Таким чином, на першому етапі потрібно розробити програму теоретичного узагальнення та визначення психолого-педагогічних умов, спрямованих на попередження виникнення та подолання особистісної тривожності. З цією програмою мають бути ознайомлені і включені в роботу по її виконанню вчителі-класоводи та батьки учнів. Крім названих умов, програма повинна включати і систему психогімнастичних коригуючих вправ. Тому на другому етапі варто проводити заняття з застосуванням системи цих вправ. Завдання потрібно підбирати і застосовувати з урахуванням факторів, які викликають тривожність, рівня її сформованості та особливостей прояву; індивідуальних властивостей дітей; їх соціального статусу в групі однолітків; рівня успішності в учінні. [36, 221]
Роботу по подоланню тривожності потрібно здійснювати на трьох взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих рівнях: вироблення конструктивних способів поведінки в важких для дитини ситуаціях; навчання учнів прийомам і методам оволодіння тривожністю; розширення функціональних і операційних можливостей школяра, формування в нього необхідних знань, умінь та навичок, які ведуть до підвищення результативності діяльності, створення запасу емоційної рівноваги і стійкості; перебудова мотивації учня, вироблення і закріплення впевненості в собі; розвиток самооцінки і уявлень про себе, формування адекватного рівня домагань, позитивного ставлення до себе.
Програма повинна бути спрямована на зниження високого та середнього рівня тривожності до характеристик, які б не викликали порушень у розвитку особистості дитини і, зокрема, її емоційної сфери, та включати в себе такі завдання: виховання впевненості в собі; зняття емоційної напруги; допомога у знятті страхів та агресивності.
Поставлені завдання реалізуються в наступних напрямках профілактично-корекційної роботи: формування адекватних форм поведінки; усвідомлення і регуляція власних емоційних проявів; корекція афективної поведінки; розвиток форм спілкування, самостійності і впевненості; формування позитивного ставлення дитини до свого “Я”; вміння правильно оцінювати і характеризувати особливості своєї зовнішності; уміння бачити свої недоліки і виділяти свої переваги; розвиток орієнтації на позитивну оцінку якостей ровесників; навчання прийомам релаксації, психогімнастики. [36, 224]
На основі отриманих результатів можна сформулювати та узагальнити головні висновки.
Визначення і узагальнення психолого-педагогічних умов подолання особистісної тривожності у дітей молодшого шкільного віку має вирішальне значення для оптимального розвитку і формування емоційної сфери особистості учня не лише на даному віковому етапі, а й впродовж всього наступного розвитку дитини.
Особистісну тривожність необхідно розглядати як інтегративне особистісне явище, стале особистісне утворення, пов’язане з переживаннями негативної модальності; схильність індивіда до переживання тривоги, яка характеризується низьким порогом виникнення її реакції; стабільну індивідуальну властивість особистості. Виникнення особистісної тривожності зумовлене незадоволеністю основних потреб молодшого школяра та переживанням, у зв’язку з цим, постійно діючих фрустраційних станів. Поведінкові прояви особистісної тривожності полягають в загальній дезорганізації діяльності, що порушує її спрямованість та продуктивність.
Основними факторами виникнення особистісної тривожності у молодших школярів є: загальне негативне емоційне самопочуття від перебування в школі; проблеми у взаємостосунках з учителем та однокласниками; незадоволеність власною навчальною діяльністю; незадоволеність собою як суб’єктом навчальної діяльності.
Умови подолання особистісної тривожності пов’язані з необхідністю нівелювання негативної дії факторів, що її зумовлюють. До них належать психологічні та педагогічні умови подолання таких основних їх форм, пов’язаних з дією даних факторів: шкільної тривожності (забезпечення дитині комфортних психофізіологічних умов перебування в школі; індивідуального підходу в навчанні і вихованні молодших школярів; створення умов для розвитку довільності, самостійності; оволодіння компонентами навчальної діяльності; вироблення критеріїв особистісного успіху; розвиток мотиву компетентності та ін.); міжособистісної тривожності (культивування доброзичливості; взаємодопомоги, взаємоповаги у стосунках між учнями класу в процесі навчальної діяльності; розширення взаємної довіри, підтримки між вчителем і учнем, учнем і однокласниками; підтримання в класі атмосфери прийняття дитини, незалежно від успішності навчання та ін. Знання та впровадження в практику шкільного життя цих умов дозволяє не лише подолати тривожність, а й забезпечує інтелектуальне та особистісне зростання учнів, адекватний розвиток емоційно-вольової, пізнавальної та мотиваційної сфериїх особистості.
Визначені рівні та показники прояву особистісної тривожності, на основі уточнених та систематизованих критеріїв їх розрізнення: високий – дитина не здатна адаптуватися до подразника, знизити рівень його значущості, тому майже завжди переживає фрустрацію і відчуває страх, агресію чи апатію (в залежності від індивідуально-типологічних особливостей); середній — частоне здатна адаптуватися і тому переживає незадоволення та відчуває хвилювання, напругу, роздратування; низький — інколи відчуває незадоволення та емоційний дискомфорт, але здатна адаптуватися до подразника.
Спеціальна програма роботи по забезпеченню психологічних і педагогічних умов та впровадженню системи практичних психогімнастичних тренінгових вправ для подолання особистісної тривожності, дотримання яких на початковому етапі шкільного навчання закономірно запобігає виникненню та закріпленню особистісної тривожності молодших школярів.
Застосування комплексної програми подолання особистісної тривожності у дітей молодшого шкільного віку, яка поєднує дотримання психолого-педагогічних умов та впровадження системи практичних психогімнастичних вправ, засвідчує можливість успішного вирішення даної проблеми в напрямку попередження виникнення, розвитку і закріплення тривожності або ж зниження її до оптимального рівня, що проявляється в адекватному психічному розвитку молодших школярів і забезпечує сприятливі умови для формування їх особистості.
Подальші перспективи дослідження цієї проблеми ми вбачаємо у більш ґрунтовному аналізі проблеми шкільної тривожності в системі міжособистісних та сімейних стосунків, у визначенні конкретного впливу тих факторів, які провокують виникнення і закріплення тривожності саме в цих сферах життєдіяльності молодшого школяра.
Список використаної літератури
1. Абдульханова К.А., Буянова И.Б., Васина Н.В. Психология и педагогика. – М.: Совершенство, 1998. – 320 с;
2. Абрамова Г.С. Возрастная психология. – М., 1997. – 704 с;
3. Аверин В.А., Дандарова Ж.К. Психология человека от рождения до смерти. Младенчество. Детство. Юность. Взрослость. Старость. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 411 с;
4. Адаптація дитини до школи / С.Максименко. – К.: Мікрос-СВС, 2003 – 111 с;
5. Александровская Э.М., Гильяшева И.Н. Адаптированный модифицированный вариант детского личностного опросника Р. Кэттелла. // Методические рекомендации. — М.: Фолиум, 1995;
6. Бернс Р. Развитие „Я- концепции” и воспитания. – М.: Прогресс, 1986. – 264 с;
7. Бодалев А.А. Психология общения. – М.: Педагогика, 1996 . – 256 с;
8. Божович Л.И. Проблемы формирования личности: Избранные психологические труды / под ред. Д.И. Фельдштейна. – М.: Педагогика, 1995. – 209 с;
9. Бодалев А.А., Столин В.В. Практикум по психодиагностике. – М., 1980. – 116 с;
10. Вершловский С.Г., Димура И., Зубрицкая Н.В. Личность, семья, школа (проблемы социализации учащихся). – СПб.: Речь, 1996. – 220 с;
11. Вікова психологія. – К.: Педагогіка, 1976. – 269 с;
12. Волошина В.В., Волинська Л.В., Лохвицька Л.В. Розвиток пізнавальних інтересів у дошкільників та молодших школярів. – К.: НПУ ім. Д.Драгоманова, 2003. – 214 с;
13. Готовність дитини до навчання / С.Максименко. – К.: Мікрос-СВС, 2003 – 112 с;
14. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – СПб: Речь, 2003. – 655 с;
15. Данилова Е.Е. Детский тест «Рисуночной фрустрации» С. Розенцвейга. — М.: Московский городской психолого-медико-социальный центр, 1997;
16. Захаров А.И. Как помочь нашим детям избавиться от страха. — СПб.: Гиппократ, 1995;
17. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. — М.: Просвещение, 1986.
18. Ковалев С.В. Психология современной семьи. – М.: Просвещение, 1988. – 184 с;
19. Лешли Дж. Работать с маленькими детьми, поощрять их развитие и решать проблемы. – М.: Просвещение, 1991. – 162 с;
20. Липкина А.И. Самооценка школьника. – М.: Просвещение, 1976.– 116 с; Люблинская А.А. Детская психология. – М.: Просвещение, 1971. –С.384-409 с;
21. Липкина А.И., Рыбак Л.А. Критичность и самооценка в учебной деятельности. – М.: Просвещение, 1968.– 218 с.;
22. Лисянська Т.М., Ставицька С.О. Практичні рекомендації вивчення мислення молодших школярів. // Матеріали конференції “Початкова освіта – шляхи розвитку”. – Запоріжжя, 1995. — Ч.І — с. 106 – 110;
23. Мир детства: Младший школьник / А.Г.Хрипкова. – М.: Просвещение, 1981 – C. 261-280;
24. Никольская И.М., Грановская Р.М. Психологическая защита у детей. — СПб.: Речь, 2000;
25. Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. — М., 1999;
26. Оклендер В. Окна в мир ребенка. — М.: Независимая фирма «Класс», 1997;
27. Панфилова М.А. Игротерапия общения. – М.: «Гном и Д», 2002. – 160 с.;
28. Прихожан А.М. Детский вариант шкалы явной тревожности // Иностранная психология. 1997. — № 8;