна авторитету В.Леніна. Був створений образ Сталіна як вірного соратника, учня: продовжувача справ Леніна [31, 98].
Для уникнення суперечностей з приводу питання харизматичності тоталітарного лідера (які мають місце у теорії тоталітаризму), деякі дослідники вважають за доцільне розглядати зумовлену потребами рухута режиму харизматичність лідера як штучно сформовану. Необхідність такої харизматичності пояснюється тим, що її наявність сприяє використанню тоталітарним рухом психологічних рис маси, яка прагне знайти лідера (з яким індивіди можуть себе ототожнювати) та готова до підпорядкування. Тобто, йдеться про так зване "нав’язування харизми".
Саме слово "маніпуляція" (від manus - рука й ple - наповнювати) є метафора й вживається в переносному значенні: вправність рук в користуванні речами перенесена в цій метафорі на спритне керування людьми як з об'єктами, речами.
Маніпуляція в сучасному змісті припускає наявність технології управління поведінкою людей, формування масової свідомості, програмування думок й устремлінь мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої їхньої поведінки, яка необхідна тим, хто володіє прийомами й методами маніпуляції.
Маніпулювання – використання способів ідеологічного й соціально-психологічного впливу, застосовуваного з метою зміни мислення людей всупереч їхнім інтересам.