Зміст
Вступ
Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості підліткового та юнацького віку
1.1 Теорія особистості в контексті психодіагностики
1.2 Психологія дітей та підлітків
1.3 Психологія юнацтва
1.4 Психологія міжособистісних стосунків
Розділ 2. Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків і юнаків
2.1 Методики соціометричного типу
2.2 Особистість школяра-дезорганізатора та методики діагностики особистості
2.3 Взаємини підлітків з батьками. Діагностична робота
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
В умовах творення Української держави особливої актуальності набувають проблеми виховання і самовиховання творчої особистості. Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення парадигми навчання і виховання, освоєння прогресивних технологій духовного становлення особистості учня, створення умов для його самореалізації.Перехід до особистісно - орієнтованого підходу до навчання і виховання неможливий, якщо він не буде будуватись на міцному фундаменті знань про людину, на психологічній науці.
Психологічна служба є складовою частиною системи освіти України. Згідно з “Законом про освіту” основною метою шкільного навчання і виховання є оволодіння державними стандартами освіти, всебічний розвиток людини як особистості. Процес навчання відзначається не лише методами навчання і виховання, він опосередкований особистісними особливостями учнів: мотиваційною сферою, рівнем пізнавальної активності, індивідуально-типологічними факторами, особливостями формування їх я-концепції, системою відносин, цінностей, орієнтацій тощо.
Система організації діяльності психологічної служби в школі є послідовною реалізацією різних її напрямків. У Положенні про психологічну службу в системі освіти України одним із основних видів її діяльності є діагностика, завдання якої полягає в психологічному обстеженні дітей та підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання.
К.Д.Ушинський писав : “Якщо педагогіка хоче виховати людину всебічно, вона має попередньо пізнати її з усіх сторін”[13]. Це пояснюється необхідністю цілісного уявлення про внутрішній світ учня, його родини, вчителя, про міжособистісні взаємини в колективах (учнівських та педагогічних), про тенденції розвитку кожної особистості з усіма її особливостями і відтінками. Іншими словами, без діагностичних даних учитель фактично безпорадний у своїх діях та педагогічних інноваціях. Основну функцію психологічної діагностики сформулював Б.Г.Ананьєв: “Психолого-діагностичні дослідження направлені на виявлення психо-фізіологічних функцій, процесів і якостей особистості, які створюють складні форми поведінки, розпізнавання станів людини про дії різних стимуляторів, стресів, фрустраторів і складних ситуацій, визначення потенційного розвитку людини (працездатність, обдарованість, соціальні здібності ) [1].
В школі психодіагностика направлена не лише на встановлення діагнозу, але і на використання відповідних педагогічних впливів на зміну і розвиток особистості, тому діагностику процесу становлення особистості називають психолого-педагогічною діяльністю. Розвиток особистості - це процес формування різних психічних утворень, направлених на забезпечення успішної життєвої адаптації особистості і сприяючих актуалізації її потенціальних можливостей. Основним результатом процесу самоактуалізації є все більш поглиблене усвідомлення і розуміння власної особистості, соціального життя і оточуючої дійсності, актуалізація суб'єктом своїх потенційних можливостей. Нові завдання, що стоять перед сучасною школою, визначають необхідність вивчення психологічних особливостей навчальної діяльності, закономірностей формування в учнів зацікавленого відношення до навчальної діяльності, закономірностей формування вміння правильно зважати і реалізувати свої можливості [6]. При цьому навчання слід розглядати як діяльність, що включає ряд компонентів в їх єдності: мотиви, постановку й прийняття навчальних завдань, здійснення активних навчальних дій, дій самоконтролю і самооцінки.
Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості підліткового та юнацького віку
Психологів здавна цікавив такий феномен як особистість. Ми находимо різні його тлумачення у вітчизняній та світовій психології. Розрізняють чимало понять “людина”, “особистість”, “індивідуальність”. Особистість, якою ми стаємо у процесі персоналізації(становлення), відображає суть кожної реальної людини як свідомої істоти. Є чимало визначень особистості. Особистість - це свідома людина, наділена особливим генетичним кодом, яка реалізує свої можливості в процесі активної творчої діяльності, що не суперечить інтересам інших людей, суспільним законам і заповідям Божим, вона не є стабільним і незмінним явищем, вона – динамічна, багатогранна, мінлива. На думку психологів, кожна особистість в одних випадках подібна на всіх інших людей, в інших випадках – на окремих людей, а ще в інших – зовсім ні на кого не подібна. Кожну особистість слід приймати такою якою вона є, бо індивідуальність – це найцінніша риса особистості, це її унікальність. У філософському тлумаченні – це співвідношення загального і особливого, в соціології – співвідношення понять “група”, “індивідуальність”, “колектив”; в біології - взаємозалежність між генотипом та фенотипом, у психології – оригінальна, неповторна самобутня особистість.
Основними характеристиками особистості (за О.Г. Асмоловим) є стійка домінуюча направленість (система відносин, мотивів, потреб, ціннісних орієнтацій, установок, переконань), соціальний досвід (знання, вміння, навички), пізнавальні процеси (увага, сприйняття, пам`ять, мислення, уява), емоційно-вольова сфера, індивідуально-типологічні особливості (темперамент, здібності, характер),саме на них і направлена психологічна діагностика. Для того, щоб розкрити сутність діагностики особистості розглянемо спочатку які існували теорії особистості в контексті психодіагностики.
1.1 Теорії особистості в контексті психодіагностики
Існувало чимало різних теорій, спроб визначити основні типи особистості. Грецькі філософи та фізіологи розвинули так звану гуморальну (рідинну) теорію особистості. Наприклад, особистість, за Емпідоклом, складається з космічних елементів: повітря (тепло і вологість), землі (холод і сухість), води (холод і вологість), їх ототожнювали зі здоров'ям, вони відповідали “гіппократовим рідинам”, які лежать в основі темпераменту. За теорією грецьких філософів емоційна стабільність особистості, як і загальне здоров'я, залежить від певного балансу чотирьох тілесних рідин. Дисбаланс спричинює емоційні зриви особистості, розлади здоров'я тощо.
За морфологічною теорією, поєднаною з біохімічною, типи особистості залежать від форми тіла (соматотип). Основоположником цієї теорії був психіатр Е. Кречмер. У книзі "Форма (конституція тіла) і характер", вперше опублікованій у 1921 р., він писав, що серед його пацієнтів слабкої (астенічної) будови тіла, так само, як і серед осіб з мускулястою (атлетичною) будовою, часто були хворі на шизофренію, а серед людей з округлими формами (пікнік) - маніакально-депресивні типи. Він узагальнив свої спостереження і розвинув теорію, що худі, тендітні фізично — інтроверти, а повні, короткі тілом (циклотомічні) — екстраверти.
Однак висновки Е. Кречмера не підтвердилися при емпіричних дослідженнях. Наприклад, доктор Чиказького університету В. Шелдон спробував класифікувати 400 студентів за теорією Кречмера і виявив, що лише 112 з них підходять під певні параметри, інші ж 288 залишилися в групі асиметричних (диспластичних). Шелдон дійшов висновку, що спробу класифікувати усіх за трьома типами (пікнік, атлетик, лептосом) "можна порівняти зі спробою створити мову з трьох прикметників". Водночас Шелдон виявив певну залежність між пропорціями тіла та психічними моделями. Однак це питання й сьогодні залишається недослідженим.
Більшість психологів вважають, що залежність між конституцією тіла і рисами характеру є дуже індивідуальною і має чимало варіантів, адже відомо з практики, що особистості чинять по-різному, для них властива оригінальна поведінка, незалежно від їх зросту та будови тіла.
Сучасне вивчення особистості та її типів пов'язане, насамперед, з чотирма основними течіями. Психоаналітик 3. Фрейд і неофрейдисти, представники першої течії сформулювали теорію структури особистості, її розвиток і стосунки з іншими. Основними структурними елементами особистості є: еgо, sиреr еgо, id, які виявляються через свідомість, надсвідомість і підсвідомість: id-є підсвідомістю, еgо - більшою мірою є свідомістю, хоча поєднує підсвідомі та надсвідомі елементи; sиреr еgо містить у собі усі три елементи.
Представники другої основної течії - персоналістичної - Г. Олпорт, Г. Айзенк, Р. Кеттел вважають, що риси особистості — це такі внутрішні структурні елементи, які спрямовують нашу поведінку в специфічній, унікальній для індивідуальності манері. Вони виділяли загальні та унікальні риси. Г. Айзенк на основі аналізу різних рис особистості дійшов висновку, що існує два основних види особистості:
1)інтроверти – екстраверти. Інтроверти - сором'язливі та замкнуті, орієнтовані на свій внутрішній світ, мало цікавляться іншими; екстраверти - виявляють інтерес до людей, об'єктів та всього, що відбувається навколо них; розкуті й комунікабельні. Г. Айзенк охарактеризував їх так: інтроверти - обережні, замкнуті, малокомунікабельні, контролюють свої емоції; екстраверти - активні, комунікабельні, експресивні, хоробрі;
2)стабільність-нестабільність особистості (іноді називається нейротизм). Стабільна особистість — гармонійна, спокійна, розкута й доступна. Нестабільна, чи невротична особистість, — людина настрою, тривожна, напружена, норовиста, темпераментна (дод.№ 1).