Дошкільнят уже привчають до виконання окремих трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в ігровій формі. Відсутність диференціації гри та праці - характерна особливість трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці. В останніх випадках інтерес до процесу діяльності поєднується з інтересом до її результатів та того значення, яке їхня праця має для інших. Діти здатні усвідомлювати обов'язковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи їх значимість для інших людей.
Спрямованість трудових дій дітей залежить від того, як вона організується та мотивується дорослими.
Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід інших, спілкуючись з дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності.
Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їх виконання. Серед таких дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання об'єктів, виділення їх характерних ознак, групування предметів, складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, сприймання музики тощо.
Роль навчання в розумовому розвитку дитини зростає, якщо має місце набуття не окремих знань, а певної їх системи, та формування потрібних для їх засвоєння дій.
Отже, ми бачимо, що на цьому віковому етапі провідною діяльністю є гра. Саме вона формує особистість людини на цьому етапі і новоутворюються якості, необхідні на наступному. Навчання і праця є скоріше супроводжуючими, такими, що тільки зароджуються. Вони, на відміну від гри, потребують впливу і додаткової мотивації з боку дорослих.
Л.С. Виготський на самому початку 30-х років висунув положення про провідне значення навчання для розумового розвитку дітей шкільного віку. Звичайно, не будь-яке навчання здійснює такий вплив на розвиток, а тільки "гарне". Якість навчання усе більше починає оцінюватись саме за тим впливом, який воно здійснює на інтелектуальний розвиток дитини.
Навчальна діяльність дітей, тобто та діяльність, у процесі якої відбувається засвоєння нових знань, і керування якою становить основне завдання навчання, є провідною діяльністю в цей період. В процесі її здійснення дитиною відбувається інтенсивне формування її інтелектуальних і пізнавальних сил. Як зазначав Ельконін, провідне значення навчальної діяльності визначається також і тим, що через неї опосередковується вся система відносин дитини з навколишніми дорослими аж до особистісного спілкування в родині [10].
Не зважаючи на чіткі вікові межі, психологічну готовність дитини до школи, а отже і початок нового вікового етапу, можна констатувати лише за наявності у маленького школяра певних якостей. До них належать: розуміння змісту навчальних завдань, їх відмінності від практичних, усвідомлення способів виконання дій, навички самоконтролю й самооцінки. Тобто дитина стає школярем тоді, коли здобуває відповідну внутрішню позицію. Молодший школяр включається в навчальну діяльність як найбільш значиму для нього, що відбувається завдяки зміні соціальної ситуації розвитку дитини, що орієнтується на суспільну цінність того, що він робить.
Втрата інтересу до гри й становлення навчальної мотивації пов'язані також з особливостями розвитку самої ігрової діяльності. Діти 3-5 років одержують задоволення від процесу гри, а в 5-6 років - не тільки від процесу, але й від результату, тобто виграшу. В іграх за правилами, характерних для старших дошкільних і молодшого шкільного віків, виграє той, хто краще освоїв гру. В ігровій мотивації відбувається зміщення акценту з процесу на результат. Крім того, розвивається мотивація досягнення. Сам хід розвитку дитячої гри призводить до того, що ігрова мотивація поступово поступається місцем навчальній, за якої дії виконуються заради конкретних знань й умінь, що у свою чергу, дає можливість одержати схвалення, визнання дорослих й однолітків, особливий статус.
Отже, у молодшому шкільному віці навчальна діяльність стає провідною. Це надзвичайно складна діяльність, якій буде віддано багато сил і часу - 10 або 11 років життя. Навчальна діяльність має певну структуру. Розглянемо коротко її компоненти відповідно до подань Д.Б. Ельконіна [8].
Перший компонент - мотивація. Навчальна діяльність полімотивована - вона направляється різними навчальними мотивами. Слід відзначити, що серед них є мотиви, найбільш адекватні навчальним завданням; якщо вони формуються в учня, його навчальна робота стає осмисленою й ефективною. Д.Б. Ельконін називає їх учбово-пізнавальними мотивами. Їх основою являється пізнавальна потреба й потреба в саморозвитку. Це інтерес до змістовної сторони навчальної діяльності, до того, що вивчається, і інтерес до процесу діяльності - як, якими способами досягаються результати, вирішуються навчальні завдання. Дитина повинна бути мотивована не тільки результатом, але й самим процесом навчальної діяльності. Це також мотив власного росту, самовдосконалення, розвитку своїх здатностей.
Другий компонент - навчальне завдання, тобто система завдань, при виконанні яких дитина освоює найбільш загальні способи дій. Навчальне завдання необхідно відрізняти від окремих завдань. Звичайно діти, вирішуючи багато конкретних завдань, самі стихійно відкривають для себе загальний спосіб їх рішення, причому цей спосіб виявляється усвідомленим у різній мірі. Розвиваюче навчання припускає спільне "відкриття" і формулювання дітьми й учителем загального способу рішення цілого класу завдань. У цьому випадку загальний спосіб засвоюється як зразок і легше переноситься на інші завдання даного класу, навчальна робота стає більше продуктивною
Навчальні операції входять до складу способу дій. Операції й навчальне завдання вважаються основною ланкою структури навчальної діяльності.
Четвертий компонент - контроль. Спочатку навчальну роботу дітей контролює вчитель. Але поступово вони починають контролювати її самі, навчаючись цьому іноді стихійно, а іноді під керівництвом вчителя. Без самоконтролю неможливо повноцінне розгортання навчальної діяльності, тому навчання контролю - важливе й складне педагогічне завдання. Недостатньо контролювати роботу тільки за кінцевим результатом (вірно або невірно виконане завдання). Дитині необхідний так званий поопераційний контроль - за правильністю й повнотою виконання операцій, тобто за процесом навчальної діяльності. Навчити учня контролювати сам процес своєї роботи - значить сприяти формуванню такої психічної функції, як увага.
Останній етап контролю - оцінка. Її можна вважати п'ятим компонентом структури навчальної діяльності. Дитина повинна навчитись адекватно оцінювати свою роботу. При цьому також недостатньо загальної оцінки - наскільки правильно і якісно виконане завдання; потрібна оцінка своїх дій - освоєний спосіб виконання завдань чи ні, які операції ще не відпрацьовані. Останнє особливо важко дається молодшим школярам.
Навчальна діяльність, маючи складну структуру, проходить тривалий шлях становлення. Її розвиток буде тривати протягом всіх років шкільного життя, але основи закладаються в перші роки навчання. Дитина, стаючи молодшим школярем, незважаючи на попередню підготовку, більший або менший досвід навчальних занять, потрапляє в принципово нові умови. Шкільне навчання відрізняється не тільки особливою соціальною значимістю діяльності дитини, але й опосередкованістю відносин з дорослими зразками й оцінками, слідуванням правилам, загальним для всіх, надбанням наукових понять. Ці моменти, так само як і специфіка самої навчальної діяльності дитини, впливають на розвиток її психічних функцій, особистісних утворень і довільної поведінки.
В умовах навчальної діяльності дитину варто підводити до розуміння того, що це зовсім інша діяльність в порівнянні з грою, і вона ставить йому ряд дійсних, серйозних вимог для того, щоб він навчився реально змінювати самого себе, а не символічно. Діти повинні навчитися розрізняти ігрові і навчальні завдання, розуміти, що навчальне завдання на відміну від гри обов'язкове, його необхідно виконувати незалежно від того, хоче дитина це зробити або не хоче. Гра сама по собі не повинна усуватись з сфери активного життя дитини. Неправильно вказувати дитині на те, що віан уже стала дорослішою і займатися іграшками "як маленький" тепер уже повинно бути соромно.
Гра в молодшому шкільному віці не тільки не втрачає свого психологічного значення як бажана діяльність, а й продовжує розвивати психічні функції дитини, насамперед уяву, навички спілкування в іграх за правилами, в інтелектуальних іграх. Крім того, гра як вільна діяльність приносить дитині релаксуючее почуття вільного волевиявлення. У перші місяці і навіть роки просуванням у навчальній діяльності дитини може керувати винятково ігровий мотив. У цьому випадку важливо проконтролювати характер мотивів і організувати умови для формування навчальних мотивів. Дитина повинна засвоїти, що кожна людина вміє вчитись, для цього вона повинна захотіти змінювати себе в навчанні й поступово набувати якостей, якими володіють дорослі люди.
Навчальний мотив, прагнення опанувати способами навчальної діяльності, контроль й інші навчальні дії поступово стають надбанням дитини, і вона психологічно входить у навчальну діяльність. Коли дитина явно "переростає" гру, слід віддати перевагу виконанню навчальних завдань і читанню книг, але й нагадати про неї як про цінність людської культури на новому рівні дитячого розвитку.
Не слід забувати про релаксуюче значення гри. У навчальній діяльності можуть бути використані ігрові моменти, що допомагає дитині не тільки відпочити, зняти почуття напруженості, але й навчитись відрізняти особливості, різницю ігрової й навчальної діяльності.