Наукові методи К. Л. Халла (1884-1952) і Б. Ф. Скіннера (1904-1990)
У сорокові-шістдесяті роки провідну роль в американській психології грали Кларк Халл і його послідовники. Мабуть, жоден психолог не виявив такій безумовній послідовності й відданості справі впровадження строго наукових методів, як Кларк Халл. Він мав виняткові здатності до математики й формальної логіки й успішно застосував ці дарування в області психології, як ніхто іншої.
Сторінки життя
Більшу частину життя Кларк Халл жорстоко страждав від хвороб і поганого зору. У віці 24 років він занедужав поліомієлітом, що зробив його інвалідом. Кларк кульгав на одну ногу й змушений був носити металевий корсет власної конструкції. Родина була бідною, і він кілька разів змушений був переривати навчання, щоб викладанням заробити на життя. Самим більшим багатством Халла було невгасиме прагнення до величі, і він зміг переломити ворожі обставини.
В 1918 році, досягши вже щодо солідного віку тридцяти чотирьох років, Кларк Халл одержав ступінь доктора філософії у Висконсинському університеті, де він вивчав гірничу справу, перш ніж перемкнутися на психологію. Протягом 10 років він залишався на факультеті Висконсинського університету. Його ранні дослідницькі інтереси з'явилися провісниками наступного прагнення до впровадження наукових об'єктивних методів і функціональних законів.
Він вивчав процеси формування концепцій, проводив численні тести й виміри й у підсумку опублікував серйозний підручник по прикладних методах перевірки здатностей. Він працював над впровадженням практичних методів статистичного аналізу й винайшов машину для розрахунку кореляцій, що була виставлена в Смітсоновському центрі у Вашингтоні, округ Колумбія. Він присвятив десять років дослідженням гіпнозу й сугестивності, опублікував 32 наукові статті й книгу, що підсумувала його досвід.
В 1929 році Кларк Халд став професором Иельского університету, де продовжив дослідження в тій області, що представляла для нього особливий інтерес, - теорії поводження, заснованої на законах умовних рефлексів Павлова. Уперше він прочитав роботи Павлова в 1927 році й зацікавився проблемами формування умовних рефлексів і научання. Він говорив про книгу Павлова "Умовні рефлекси" як про "велику книгу" і свої досвіди теж ставив на тварин. Раніше він не використовував пацюків, тому що йому був огидний той характерний захід, що завжди супроводжує лабораторії, де перебувають пацюки. Однак в Єльському університеті він відвідав бездоганно охайну колонію пацюків, створену для дослідницьких цілей Ернестом Р. Хилгардом. Халл подивився на пацюків, "понюхав і заявив, що, мабуть, з пацюками можна працювати".
У тридцяті роки Кларк Халл написав ряд статей, присвячених умовним рефлексам, де він відстоював думку про те, що складні види поводження більше високого порядку можна пояснити в термінах основних принципів формування умовних рефлексів. В 1940 році, разом з п'ятьма колегами, Халл випустив книгу "Математико-дедуктивна теорія механічного научання: дослідження в області наукової методології" (Mathematico-Deductive Theory of Role Learning: A Study in Scientific Methodology). Незважаючи на те, що книга одержала визнання як видатне наукове досягнення, вона була занадто важка для сприйняття, і неї змогли прочитати лише деякі.
Наступною значною публікацією Халла стала робота "Принципи поводження" (Principles of Behavior, 1943 р.), у якій докладно й з характерної для Халла точністю розроблялося теоретичні основи, у достатньому ступені всеосяжні, щоб охопити самі різні аспекти поводження. Незабаром Кларк Халл став одним з найбільше цитуємих психологів у своїй області: у сорокові роки до 40 відсотків всіх експериментальних статей і до 70 відсотків статей з питань научання й мотивації, опублікованих у провідних американських психологічних журналах, посилалися на роботи Халла. Протягом багатьох лет Кларк Халл переглядав свої погляди, включаючи результати досліджень, які піддавали досвідченій перевірці більше ранні версії його теорій. Остаточна форма його системи представлена в книзі "Система поводження" (A Behavior System, 1952 р.).
Дух механіцизму
Кларк Халл був цілком відданий об'єктивної психології. У його програмі не було місця свідомості, цілеспрямованості або іншим психічним концепціям. Для опису своїх уявлень про людську природу він використовував винятково механістичну термінологію. Людське поводження він розглядав як автоматичне й думав, що його можна звести до мови фізики. Він застерігав учених проти антропоморфізму - тобто проти додання власної інтерпретації спостережуваному поводженню, чим нерідко грішили ранні дослідники в області зоопсихології. Кларк Халл шукав засіб, здатне захистити від подібного суб'єктивізму, і зрештою знайшов його, висунувши припущення про те, що організм є "повністю робот, що самопідтримується, сконструйований з матеріалів, відмінний від нас настільки, наскільки це можливо".
Відповідно до крапки зору Халла, біхевіорісти повинні ставитися до суб'єкта дослідження як до робота - причому він вірив у те, що можна створити такі машини, які зможуть мислити й виконувати інші когнітивні функції, властиві людині, як це відбувається в сучасних комп'ютерах. "Мене не раз вражало, - писав Кларк Халл в 1926 році, - що людський організм є самою дивною машиною - і все-таки тільки машиною. Не менш дивним здавалося мені й те, що можна побудувати машину, що зможе виконувати всі основні функції організму, поки й оскільки здійснюється процес мислення". Дух механіцизму, представлений автоматами й механічними фігурками на європейських годинниках XVII століття, знову втілився в роботах Кларка Халла.
Об'єктивна методологія й кількісна оцінка
Механістичний, що спрощує й об'єктивний біхевіоризм Кларка Халла надає можливість ясно розглянути суть його досліджень. Очевидно, що дослідження повинне бути як можна більше об'єктивним. Крім того, підхід Халла до психології неодмінно повинен бути кількісним, а його закони поводження - виражатися точною мовою математики. У книзі "Принципи поводження" Халл пояснив, як повинна діяти така математично обґрунтована психологія:
Прогрес повинен полягати в написанні сотень рівнянь, одного за іншим; в експериментальному визначенні однієї за іншим сотень емпіричних констант, що входять у рівняння; у розробці придатних до практичного вживання приладів для виміру кількісних даних, що виражаються цими рівняннями; в об'єктивному визначенні сотень символів, що фігурують у рівняннях; у найсуворішій і послідовній дедукції тисяч теорем і наслідків з первинних визначень; у бездоганному проведенні тисяч критичних кількісних експериментів.
Це твердження являє прекрасний приклад ригоризму й терпіння, які були потрібні від будь-якого послідовника системи Халла.
Кларк Халл описав чотири методи, які він уважав корисними для науки. Три з них уже були у вживанні: простої спостереження, систематично контрольоване спостереження й експериментальна перевірка гіпотез. Халл запропонував четвертий метод, а саме гіпотетико-дедуктивний метод, що використовує дедукцію на підставі набору формулювань, обумовлених a priori.
Цей метод включав установлення постулатів, на підставі яких дедуктивним шляхом виводиться висновок. Це висновок повинне піддаватися експериментальній перевірці. Якщо воно не підтверджується результатами експериментів, воно повинне бути переглянуте; якщо ж підтверджується, то може бути включене в число наукових понять.
Халл думав, що якщо психологія коли-або стане об'єктивною наукою, подібно природничим наукам - що й було основною частиною програми біхевіоризму, - те єдиним адекватним методом роботи міг бути тільки гіпотетико-дедуктивний метод.
Спонукання
Згідно Халлу, підставою для мотивації поводження є потреби організму, що виникають у результаті відхилення від оптимальних біологічних умов. Однак замість того, щоб безпосередньо ввести у свою систему поняття біологічної потреби, Кларк Халл постулював таку змінну, як спонукання - причому сам цей термін уже мав ходіння в психології. Спонукання визначається як стимул, що виникає в результаті такого стану, що ініціює або активізує поводження. Відповідно до поглядів Халла, придушення або задоволення спонукань є єдиною основою для підкріплення. Силу впливу спонукань можна визначити емпіричним шляхом, або вимірюючи тривалість депривації, або шляхом виміру інтенсивності, сили або витрат енергії при результуючому поводженні. Халл уважав, що тривалість депривації не є ідеальним вимірюваним параметром, і в основному наголошував на силі реакції організму.
Крім того, Халл заперечував яку-небудь специфічність спонукань. Іншими словами, будь-яка депривація - наприклад, позбавлення їжі, води або сексуального життя - однаковим образом вносить свій внесок у формування спонукання (хоча й у різному ступені). Ця неспецифічність означає, що спонукання не направляють поводження, вони тільки надають йому енергію. Цілеспрямованість поводження визначається стимулами навколишнього середовища.
Халл постулював два види спонукань: первинні й вторинні. Первинні асоціюються з біологічними потребами й безпосередньо пов'язані з виживанням організму. У число цих спонукань, що виникають на основі фізичних потреб, входять потреби в їжі, воді, повітрі, полових зносинах, термічній регуляції, дефекації, сечовипусканні й рятуванні від болю. Це основні внутрішні процеси, які є життєво важливими для існування організму.
Халл визнавав також, що поводження людей і тварин мотивується й іншими спонуканнями, відмінними від первинних. Відповідно, Халл припустив існування вторинних спонукань, що з'являються в результаті научання й ставляться до стимулів навколишнього середовища. Вони пов'язані з усуненням первинних потреб, але в результаті самі можуть стати насущними потребами. Це означає, що колись нейтральні стимули можуть придбати характеристики потреби, оскільки вони здатні викликати відповідні реакції, подібні з тими реакціями, які породжуються первинними спонуканнями або вихідним станом незадоволеної потреби.