5.6. Стандартизація, масовість навчання. Що ж несе для учня масове, бюрократизоване і уніфіковане навчання? Один з найстаріших педагогів, академік М. Скаткін в одній з книг дуже різко, але справедливо відзначив: "Сучасна освіта, мета якої повідомити певну і однакову для всіх суму знань, виглядає як масове вбивство талантів". В результаті здібні учні недовантажені, воніе деморалізуються, а слабкі перевантажені і, як не стараються, не можуть впоратися зі своїми завданнями за відведений час. Адже відомо, що всі люди різні, і, на жаль, практика освіти цю нерівність поглиблює, розвиваючи і закріплюючи у свідомості учнів комплекс меншовартості, травмуючи їх психіку. Чи не краще відмовитися від принципу вчити одне і те ж за один і тон же час? Чи одне і те ж залишити, а другу умову зняти? Вчитися не за часом, а до результату, до досягнення певного рівня майстерності?
Досить безсторонню характеристику існуючому навчанню дає відомий польський психолог і педагог Ю. Козелецькин: "Сучасне навчання не тільки не розвиває індивідуальних можливостей, але й гальмує їх, навіть блокує. Таке навчання нівелює різноманіття талантів і мотивів. Відомо, що маленькі діти спонтанно виявляють творчість, що їх пізнавальна мотивація дуже висока. Проте освітній "млин" просто перемелює ці переваги. Дослідження показують, що діти, які не відвідували нормальної школи, а вчилися на власному досвіді або ж виховувалися у сім'ї, мають в цілому більше потенціальних можливостей для розвитку уяви і творчої інтуїції, ніж діти, що пройшли шкільний вербальний тренінг". Всі нормально розвинені люди можуть досягти одних і тих же результатів; просто одним для цього потрібно менше часу, а іншим більше. Індивідуалізація навчання дозволяє досягти такого становища, за якого всі учні досягнуть однакових результатів. При цьому буде гарантований потрібний рівень підготовки учнів і зникнуть нарешті горезвісні трійки і разом з ними невдахи.
5.7. Негативна Я-концепція. Дуже важливим у розумінні причин виникнення невдач у школі, та й не тільки у ній, є поняття "Я-концепція". Для психологів і педагогів все більш очевидним стає той факт, що самооцінка дитини і сприйняття себе (Я-концепція) значною мірою визначає його поведінку і успішність. Труднощі таких невстигаючих не є наслідком їх розумової або фізичної неповноцінності, а швидше результатом уявлення про себе як не здатних до серйозного навчання. Коли учень говорить: "Я цього не подужаю", це значно більше говорить про нього самого, ніж про виучуваний предмет. Якщо у навчальних ситуаціях дитина одержуватиме переважно негативний досвід, то цілком можливо, що в неї сформується не тільки негативне уявлення про себе як учня, а й негативна загальна самооцінка. Сформована в учня негативна Я-концепція призводить до наступних невдач і, більше того, до появи ще одного невдахи. В разі неуспіху на якомусь етапі навчання у школяра різко падає ймовірність того, що він матиме успіхи в майбутньому.
5.8. Оцінка знань. Цікавим є також зв'язок між успіхом у навчанні і застосовуваною системою оцінки знань. З ряду психологічних досліджень випливає, що оцінка для учня є дуже важливим мотивом його діяльності. Однак у багатьох учнів розвинене прагнення одержати оцінку за всяку ціну, навіть якщо вони її не заслуговують. Навчання перетворюється в гонитву за оцінкою. Відбувається немовби її фетишизація, причому на шкоду мотивам, пов'язаним з пізнавальним інтересом учнів.
Крім того, при сучасному підході до оцінки знань виникла проблема, яка пов'язана з успішністю відстаючих учнів. Відставання у навчанні може зумовлюватися різними причинами, про які ми говорили раніше; багато з них обговорювалися в пресі. Але один аспект, на наш погляд, іще не знайшов достатнього відображення. Йдеться про замкнене коло, коли низький рівень знань або неспроможність донести свої знання до вчителя караються поганою оцінкою і моральним осудом, а методи покарання замість того, щоб мобілізувати школяра на активне навчання, остаточно його деморалізують і призводять до ще більшого відставання, яке у свою чергу тягне за собою негативні оцінки.
А чи регулює оцінка рівень знань, вмінь? Здавалося б, за логікою речей, якщо учень одержить не найвищу оцінку, то він має повернутися до теоретичних знань - допрацювати, поповнити їх. Потім вони ж мають бути повторно оцінені педагогом, - проте цього не відбувається. Оцінка одержана і, як правило, учень не повертається до "білих плям" (тим більше, що педагог не вимагає цього), залишаючись недовченим. Таким чином, існуюча система оцінок створює всі умови для розчарувань і втрати мотивації, а відтак породжує велику кількість трійочннків-невдах, кількість яких викладачі збільшують, закриваючи очі і виставляючи трійку (аби позбутися), замість того, щоб допомогти учневі піднятися до належного рівня і відчути себе людиною.
6. Неадаптованість навчання до психологічних, фізіологічних та індивідуальних особливостей учнів.
Успіхи учня суттєво визначаються також і тим, наскільки в навчанні враховуються закони людської психології, фізіології, а також особистості кожного учня.
6.1. Неефективне "використання" мозку. При сучасному навчанні досить рідко робляться спроби пробудити уяву слухача, його фантазію, інтуїцію та емоції. Іншими словами, навчальні заклади розвивають функції лівої півкулі (аналітичної), нехтуючи при цьому правою півкулею (інтуїтивною, образною, емоційною).
Однак сила мислення залежить від того, як працюють обидві півкулі мозку. Існуючі технології навчання ніби розсікають мозок надвоє і працюють з однією його півкулею. Таке навчання засноване на пригніченні головних механізмів сінєргетичного функціонування обох півкуль.
Мислення, позбавлене елементів образності, ризикує зробитися сухим, формальним. Навчання, зовсім не звернене до образного мислення, не лише не сприяє розвитку учня, а й у кінцевому підсумку пригнічує його і негативно впливає на результати навчання.
6.2. Щоденна багатопредметність порушує найпростіші закони людської пам'яті. Знання, отримані на одному занятті, не встигають перейти з оперативної пам'яті у довгочасову наступна дисципліна "витискує" їх, і сама, в свою чергу, витискується новою дисципліною. "Скакання" по предметах наче навмисно придумане, щоб розхитати природні основи пам'яті та примусити її працювати якомога гірше.
Крім того, багатопредметність часто призводить до того, що слухач готується лише до одного заняття, тому що не заняття - контрольна, залік, або його проводить "дуже суворий" викладач. Щоб не порушувати природні основи пам'яті, М.П. Щетінін застосовує метод заглиблення в дисципліну (в розкладі передбачаються тільки заняття з цієї дисципліни на цей день). Заглиблення в багато разів підвищує продуктивність навчання.
6.3. Фізична гіподинамія- суттєва суперечність навчально-виховного процесу і природи людини призводить до майже нерухомого образу життя учнів. Наслідки цього негативні. Так, до закінчення школи 50% учнів стають короткозорими, 30-40% страждають від серцево-судинних порушень, 20-30% - від нервових розладів.
Ще з часів Коменського освітні заклади своїм устроєм, побутом заважають розвитку здорової, гармонійно розвиненої людини, нівечать її. Фахівцями доведено, що фізична гіподинамія - основна причина порушення обміну речовин, хвороб серця, органів травлення, збільшення нервових захворювань, а також поганого настрою і песимізму, що негативно впливає і на успіхи в навчанні.
6.4. Школа монологу. Ще у "Великій дидактиці" Ян Амос Коменський розглядав звернене мовлення як каталізатор мислення. Він радив учням шукати того, кому можна було б пояснити те, що вивчається: "Якщо треба - відмов собі в чомусь і заплати тому, хто тебе буде слухати". Адже іноді протягом цілого дня учень не промовить і слова, пов'язаного з його основною діяльністю.
Проте відомо, що педагог-новатор В.Ф. Шаталов домігся великих успіхів у навчанні, в тому числі за рахунок того, що суттєво збільшив час "активної" роботи учнів (вони стали більше розмовляти на заняттях).
6.5. Школа пам'яті. Зараз в освітніх інститутах, включаючи і школу, домінує енциклопедичний принцип, згідно з яким чим більшим обсягом програмного матеріалу оволодів учень, тим краще. Тому у школі діти виявляють, що мозок їм потрібний, в основному, для механічного запам'ятовування, а не для того, щоб задовольнити цікавість, реалізувати ідею. На жаль, найчастіше успіх забезпечується доброю пам'яттю, а не вмінням мислити; як бачимо, система освіти - наголошує на вторинній функції мозку - пам'яті, в той час, як його основній функції, мисленню, приділяється порівняно мало уваги. Багатьом дітям доводиться переходити від мислення до запам'ятовування, що для них буває досить трудно, оскільки вони вже відчули радість від самостійного мислення іще в дитинстві. Дітей збиває з пантелику несподівана і незрозуміла їм суперечність між роками дитинства, коли вони могли так чи інакше розв'язувати власні проблеми і одержувати радість від певних розумових зусиль, і всім наступним життям у школі, де багато з того, чому їх вчать їм не цікаво і відірвано від того світу, в якому вони живуть. Таким чином, перевантаження пам'яті у поєднанні з відірваністю навчання від реального життя, а також відсутність гармонійності у розвитку учня призводять до невдач.
6.6. Пасивна педагогіка. Важливим як для успіхів у навчанні, так і для розвитку активної, творчої особистості є задоволення потреб слухачів в активній творчій діяльності. Проте в сучасних освітніх інститутах питома вага часу, що відводиться на формування і розвиток творчості учнів, дуже мала. Так, час на творчі ситуації в реальній педагогічній практиці складає в середній школі 0,5%, у вищій - близько 5%. В діяльності викладача переважають методи та стиль прямого ті оперативного управління, яке досить "жорстко" визначає діяльність слухачів, так що вони майже цілком позбавляються можливості зайнятися творчістю.