53. Діалектичний зв’язок навчання і розумового розвитку
На діалектичний зв’язок навчання та розумового розвитку впливають такі фактори: зовнішні: особливості навчального матеріалу, зміст матеріалу; форма викладу, ступінь складності матеріалу, танення і значущість матеріалу. Значення показує його об’єктивну роль матеріалу. Значущість – яке значення надає йому школяр: усвідомленість матеріалу наскільки людина може встановити зв’язки нового зі старим матеріалом, структура матеріалу – яким чином встановлюються зв’язки між новим та вже засвоєним матеріалом; хто і як вивчає – особистісні якості особливості педагога та використовування ним методика викладання: проф. компетентність; його пед. майстерність; особистісні якості вчителя. Внутрішні: насамперед успішність школяра залежить від рівня розвитку научуваності. Научуваніть – це складний ансамбль інтелектуальність якостей особистості який при інших рівних умовах залежить відмінність учіння. До такого належить: глибина мислення, широта, самостійність, критичність, раціональність, оригінальність, послідовність, гнучкість. Швидкість розумових процесів. У научуваність входять також рівень розвитку у школярів та мисленнєвих дій. Виділяють за рівнем научуваності виділять 3 групи школярів кожна з яких вимагає диференціація підходу: учні з високим рівнем научуваності для яких характерним є високий рівень розвитку інтелектуальних якостей. Високий рівень володіння розумовими операціями. Сформований раціон прийомів учбової діяльності. Домінантні мотиви учіння. при роботі з такою групою школярів потрібно використовувати творчі завдання, елементи проблемного та ділового навчання; з середнім рівнем научуваності для яких характерним є середній рівень розвитку інтелектуальних показників. Недостатньо сформовані раціональні прийоми учіння. недостатні пізнавальні мотивації при роботі з даною категорією школярів потрібно вчителю звертати особливу увагу на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних мотивацій учіння; діти з низьким рівнем научуваності, для яких характерним є низький рівень розвитку інтелекту. Домінування утилітарних мотивів учіння та несформованих раціональних прийомів учбової діяльності. При роботі з ними треба реалізовувати комплексний підхід спрямований на психо-корекційну роботу по розвитку інтелектуальних якостей на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних та соціальних мотивів учіння.
54. Класифікація видів навчання
Види навчання класифікують за різними критеріями: 1. За змістом(навчання різним навчальним предметам); 2. за зверненістю до учнів (фронтальне, групове, індивідуальне); 3. За формами передачі знань (традиційне, програмоване, проблемна, діалогове(інтерактивне) навчання); 4. За психологічними завданнями(навчання знанням і поняттям, навчання навичкам, навчання вмінням, навчання мисленню). 3)за формами передачі знань. Традиційне – базується на комунікативній моделі навчання при якій вчитель повідомляє учня певну інформацію, а учні повинні її успішно засвоїти і продемонструвати вчителеві рівень засвоєних знань, програмоване – без машинне за допомогою програмованих підручників, машинне – матеріал передається за допомогою певної техніки(комп’ютер); проблемне - цe cфopмoвaнa в cвiдoмocтi суб'єкта cyпepeчнicть мiж знaнням i нeзнaнням, вiдoмим i нeвiдoмим, peaльним i iдeaльним, зpoблeним i нeзpoблeним, щe нoвим, якe пpeдcтaвлeнe пeвним виcлoвлювaнням, тa cфopмoвaними пoтpeбaми йoгo “знати”; діалогове – спрямоване на розвиток творчості учня за допомогою використання інтерактивних технологій.
55. Психологічна характеристика форм передачі знань
Розроблені нові форми у подачі нових знань: проблемне навчання – обов’язково виділяється проблема і знаходження шляхів її розв’язання. В залежності від рівня самостійності учнів у навчанні виділяють 4 рівні проблемного навчання: вчитель практично самостійно подає новий матеріал, однак при цьому демонструє різні підходи, точки зору до розв’язання однієї й тієї ж проблеми; вчитель сам формулює проблему, ставить мету, яку потрібно розв’язати. Учні під керівництвом вчителя повинні знайти відповіді чи досягти певної мети; вчитель сам ставить, знаходить проблему, а учні самі знаходять мету, яку потрібно досягти, і знаходять шляхи її вирішення; учень самостійно формулює проблему, мету і шляхи досягнення цієї мети; ігрове навчання новий матеріал, навички засвоюються у процесі дидактичних рухомих іграх, засвоєння матеріалу відбувається легко і невимушено; тренінгове навчання - учень не лише на теоретичному рівні здобуває знання, вирішує проблеми, а й на практиці здобуває нові навички та уміння; діалогове навчання – учні отримуватимуть інформацію самостійно. Знаходження засвоїти інформацію. Одним з основних аспектів дослідження умов розвиваючого навчання є визначення критеріїв розуміння розвитку. До цього часу нема однозначного розв’язання цього питання.
56. Теорія поетапного формування розумових дій
Однією з центральних психологічних проблем Гальперін вважав проблему психологічної відмінності між знаряддям (у людини) і засобом (у тварин). Те, як виступить засіб перед суб'єктом: чи у вигляді допоміжного, що є простим продовженням передніх кінцівок, чи у вигляді достеменного знаряддя, яке фіксує "в собі" операції суспільного користування ним, залежить від дійсності, до якої належить індивід. Подібні відмінності можна спостерігати вже в освоєнні найпростіших знаряддєвих операцій людиною в онтогенезі, на приклад, в оволодінні такою звичною для нас навичкою користування лож кою. Спочатку дитина намагається схопити ложку якомога ближче до її “робочого кінця", різким рухом піднімає її косо знизу вгору, і, як правило, весь вміст ложки виливається. Дитина сприймає ложку лише як продовження своєї руки і лише згодом засвоює прийоми специфікованого користування ложкою як знаряддям. Знаряддєві операції, таким чином, — це система рухів знаряддям, спрямованих на предметне застосування цього знаряддя відповідно до конкретної мети. Щоб сформувати у дитини уявлення про те, що і в якій послідовності потрібно робити, необхідно спочатку побудувати певний "алгоритм" виконання завдання, тобто схему орієнтуючої основи дії, та дати її дитині у вигляді не тільки усних вказівок та пояснень, як це зазвичай буває, а у зовнішній, "матеріалізованій" формі, наприклад, у вигляді картки, на якій все розписано. Дитина має не просто завчити необхідні формулювання, їй необхідно навчитися правильно виконувати необхідні дії за цим алгоритмом. Власне, "заучування" прийде саме, навіть непомітно для дитини. Але як здійснити це научіння? Спочатку дитина активно користується карткою, в якій записана "перспектива виконання" всієї дії: що робити, як саме і що має бути отримане в результаті. Дія на цьому етапі максимально розгорнута і виконується фактично з опорою на зовнішні допоміжні засоби, тобто в матеріальній, або матеріалізованій, формі. Через певний час для дитини зовнішній засіб організації її діяльності стає непотрібним: вона завчила послідовність організації діяльності — і не просто у словесних формулюваннях, а на рівні розуміння своїх дій, смислу кожної з них. На цьому етапі вчитель вимагає від дитини попереднього проговорювання вголос кожного кроку розв'язання задачі (етап голосного мовлення). Виявляється, якщо проминути цей етап, дитина буде робити помилки при розв'язанні завдання без опори на картку. Власне внутрішня дія в неї ще не сформована, і проговорювання вголос слугує необхідним засо бом такого формування. Далі йде етап "зовнішнього мовлення про себе", коли дитина промовляє про себе всю послідовність необхідних дій, і нарешті, етап "дій у при хованому мовленні", коли здасться, що для виконання завдання вже нічого не потрібно: "подумав і розв'язав". Насправді, за розумовою дією лежить цілий ряд процесів довгого поетапного формування, причому сама дія за знає перетворень за декількома параметрами.
57. Шляхи інтенсифікації та оптимізації навчання
Інтенсифікація та оптимізація навчального процесу вимагає використання нових форм їхньої побудови. 1. організуються екскурсії в природу, де проводяться короткі бесіди. 2. Використання наочності та малюнків учнів на тему предмету 3. Оформлення кожної теми в альбомах регулярно контролюється викладачем у присутності учня й оцінюється за якістю роботи, змістом коротких відповідей учня, повнотою реалізації завдання. 3. використання інтерактивних уроків. 4. використання ТЗН. 5. використання програмового навчання. 6. використання ігрової діяльності. 6. використання діалогового навчання. 7. використання діалогового навчання.
58.Сутність процесів виховання і самовиховання
Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників. У процесі виховання формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Виховання — процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату та корекції. Щодо формування особистості структура процесу виховання має такі компоненти: свідомість особистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості. 1. Визначають сукупність рис і властивостей особистості, які слід сформувати у вихованця, тобто формують ідеал. 2. Вивчають індивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси, недоліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформовано, а які перебувають у стадії зародження. 3.Реалізовується програма виховання, тобто заплановані виховні заходи, що передбачає залучення вихованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповідно до ідеалу. 4.Спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості. Коли учень починає займатися самоосвітою і самовихованням, можна вважати, що у вихованні досягнуто четвертого етапу. Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних. Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.