Інший хворий К., описаний нами разом з П.Я.Гальпериним, при класифікації предметів не погоджується віднести собаку в групу виділених їм домашніх тварин: "Я не стану їсти собачину". Спрямованість на об'єктивний зміст дії втрачається, поряд з адекватними судженнями виступає "різноплановий" характер мислення. Подібна різноплановість була виявлена нами при виконанні завдання "виключення предметів".
У результаті одночасного співіснування, переплетення різних аспектів, різних підходів до завдання, судження, визначення і висновки хворих не являють собою планомірного, цілеспрямованого виконання завдання. У розумовій діяльності хворих переплітаються логічні судження, обривки уявлень, елементи спогадів, бажань [31].
Аналогічні порушення мислення відзначала і Г.В.Біренбаум при дослідженні хворих шизофренією. Вона вказувала, що у хворих мислення "тече як би по різних руслах одночасно". Визначаючи цей симптом як обминання сутності, Г.В.Біренбаум відзначала, що хворі часто підмінювали виконання завдання виявленням суб'єктивного відношення до нього (усне повідомлення) [26].
При виконанні будь-якого найпростішого завдання хворі підходили не з позицій, обумовлених конкретною ситуацією експерименту, а керувалися зміненим відношенням, зміненими життєвими установками. При цьому могло і не бути безпосереднього привнесення змісту психопатологічного симптому в експериментальну ситуацію (наприклад, хворий не "вплітав" елементи марення у виконання завдання). Однак поряд з адекватними асоціаціями оживлялися зв'язки, що мають якесь відношення до хворобливих установок хворого, що виступають у даній конкретній ситуації як "вигадливі". Предметне значення речей стає в одній і тій же значеннєвій ситуації хитливим, часом суперечливим.
Подібне неадекватне погоджування не стоїть у зв'язку речей, уявлень виступає тому, що для хворого стає можливим розгляд самих повсякденних речей у неадекватній ситуації аспектах.
Приведені дані характеризуються багатьма клінічними даними. Аналіз історій хвороби хворих, спостереження за їх поведінкою у житті і лікарні виявили неадекватність їх життєвих установок, парадоксальність їх мотивів і емоційних реакцій. Поведінка хворих відхилялася від звичайних нормативів. Порожні інтереси, погляди хворих відступають на задній план перед неадекватними, хворобливими установками. Хворий міг не піклуватися про своїх близький, але він виявляв підвищену заклопотаність із приводу харчового раціону своєї кішки, інший хворий міг залишити свою кваліфіковану професію і, прирікаючи свою родину на позбавлення, займався тим, що цілими днями розставляв речі перед фотооб'єктивом, тому що, на його думку, "бачення в різних ракурсах приводить до розширення розумового кругозору".
Парадоксальність установок цих хворих, значеннєва зміщеність приводила до глибокої зміни структури будь-якої діяльності як практичної, так і розумової. У якості істотного виступало те, що відповідало зміненим парадоксальним установкам хворого. При виконанні експериментальних завдань, що вимагала порівняння і добору ознак, подібна значеннєва зміщеність приводила до неадекватного оперування.
Якщо хворий, що бачив сенс життя в розміщенні предметів перед фотооб'єктивом, класифікував предмети на підставі їхнього розташування на картинках, то вибір такого принципу був для нього осмисленим [26].
У тих випадках, коли хворої захоплений маревними переживаннями, різноплановість мислення виступає чітко й у клінічній бесіді. У ситуації, афективно не насиченої, різноплановість мислення може виступити лише в рудиментарній формі. Однак, як ми бачили вище, вона може чітко виявитися в експериментальній ситуації. У цих випадках значна зміщеність приводить до актуалізації незначущих, "латентних" (С.Л.Рубінштейн) властивостей, що співіснують з адекватними. Мислення позбавляється цілеспрямованості.
У своїй доповіді на XVІІІ Міжнародному конгресі психологів у Москві в 1966 р. "Потреби, мотиви, свідомість" А.Н.Леонтьєв говорив про те, що "засвоєні людиною значення можуть бути більш вузькими або більш широкими, менш адекватними або більш адекватними, але вони завжди зберігають свій об`єктивізований, як би "надособистий характер". Очевидно, в описуваних нами хворих цей "надособистий" характер значень губиться.
Резонерство. Ще більш чітко виступає роль зміненого особистісного відношення в структурі того виду патології мислення, що позначається в психіатричній клініці як резонерство.
Це розлад мислення визначається клініцистами як "схильність до марного мудрування", як тенденція до непродуктивних просторікуватих міркувань. Досліджуючи цей симптом, ми знайшли (1962), що резонерські судження хворих визначаються не стільки порушенням його інтелектуальних операцій, скільки підвищеної афективністю, неадекватним відношенням, прагненням підвести будь-яке, навіть незначне явище, під якусь "концепцію".
Нерідко неадекватні судження відзначаються навіть у хворих, у яких взагалі експеримент не виявляє порушень пізнавальних процесів. Так, хворою психопатією, що у досвіді на піктограму підбирає адекватні зв'язки для запам'ятовування слова "розвиток", малює двох людей, що розходяться в різні сторони, пояснюючи: "Це розлука, розлука приводить до удосконалення, адже розлука це сум, а почуття суму облагороджує людини, знімає його міщанську лушпайку самовдоволення". Інша хвора при пред'явленні прислів'я "Не всі те золото, що блищить", говорить: "Це значить, що треба звертати увагу не на зовнішність, а на внутрішній зміст" - і відразу додає: "Але все-таки я повинна сказати, що з погляду діалектики це не зовсім правильно, адже існує ж єдність форми і змісту, виходить, треба звернути увагу і на зовнішність".
Психологічна характеристика симптому резонерства була предметом спеціального дослідження нашої співробітниці Т.І.Тепеніциною [26]. Як показали результати її дослідження, неадекватність, резонерство хворих, їх багатомовність виступали в тих випадках, коли мала місце афективна захопленість, надмірне звуження кола змислоутворюючих мотивів, підвищена тенденція до "оцінних суджень". Т.І.Тепеніцина [26] пише, що "резонерство виражається в претензійно-оцінній позиції хворого і схильності до більшого узагальнення стосовно дрібного об'єкта суджень".
Розірване мислення виявляється в розриві смислових зв'язків між поняттями за збереження граматичної й синтаксичної форми речення.
Характеризується розпадом логічного ходу вимови зі збереженням здатності складати граматично правильні фрази і пропозиції. Прекрасним літературним прикладом розірваності мислення є безглуздий діалог відповідача і позивача в книзі "Гаргантюа і Пантагрюель" Франсуа Рабле.
Розірваність мислення може виявлятися монологом, коли хворий наодинці із собою або в присутності кого-небудь говорить неспинно довго і безглуздо. При цьому не звертається уваги на реакцію співрозмовника, на те, чи розуміє він сказане, чи слухає взагалі. На відміну від сенсорної афазії розуміння мови оточуючих не порушено. Не страждає також розуміння призначення предметів, до відомого ступеня зберігається здатність до цілеспрямованої предметної діяльності - процеси наочно-діючого мислення протікають на задовільному рівні. Це виражається дисоціацією між зовні упорядкованою поведінкою і можливістю виконувати нехай нескладні трудові операції, з одного боку, і глибокою розірваністю мови,- з іншого. Розірваність мислення може спостерігатися в письмовій мові.
Поряд з монологами розірваної мови - шизофазією, розірваність мислення може виявлятися симптомом „промах-відповідей”. Зустрічаються різні види відповідей. Це можуть бути відповіді, у яких ігнорується зміст питання і відсутні логічні зв'язки в самому висловленні. В іншому варіанті відповідей вимовляються фрази, що самі по собі не позбавлені змісту, однак не знаходяться в логічному зв'язку з питанням, що задається. До проявів розірваності можна віднести, мабуть, і такі відповіді, що даються в іншому логічному аспекті, хоча і знаходяться в плані заданого питання. Основний зміст питання залишається без уваги, зачіпається лише той його аспект, що прямо не формулюється й у кращому випадку тільки припускається. Такого роду зісковзування в іншу логічну площину варто відрізняти від неточних відповідей, обумовлених неуважністю. В останньому випадку головний зміст звичайно виділяється, неточності стосуються мало істотних або тонких деталей.
Психологічну основу розірваності мислення вбачають у явищах зісковзування думки - розпушенні логічних структур і переходах суджень з одного логічного плану в іншій. Це відбувається внаслідок того, що актуалізуються латентні або слабкі зв'язки між поняттями, а істотні, магістральні залишаються на периферії свідомості.
Дисоціація, що виявляється розпадом логічних і збереженням граматичних структур, відбиває розходження між мовою і мисленням. Відомо, що мовні форми (внутрішня структура мови) у ході індивідуального розвитку закладаються багато раніше, ніж здатність до логічного мислення.