Використовувані в ергономіці соціометричні методи дослідження міжособистісних відносин дозволяють: виявити факт переваги або установки, виражений індивідом у відношенні інших членів групи у визначених ситуаціях керування і технічного обслуговування складних систем; описати положення індивіда в групі так, як воно представляється самому суб'єктові, і зіставити це з реакціями інших членів групи; виразити взаємини усередині порівнюваних груп за допомогою формальних методів.
Однією з розповсюджених методик дослідження сумісності членів малих груп є гомеостатична методика, що знайшла застосування в проектуванні групової діяльності операторів. Спеціально сконструйований для цих цілей пристрій, названий гомеостатом (Ф.Д.Горбів, М.А.Новиков, Е.С.Вентцель, И.Е.Цибулевський), складається з трьох і більш пультів (по кількості учасників експерименту). У задачу кожного з членів групи входить установка стрілки індикатора на своєму пульті на позначці "нуль". Кожен учасник експерименту, одержуючи інформацію від власного індикатора і впливаючи на нього, одночасно впливає на індикатори партнерів по групі. Експериментатор зі свого пульта керування може варіювати труднощі розв'язуваних задач, що обумовлюються зміною коефіцієнта взаємозв'язку. Задача вважається виконаної тільки в тому випадку, коли всі учасники експерименту встановлюють стрілки на позначку "нуль". Завдяки записові руху ручок і всіх стрілок на спеціальному приладі можна простежити не тільки характер дії всієї групи в цілому, але і тактику кожного з її членів. Реєстрація змін біопотенціалів головного мозку, частоти серцевих скорочень, дихальних рухів, шкірно-гальванічного рефлексу дозволяє судити про емоційний стан учасників експерименту [16].
Методична база, створена в різних науках про працю, а також методична база проектування, що розуміється в самому широкому змісті слова, включаючи інженерне, являють собою великий простір методів.
Технічні засоби, необхідні для ергономічних досліджень, часто являють собою стандартні пристрої і прилади, спеціально не орієнтовані на застосування в даній області. Тому потрібна адаптація цих технічних засобів до умов власне ергономічного експерименту.
Використання комп'ютера приводить до принципової перебудови всієї структури експерименту. У той же час планування експерименту, ступінь перебудови його процедур і апаратурного забезпечення залежать від способу застосування ЕОМ. Для приклада можна вказати на деякі проблеми, що виникають при включенні машини в експеримент: відчуженість експериментатора від особистої участі в досвіді вимагає введення складних і різноманітних процедур регулярної тестової перевірки всіх технічних пристроїв; по тій же причині повинні бути змінені інструкції випробуваним.
Слід, однак, мати на увазі, що ні саме ретельне формулювання задач, ні коректне застосування математичних методів не гарантують негайного успіху і не рятують від розчарування тих, хто чекає від "машинізації" досліджень занадто багато чого. І справа тут не в якихось можливих приватних помилках і недоліках дослідника або в недосконалості застосовуваних методів, це може бути наслідком вибору для аналізу ергономічних проблем таких підходів, що використовуються при дослідженні незрівнянно більш простих фізичних систем.
Крім методів вивчення людини і її діяльностей по керуванню (використанню) і технічному обслуговуванню системи (виробу), маються ще два блоки ергономічних методів. Перший блок — це застосування даних при проектуванні, таким чином синтез даних у ергономічних концепціях, прототипах і кінцевих результатах проектування. Ці методи служать для перекладу даних про людину і її діяльність у критерії й іншу інформацію, корисну для задачі проектування, а також стосуються самого процесу проектування. Другий блок методів — це наступна оцінка процесу і результатів проектування, таким чином проектованої і спроектованої системи і того, наскільки правильно і повно застосована ергономіка при проектуванні.
Ергономічне проектування техніки і технічно складних споживчих виробів припускає виявлення умов, у яких протікає діяльність людини з ними, і аналітичний опис властивих їй психічних і психофізіологічних функцій. У кожнім окремому випадку склад цих функцій і їхній взаємозв'язок у загальній структурі трудового процесу або діяльності з технічно складними споживчими виробами різні.
У науках про працю склалися два методи одержання вихідної інформації, необхідної для опису трудової діяльності, або складання професіограми. Це методи описового й інструментального професіографування [17], що у визначеній модифікації використовуються і при вивченні діяльності людини з технічно складними споживчими виробами.
Описове професіографування включає:
-аналіз технічної документації й інструкцій з використання техніки або технічно складних споживчих виробів;
-ергономічне вивчення техніки (систем) або технічно складних споживчих виробів, зіставлення його результатів з нормативними документами по ергономіці;
-спостереження за ходом робочого процесу або діяльністю зі споживчими виробами. За допомогою цього методу, доповненого хронометражем — реєстрацією зміни в часі характеристик діяльності, а також відеозаписом всіх операцій у порядку їхнього проходження, можна досить докладно описати діяльність людини;
-опитування — регламентоване, для якого характерні попередня підготовка однакових для всіх опитуваних питань і строго задана їхня послідовність, і нерегламентований, що припускає вільну бесіду з опитуваним у відповідності лише з її загальним планом, що вимагає визначених навичок і навіть мистецтва;
-самозвіт людини в процесі діяльності;
-експертну оцінку;
-кількісну оцінку ефективності діяльності.
Інструментальне професіографування включає:
-вимір і оцінку показників факторів середовища;
-реєстрацію і наступний аналіз помилок. Збір і аналіз даних про помилкові дії людини є одним з важливих шляхів аналізу й оцінки ергономічних характеристик системи "людина-машина" або технічно складних споживчих виробів;
-об'єктивну реєстрацію енергетичних витрат і функціонального стану організму людини;
-об'єктивну реєстрацію і вимір важко відрізняючих (у звичайних умовах) складових діяльності людини, таких як напрямок і переключення уваги, оперування органами керування й ін. Для цього використовуються різні методи: реєстрація напрямку погляду людини і показань приладів з наступним накладенням траєкторії погляду на приладову панель; циклографія, або кінорегістрація рухів рук; вимір сили опору органів керування; магнітофона реєстрація мовних повідомлень. Подібні методи і засоби використовуються безпосередньо в процесі діяльності, а регістровані параметри співвідносяться з хронограмою трудового процесу;
-об'єктивну реєстрацію і вимір показників фізіологічних функціональних систем, що забезпечують процеси виявлення сигналів, виділення інформативних ознак, інформаційного пошуку, оперування вихідними даними для прийняття рішень, а також виконавчі (рухової або мовні) дії. До числа таких показників відноситься, наприклад, стан зорової системи, мовного і рухового апаратів. Реєстрації підлягають рухи очей спостерігача, голосна і внутрішня розмова, рухи і тремор рук, а також електрична активність зорової, мовної і рухової областей кори головного мозку. Ці показники реєструються за допомогою досить складного електрофізіологічного устаткування, результати вимагають трудомісткої математичної обробки.
Перераховані методи професіографічного дослідження використовуються в залежності від ступеня складності досліджуваної діяльності і необхідної повноти її опису.
Загальну схему для розробки професіограм склав з 16 питань Ян Райскуп [18, с.50—51]. У відповідях на них містяться найважливіші дані для професіограми:
1. Як називається робота й у чому вона складається (іншими словами, що робиться: назву роботи, спеціальності, професії, посади, опис істотних характеристик і видових особливостей праці)?
2. Які ціль і значення роботи (що виробляється і для якої мети: продукція, послуги; значення роботи: цінність і важливість продукції або послуг, що робляться, для споживачів і підприємства)?
3. Що є предметом праці (з чого роблять, над чим, з чим працюють: матеріал, сировина, напівфабрикати; нематеріальні джерела — інформація, письмові дані і документи; обслуговування і надання послуг)?
4. Яким способом виконується робота (як це робиться: технологічний процес, трудовий процес, операція, робоча задача)?
5. На підставі чого здійснюється робота (на якій підставі це робиться: виробнича документація, креслення, указівки, докладні технологічні інструкції, плани, розрахунки; опосередкована інформація, інструкції, описи, накази)?
6. Які критерії оцінки результатів праці (на підставі чого оцінюються якість і ефективність праці: критерії оцінки, норми, ліміт витрат часу, кваліфікаційні розряди)?
7. Яка кваліфікація потрібно для роботи (що потрібно вміти, знати: необхідне утворення, необхідний практичний досвід, майстерність, спеціалізація)?
8. За допомогою яких засобів виконується робота (чим працюють: інструмент, машини, допоміжні засоби, апаратура, засоби керування)?
9. У яких умовах виконується робота (робітниче середовище, її фактори і параметри робочого місця — просторові, гігієнічні, естетичні і т.д.)? 10. Яка організація праці (коли і якими способами виконується робота: організація виробничого процесу, графік роботи і розклад змін, режим праці і відпочинку, баланс робочого часу)?
11. Яка кооперація праці (хто, що і з ким робить: розподіл робочих задач і відповідальності, установлена субординація — начальник, підлеглі; система керівництва і керування первинними виробничими колективами; характеристика соціального середовища і мікроклімату на виробництві)?