Мотиви саморозвитку, досягнення - це важливі мотиви, які спонукають людину до саморозвитку і самовдосконаленню. Актуалізація у людини цих мотивів сприяє її розвитку.
Як мотив, може виявитися бажання людини уникнути неприємностей і покарання. Встановлено, що потреба в уникненні невдач часто поєднується з такими особистісними якостями, як занижена самооцінка та висока тривожність. Таке сполучення індивідуальних особливостей створює неблагополучні умови для психічного розвитку дитини і її життєвого шляху.
Як протилежний до аффіліації, виступає мотив заперечування (відхилення), який проявляється у побоюванні бути відхиленим, неприйнятим значущими для особистості людьми. Домінування у людини цього мотиву призводить до невпевненості, напруженню, створює перепони на шляху між особистісного спілкування [16,с.531].
Особливе місце в дослідженні мотивів займають так звані про соціальні мотиви поведінки. Під такою поведінкою розуміються будь-яки альтруїстичні дії людини, які спрямовані на благополуччя інших людей, надання їм допомоги. При альтруїстичної поведінці акти турботи про інших людей здійснюються за власними переконаннями людини, без будь-якого розрахунку чи тиснення. Протилежним до альтруїстичної поведінки розглядається агресія. В ході дослідження агресивної поведінки було виявлено, що за цією формою поведінки лежить особливого роду мотив, який одержав назву “мотив агресивності”. Згідно до мети даної роботи, зупинимося на мотивації агресії більш детальніше.
1.2 Мотивація агресивності
Агресія (від лат. aggredior – нападаю) – специфічна форма дії людини, що характеризується демонстрацією переваги в силі або використанням сили у стосунках з іншою людиною або групою осіб, яким суб’єкт намагається заподіяти шкоду [2,с.176]. Агресивна поведінка розрізняється за інтенсивністю і формою вияву: від демонстрації неприязні й недоброзичливості (вербальна агресія) до використання грубої фізичної сили (фізична агресія).
Мотивація агресивної поведінки може бути двоякою: біологічною та соціальною. Біологічна мотивація припускає наявність певних органічних даних для проявлення агресивності, тобто таких її проявів, які є спонтанними і мало залежать від будь-яких зовнішніх впливів. Біологічна мотивація агресивності припускає спадкову чи органічну основу, а її проявлення в людині залежить від того, як побудований і як функціонує з дитинства її організм.
Соціальна мотивація агресивності, напроти, тісно пов’язана із зовнішніми впливами. Соціальна мотивація агресивності базується на переконанні, що мотив, а відповідно і проявлення агресивності людиною є результатом научіння.
У психологічній науці склалися багато різних концепцій, які пояснюють агресивну поведінку. Розглянемо найвідоміші напрямки і теорії.
Теорія потягів. З. Фрейд увів у свою теорію поняття самостійного агресивного потягу – “потягу до смерті”. Він указував на непоборне інстинктивне прагнення людини до руйнування. На думку фундатора психоаналізу, завдяки суспільному прогресу цьому антисоціальному прагненню можна лише надати більш адекватної й нешкідливої форми розрядки [10, c.124].
Схожої концепції дотримувався і К. Лоренц. Він стверджував, що в організмі тварин і людини постійно накопичується енергія агресивного потягу, причому накопичення відбувається доти, доки в результаті впливу відповідного пускового подразника ця енергія не розрядиться.
Фрустраційна теорія агресії. Фрустрація – це психічний стан, що виникає в наслідок постання реальної або уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Виявляється фрустрація у відчутті гнітючого напруження, тривоги, відчаю, гніву. Згідно з С. Розенцвейгом, стан фрустрації по напрямку може виявлятися у трьох формах поведінки (реакцій) людини: екстрапунитивної, інтрапунитивної і імпунитивної. Екстрапунитивна форма пов’язана з виникненням внутрішнього “підбурювача” до агресії, з напрямком реакції у зовні (зовнішньообвинувачувальні реакції). Людина звинувачує у подіях обставини, інших людей. У неї з’являється дратівливість, упертість, озлоблення, вона хоче досягнути своєї цілі незважаючи ні на що. Поведінка внаслідок цього становиться непластичною, примітивною, використовуються раніше заучені форми поведінки, незважаючи на те, що вони не приводять до бажаного результату.
Інтрапунитивна форма фрустрації характеризується ауто агресією: обвинуваченням в невдачах саме себе, виникненням почуття вини. У людини виникає пригнічений настрій, тривожність, вона стає замкнутою, мовчазною.
Импунитивна форма реагування пов’язана з відношенням до невдач чи як до неминучих, фатальних, чи як до малозначимих подій, які згодом виправляться. Людина у таких випадках не звинувачує ні себе ні інших [9,с.340].
Д. Доллард і Н. Міллер у 1939р. висунули положення, згідно з яким індивідуум, якому заважають діяти, відчуває тим більше розчарування і фрустрацію, чим сильніше він прагне до досягнення мети Його реакція на перешкоди набирає форми агресивних дій щодо того об’єкта (суб’єкта), котрий чинить йому перепони.
Отже згідно з цією теорією, агресія викликається фрустрацією. Доллард стверджував, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє агресію.
Як зазначає С.С. Занюк, незважаючи на те, що ці гіпотези дають змогу пояснити багато фактів, цілком очевидно, що не всі реагують на агресію фрустрацією [10,с.123].
Теорія соціального научіння. А Бандура головним джерелом агресії вважає научіння. На його думку, більшість особливостей нашої поведінки розвивається в основному шляхом наслідування моделей. Коли вихователі дитини (батьки, вчителі) виявляють агресивність, то дитина, наслідуючи їх, стане агресивною. Якщо ж модель (інша людина, яка є зразком для дитини) буде покарана за свою агресивність, це зменшить вияви агресивності у дитини. Таким чином, агресивність – продукт звичайного научіння. Вона розвивається, підтримується або зменшується внаслідок спостереження сцен агресії і врахування її очевидних наслідків для агресивної людини.
Навіть якщо діти не втілюють відразу зразки (моделі) агресивної поведінки в дію, вони їх, як правило, засвоюють [3,c.99].
У ході проведених експериментів А. Бандура встановив, що хлопчики виявляють більшу готовність наслідувати агресивну поведінку, ніж дівчата. А. Бандура також встановив, що батьками над агресивних дітей з відносно благополучних сімей є люди, які не терплять виявів агресії вдома, але схильні спонукати, схвалювати (і таким чином підкріплювати) агресивні вияви своїх дітей за межами дому. Батьки можуть бути і самі зразком агресивності.
Теорія Л.Берковіца. Л. Бертковіц, заперечивши твердження, що причиною агресії є фрустрація, виводить дві проміжні величини:
- гнів (як спонукальний компонент);
- пускові подразники (ключові ознаки, які спричиняють і запускають агресію) [5,c.89].
На думку автора цієї теорії, гнів виникає тоді, коли досягнення мети, на яку спрямована дія суб’єкта, блокується зовні. Однак сам по собі він ще не викликає агресії. Для її виникнення необхідні адекватні їй пускові подразники (зброя, ніж, камінь, які помітила людина). Сила агресивної реакції на певну перешкоду залежить від інтенсивності гніву і зв’язку між його збудником та пусковою ознакою. Пізніше Л. Бертковіц дещо модифікував свою теорію, вказавши, що пусковий подразник не є обов’язковою умовою переходу від гніву до агресії. Вчений припустив, що поява відповідного (адекватного) агресії ключового подразника, може збільшити інтенсивність агресивної дії, але лише за умови актуалізації її агресивної мотивації.
Таким чином, мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Мотивація – це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини.
Розглянув основні теоретичні концепції агресії, можна прийняти як загальні визначення такі: Агресія – це будь-яка форма поведінки, яка націлена на спричинення шкоди іншої живої істоти, яка не бажає подібного поводження. Агресивність – це відносно усталена риса особистості, яка виражає готовність до агресії. В силу своєї усталеності та входження в структуру особистості, агресивність може визначати загальну тенденцію поведінки.
Розділ 2. Мотивація агресивної поведінки підлітків
2.1 Психологічні особливості підліткового віку як чинник агресивної поведінки та характерологічні риси агресивних дітей
Специфічне для кожного віку співвідношення внутрішніх процесів розвитку і його зовнішніх умов створюють ту соціальну ситуацію, яка детермінує психічний розвиток людини. Підлітковий вік звичайно характеризують як переломний, перехідний, критичний, але частіше як вік статевого дозрівання. Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випереджанням статевого визрівання, має особливо гострий характер [15,c.10].