Для дослідження цієї проблеми були виконані численні сліпі тести. У більшості досліджень сексуальне збудження вимірювалось об'єктивними методами. На учасниках, що дивились фільми або слухали записи з сексуально-стимулюючим змістом, розташовувались невеликі пристрої, що вимірювали реакцію. У чоловіків це було маленьке гумове кільце, що вимірювало діаметр статевого органа, а у жінок — пристрій, що вимірював кров'яний тиск і об'єм вени у статевому органі.
Експерименти переконливо показали, що алкоголь сам по собі послаблює сексуальне збудження.
Два експерименти з жінками показали зменшення збудження після споживання алкоголю. У дослідах з чоловіками прийнята доза алкоголю послабила збудження у 4 експериментах і не показала змін у 5. В одному з дослідів чоловікам було запропоновано пригнічувати сексуальну реакцію. Дослід показав, що алкоголь зменшує здатність контролювати її.
Висновок з досліджень очевидний: алкоголь знижує сексуальне збудження і доз, які звичайно використовуються в експерименті (20-30 г алкоголю) достатньо, щоб продемонструвати це зниження.
Коли об'єктивні виміри не проводяться і учасникам замість цього пропонують зосередитися на внутрішніх зв'язках, відповідь може бути обґрунтована на тлумаченні цих зв’язків. Як можна сподіватися, цей метод дає більш суперечливі результати.
У двох дослідах учасники заявили, що, отримавши алкоголь, вони відчували більше сексуальне збудження, тоді як зроблені одночасно об'єктивні виміри показали, що насправді все є як раз навпаки.
У двох інших дослідах учасники заявили, що відчули більше сексуальне збудження, коли дійсно випили алкоголь. Неясно, однак, чи було це наслідком явно недостатніх маніпуляцій з напоями.
Ряд сліпих тестів був проведений для вивчення проблеми алкоголю і гальмування. Деякі дослідження по сексуальним реакціям пролили світло на цю проблему.
Дослідження показали, що у людей зростає сексуальне збудження, коли вони вірять, що пили спиртне, причому у найбільшій мірі, якщо еротична стимуляція має характер табу. Це служить ознакою того, що звичайно почуття самоповаги стримує збудження.
В одному дослідженні стимулюючим матеріалом були гомосексуальні малюнки, а також картини зґвалтування або інших сексуальних злочинів. Досвід показав, що найбільше збудження при цьому відчули ті, хто гадав, що прийняв алкоголь і дійсно випив його, трохи менше — ті, хто гадав, що прийняв алкоголь, а реально його не отримав, значно менше — ті, хто гадав, що не отримав алкоголь і дійсно був тверезий; менше всіх — ті, хто гадав, що не пив, а реально отримав алкоголь.
Дослідження дозволило пролити світло на те, чому багато сексуальних злочинів здійснюються людьми, що випили. Коли люди думають, що п'яні (і, як правило, є такими насправді), вони дають волю своїм таємним імпульсам. Звіт показав, що алкоголь сам по собі не знімає гальмування.
Група з університету Вісконсина використала інші методики, щоб вивчити дію алкоголю на сексуальне зацікавлення.
72 молодих чоловіки були розділені на 4 групи по методу Марлатта. Навколо були розкладені порнографічні малюнки і учасникам було запропоновано записувати, у якій мірі, на їх думку, малюнки є сексуально збудливі. Ті, хто вважав, що пив алкоголь, вирішили, що картинки явно більш стимулюючі, ніж ті, хто вважав, що не отримував алкоголь. Алкоголь сам по собі значення не мав. Дослідники приховано вимірювали, скільки часу учасники досліду тримали у себе малюнки, перш, ніж передати їх іншому. Ті, хто вважали себе напідпитку, тримали малюнки у середньому на 2, 4 секунди довше. Алкоголь сам по собі різниці не показав.
Два додаткових експерименти дійшли до висновку, що учасники виражали більше сексуальне зацікавлення, коли вони вірили, що пили алкоголь, безвідносно до фактичного вмісту алкоголю у склянках.
Ще одне дослідження, що ґрунтувалося на особистих повідомленнях, показало, що рівень розгальмування змінюється у залежності від сподівань і соціальної обстановки, але не від вмісту алкоголю у напої.
Одне дослідження також показало, що алкоголь послаблює гальмування:
Частота малювання на стінах була виміряна у сліпих тестах з малою дозою алкоголю (менше 10 г). Серед 29 учасників малювали на стінах 8, причому 7 з них пили алкоголь.
Недавній експеримент вивчав тенденцію до ризикованої поведінки у людей, схильних до ризику ("шукачі гострих відчуттів") і більш обережних людей. Вони реагували по-різному, вважаючи, що прийняли алкоголь, хоч він сам не впливав на ризиковану поведінку.
Учасники займалися на тренажерах водія автомобіля. Любителі гострих відчуттів вели себе ще вільніше, коли вірили, що випили.
Обережні люди ставали ще обережнішими, коли думали, що п'яні.
Споживання алкоголю як такого не дало значного ефекту. Тоді як сліпі тести дають лише натяк про відношення між алкоголем і гальмуванням, вивчення вживання алкоголю у різних культурах дає для цього значно більше матеріалу.
Ризиковані знання про інтоксикацію і релігія
Існують численні яскраві описи внутрішніх почуттів під час інтоксикації:
"...Дозволяє Вам стиснутись за секунду до розмірів атомного ядра або розтягнутися на відстань у світловий рік через галактики..." (Тімоті Лірі про ЛСД).
"Алкоголь... переносить свого шанувальника з холодної периферії речей у їх сяючу суть" (Вільям Джеймс про алкоголь).
"Що за воскресіння з самих глибин внутрішнього духу! Що за апокаліпсис світу всередині мене!" (Томас де Квінсі про опіум).
"Час від часу самосвідомість повністю залишає тіло, витікає і пов'язується з деякою іншою формою — деревом, хмарою, навіть піаніно". (Роберт де Ропп про гашиш).
"...Наповнює мене почуттям необмежених можливостей, які на мить роблять мене архангелом". (Венделл Холмс про ефір).
У більшості випадків подібні описи пов'язані з ЛСД, каннабісом або кокаїном. Іноді це алкоголь, амфетаміни або опіати. Відчуття асоціюються з такими концепціями як "кайф", "психоделія", "ейфорія" і "трансценденція".
Сучасна хвиля споживання інтоксикантів почалася у інтелектуальних колах Америки у шістдесяті роки. "Психоделічні" або "трансцендентальні" відчуття були центральним елементом. Ідеологічні лідери, такі як Тімоті Лірі або Річард Альперт твердили, що хімічні речовини (особливо ЛСД) розширюють людську свідомість і пізнавальну здатність. Вони описували їх дії як райські відчуття.
Більшість відомих описів таких відчуттів були написані поетами і письменниками (Бодлер, де Квінсі, Хакслі). Це не збіг. Описи — це неясні, двозначні метафори, що відповідають метафорам, відомим у поезії. У вдалих випадках читач отримує почуття (напевне ілюзорне), що "я повністю розумію послання автора — я сам відчував себе так само". Чим більш абстрактна метафора, тим більше імовірність, що прихильний читач витлумачить метафору відповідним чином.
Схожість з релігійним трансом вельми помітна. Деякі колишні лідери психоделічної культури (такі як Річард Альперт) замінили наркотики йогою, медитацією або іншими нехімічними шляхами отримання подібних відчуттів.
Релігійні секти викликають екстаз або видиво без хімічних речовин. Інтелектуали часто дивились на це з поблажливим скептицизмом. Коли ж шанувальники наркотиків викликають подібні відчуття ритуальним введенням хімічних речовин, це здається більш привабливим. Віра у хімічний рай може сприйматися як більш інтелектуально респектабельна, ніж віра у релігійний рай.
Але чи розширюють наркотики людську свідомість? Автори цих захоплених описів стану інтоксикації тримали свій розум відкритим для почуттів і настроїв. Але більшість людей, що приймають опіати, алкоголь або ефір не відчувають нічого, що нагадувало б ці чудесні описи. Це справедливо і для ЛСД, і для каннабісу, при умові, що людина, яка їх вживала, не знала, що вони здатні викликати подібну дію. Без соціального навіяння і особливих сподівань більшість людей просто вважають їх дію неприємною (див. частину 5).
Метафоричне зображення фантастичних наркотичних станів мало подібне до фармакологічних ефектів. Які механізми викликають це явище?
Люди, сприйнятливі до навіювань, використовують інтоксикант як ритуал, щоб відчути суб'єктивні переживання, подібні тим, що отримують за допомогою мистецтва або релігії. Інтоксикант викликає почуття, що ти не такий, як звичайно. Той, хто приймає наркотики концентрується на своєму внутрішньому стані, викликає найширші асоціації і витлумачує свої почуття вельми вільно. Метафори — це відмінна риса таких переживань. Стверджують, що метафори викликають суб'єктивне почуття вдоволення, таким чином приємні почуття відсутні, поки стан не означений чаруючими метафорами. Привабливі оповідання діють як накази, що навчають новачка тлумаченню фізіологічних ефектів нар-котика. "Психоделічні" ефекти, напевно, частіше за все зустрічаються серед інтелектуалів, які не споживають наркотики щоденно. Такі відчуття мають відношення до світу мистецтва, релігії і парапсихології, але не до світу фармакології.
Всі інтоксиканти справляють численні ефекти на людський організм, включаючи дію на мозок. Згідно загальноприйнятим поглядам, приємні відчуття, такі як "кайф" і "балдьож" — цей наслідок фармакологічних властивостей інтоксиканта. Але дослідження дії наркотиків не підтвердило гіпотезу про те, що ті відчуття прямо відносяться до фармакологічних ефектів.
Інтоксиканти можуть, наприклад, знижувати кров'яний тиск, сповільнювати розумові процеси, погіршувати координацію рухів і т. і. Коли люди приймають ці препарати, не очікуючи "спіймати кайф", вони помічають тільки ці фізичні, фармакологічні ефекти. їх не називають "кайфом" і звичайно не сприймають як приємні.