Однак, поділ мотивів тільки на внутрішні і зовнішні є недостатнім. Самі зовнішні мотиви можуть бути позитивними (мотиви успіху, досягнень) и негативними (мотиви захисту, уникнення). Очевидним є, що зовнішні позитивні мотиви більш ефективні, ніж зовнішні негативні, якщо навіть по силі вони є рівними. В багатьох випадках в загалі не має сенсу диференціювати мотиви за критерієм “ зовнішні – внутрішні”. Більш продуктивною, на думку деяких авторів [15, с.720], є підхід, який оснований на виділенні позитивних, за своєю суттю мотивів і негативних.
Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. У цілому ця сфера є динамічною й змінюється в залежності від багатьох обставин. Проте, ядром мотиваційної сфери, її “стрижнем” виступають відносно стійки й домінуючи мотиви і саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості [11, с. 209].
У психологічній літературі існують різні погляди на сутність поняття “мотив”. Ще Вуд розумів мотив як поєднання уявлень і почуттів: перші – основа, а другі – спонукальна причина поведінки. Причому перевагу віддавав останнім, що дуже важливо, оскільки потреба, як початок поведінки – це завжди істотний чинник мотиваційної сфери. “Мотив” – стверджує Д.Н. Узнадзе, - це міркування, яке примусило суб’єкта здійснити цей акт, це потреба, для задоволення якої дана поведінка була б визнана доцільною [1, с.49].
Відповідно до концепції О.М. Леонтьєва, мотиви розглядаються як упредметнені потреби [8, с.290].
Кожний період життя людини, кожен її більш-менш значний крок у системі суспільних відносин приводить і до зміни її мотиваційної сфери. У процесі розвитку особистості відбувається перетворення одних мотивів на інші чи стримування одних іншими; на базі одних мотивів формуються інші, виникають протиріччя між різними мотивами, змінюється співвідношення домінуючих і підпорядкованих мотивів.
Таким чином, зміст мотивів є найбільш істотною характеристикою спрямованості особистості та рівня її вихованості. Мотив – це упредметнена потреба. Мотиваційна сфера є складним утворенням. Мотиви розрізняються не тільки за змістом, але й за рівнем усвідомленості, стійкості. Спрямованість особистості є результатом виникнення стійко домінуючих мотивів поведінки, а також інших особливостей особистості, що допомагають чи заважають реалізувати мотиви.
Мотивація є більш широким поняттям, ніж мотив. Поняття “мотивація” в психології використовують в двох значеннях:
як систему факторів, що обумовлюють поведінку (цілі, інтереси, потреби, мотиви, наміри);
як характеристику процесу, що підтримує поведінкову активність [11,c.211].
Отож мотивація – це сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її початок, обґрунтування, формовияви.
Ще роботи мислителів давнини поклали початок теоріям мотивації, які в подальшому були розвинути і які продовжують розвиватися і сьогоденні і яких нараховується вже не один десяток. Можна виділити дві глобальні теорії мотивації: змістовної і процесуальної. У змістовних теоріях акцент робиться на виявленні та вивченні внутрішніх спонукань (потреб, мотивів), які лежать в основі поведінки людей, їхньої професійної діяльності. У процесуальних теоріях розкриваються закономірності організації цілісної мотивованої поведінки з урахуванням взаємодії мотивів з іншими процесами – сприйманням, пізнанням, комунікацією.
Згідно з першим підходом, потреби людини є основним мотивом поведінки, а таким чином, і діяльності особистості. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга, Девіда Мак Клеланда. Найбільш відомою є концепція “ієрархії мотивів” А. Маслоу. Вона припускає, що основою мотивів є потреби, які утворюють піраміду. Згідно з даною концепцією всі потреби особистості підрозділяються на п’ять основних груп: фізіологічні потреби; потреби самозбереження; соціальні потреби; потреби в шануванні; потреби само актуалізації.
П’ять груп потреб одночасно є й п’ятьма основними рівнями потреб, розташованих у виді строгої ієрархічної структури співпідпорядкованості. Нижчі потреби позначаються як “потреби дефіциту”, а вищі рівні, як “потреби росту”: перші забезпечують виживання, а другі - розвиток особистості.
В останні роки посилився інтерес до поведінкових теорій мотивації, які пов’язані з уявленням про мотиви поведінки.
А.Б. Орлов зазначає, що біхевіоризм, фрейдизм, а за ними і гельштатпсихологія стали першими психологічними доктринами поведінки людей. До їх складу увійшли провідні схеми мотивації поведінки, які під час наступного розвою психології лише модернізувалися і конкретизувалися, залишаючись при цьому незмінними у сутнісних рисах [12,c.28]. Для всіх варіантів цієї схеми характерне трактування поведінки як реакції (функції). Реактивна схема мотивації поведінки отримала різне втілення у трьох головних напрямах розвитку зарубіжної психології. У бехівіорізмі за причину (мотив) поведінкових реакцій взяті зовнішні стимули. Різноманітні психоаналітичні концепції локалізують детермінанти поведінки у сфері внутрішніх потреб людини. Гештальтпсихологія, як відомо, була своєрідним теоретичним синтезом односторонніх підходів до спричинення поведінки. Варіант цього синтезу отримав подальший розвиток у форматі когнітивної психології [1, с.54].
У середині 20-х років ХХст. Предметом психології стала поведінка як сукупність реакцій індивіда у відповідь на зовнішні і внутрішні стимули, її вперше було осмислено як предметну діяльність. Індивід за даним підходом утверджується через внутрішні потреби і різноманітні соціокультурні змінні, опосередковуючи зовнішні впливи на поведінку й одночасно відіграє роль зовнішнього рушія поведінки [5,c.46].
Серед російських психологів початку ХХ століття, які порушували питання щодо мотивації людської поведінки, визначають О.Ф. Мазурського, Н.Н. Ланге, Л.С. Виготського, Д.М. Узнадзе та інших, які довгі роки проводили дослідження, спрямовані в основному на вивчення пізнавальних процесів. Із створених у 60-ті роки ХХ ст. концепцій мотивації, більш-менш продуманою та доведеною до певного рівня закінченості вважається тільки створена О.Н. Леонтьєвим теорія діяльнісного походження мотиваційної сфери людини [5, с.47].
За концепцією О.Н. Леонтьєва, всі психологічні особливості людини, в тому числі і його мотиваційна сфера, мають свої джерела в практичній діяльності, де і формуються властивості особистості. Причому, між структурою діяльності та будовою мотиваційної сфери людини існують відношення ізоморфізму (взаємної відповідності) [5, с.49].
Поведінці в цілому відповідають потреби людини; системі діяльностей, з котрих вона складається, - розмаїття мотивів; множині дій, формуючих діяльність, - набір цілей. Таким чином, в основі змін, які відбуваються із мотиваційною сферою індивіда, лежить система діяльностей, динаміка розвитку котрих обумовлює зміни в мотиваційній сфері людини, придбання нею нових потреб, мотивів і цілей [8, с. 19].
Сьогодні діяльнісний підхід розвивається не тільки в країнах колишнього Союзу, а також у державах Західної Європи, США, Японії, Латинської Америки.
Наведене приводить до висновку, що вивчення мотивації може здійснюватися як за логікою реактивної схеми поведінки – (зовнішні стимули – сфера внутрішніх потреб – причина поведінкових реакцій), так і за логікою діяльнісної схеми – (зовнішні стимули – етапи розвитку), при цьому проміжною теоретичною схемою є аналіз поведінки як взаємодії (особистість - оточення) [1, с.55].
Таким чином, під мотивацією ми розуміємо внутрішнє спонукання особистості до того чи іншого виду діяльності, пов’язане з задоволенням окремої потреби. Як мотиви можуть виступати: ідеали, інтереси, соціальні установки, цінності.
Принцип розвитку в психології підтверджує, що будь яке мотиваційне утворення у конкретний момент часу знаходиться на певній фазі його формування. В залежності від цієї фази процес мотивації протікає на різних рівнях і в різних аспектах.
Як зазначає Б.С. Волков, професійне самовизначення починається у ранньому віці в іграх дітей і поступово досягає свого реального завершення у юності і молодості [4,c.122].
Дитина дошкільного віку приймає на себе професійні ролі: лікаря, продавця, шофера та ін. Діти відтворюють працю дорослих, набувають уявлення про значимість праці. Сама трудова діяльність дітей дошкільного віку, яка пов’язана з іграми у професії є засобом розвитку особистості.
Молодший школяр свої можливості реалізує в учбової та трудовій діяльності. На базі відтворюваного уявлення діти збагачують свої знання о різних видах труда, різних професіях. У цей період вони наслідують значимим дорослим: вчителям, батькам. Мотиви вибору майбутньої професії носять характер потягу, бажання. Тобто це неусвідомлені і слабкі мотиви. Але професійні фантазії можуть у майбутньому вплинути на професійне самовизначення особистості.
Підлітки до професій відносяться вибірково. Вони не співвідносять свої мрії з практичною діяльністю. Це вік – мрій і фантазій. Діти уявляють себе мандрівниками, банкірами, капітанами та ін. Хлопчики, переважно, орієнтуються на мужні професії, дівчата - підлітки уявляють себе моделями, співачками та ін. Орієнтація на романтичні професії відбувається під впливом засобів масової інформації. На цьому етапі формування мотивації професії, діти ще не співвідносять свої особистісні дані з вимогами обраної професії. Але все більш уваги і приділяють реальним обставинам.