На четвертому році життя відбувається подальше зміцнення артикуляційного апарата: стають більше координованими рухи м'язів, що приймають участь в утворенні звуків. Так, зміцнення м'язів кінчика й спинки язика сприяє правильній вимові без пом'якшення твердих приголосних: санки замість раніше вимовного «сянки». Діти всі частіше починають вірно вимовляти слова зі стіканням 2-3 приголосних, стає можливим уживання більше складних за складовою структурою слів (3-4 і більше). Деякі діти починають зосереджувати свою увагу на звуковому оформленні слів, помічати помилки в їхньому звучанні в однолітків.
Більшість дітей правильно вимовляють такі раніше невимовні звуки, як звуки и, е, х, наближають до норми й більш чітко вимовляють свистячі звуки, з'являється звук ц (деякі діти лише наближають цей звук до норми й у три роки вимовляють його як тц або тс). У деяких дітей з'являються звуки пізнього онтогенезу (звуки ш, ж, ч, щ, л, р), але, як правило, більшість малят ще не вимовляють шиплячі звуки, заміняючи їх відповідними твердими свистячими: звук ш звуком з, ж на з, ч на ц , щ на з або сь. Сонорні звуки р, рь, л заміняють звуком й або ль («йак», «ляк» замість рак).
В цьому віці дитина ще не завжди може керувати своїм голосовим апаратом, змінювати гучність, висоту голосу, темп мовлення. До кінця четвертого року життя вимова дітей значно поліпшується, закріплюється правильна вимова свистячих звуків, починають з'являтися шиплячі, у деяких дітей— звуки л, р. Однак у більшості дітей ще відзначаються різні недосконалості звуковимови: відсутність шиплячих, звуків л, р, що ще не є патологією в мовному розвитку дитини. У цьому віці діти можуть допускати помилки: неправильно вживати наголос, скорочувати багатоскладові слова. Мовлення дітей в основному носить ситуативний характер, воно ще недостатньо чітке в словниковому й граматичному відношенні, з боку вимови ще недостатньо чисте й правильне.
У дитини п'ятого року життя відзначаються значні успіхи в розумовому й мовному розвитку. Маля починає виділяти й називати найбільш істотні ознаки і якості предметів, установлювати найпростіші зв'язки й точно відображати їх у мовленні.
Збільшення активного словника (від 2500 до 3000 слів під кінець року) створює можливість дитині повніше будувати свої висловлення, точніше викладати думки. Усе ширше дитина використовує прислівники, особові займенники, складні прийменники (з-під, біля й ін.), з'являються збірні іменники (посуд, одяг, меблі, овочі, фрукти), однак їх дитина вживає ще дуже рідко. Своє висловлювання чотирирічна дитина будує із двох-трьох і більше простих речень, складносурядні й складнопідрядні речення використовує частіше, ніж на попередньому віковому етапі.
У цьому віці діти починають опановувати монологічне мовлення. У їхньому мовленні вперше з'являються речення з однорідними обставинами. Вони засвоюють і правильно узгоджують прикметники з іншими частинами мови в непрямих відмінках. Однак багато хто усе ще не може самостійно без допомоги дорослих складно, послідовно й точно переказати текст прочитаної казки, оповідання. У чотирирічних дітей різко зростає інтерес до звукового оформлення слів На п'ятому році життя достатня рухливість м'язів артикуляційного апарата дає можливість дитині здійснювати більш точні рухи язиком, губами, чіткий , правильний рух і положення їх необхідне для вимови складних звуків.
Більшість дітей до п'яти років засвоюють і правильно вимовляють шиплячі звуки, звуки л, рь, р, чітко вимовляють багатоскладові слова, точно зберігаючи в них складову структуру. Часто правильно вживають у словах наголос, дотримують норм літературної вимови слів. Але в деяких дітей ще нестійка вимова певних груп звуків, що наприклад свистять і сичать — в одних словах звук вимовляється правильно, в інші — ні, невиразна вимова окремих слів, особливо багатоскладових і малознайомих. У цьому віці діти іноді зазнають труднощів у вимові звуків, особливо в тих словах, які насичені приголосними, наприклад, що свистять і сичать одночасно, звуками л и р: лабораторія. Це пояснюється тим, що в дітей не закріплені деякі звуки або вони нечітко диференціюють їх на слух і у власній вимові. Під впливом навчання така недосконалість звуковимови згодом зникає.
На цьому життєвому етапі триває вдосконалювання всіх сторін мовлення дитини. Усе чистіше стає вимова, більш розгорнутими фрази, точніше висловлення. Дитина не тільки виділяє істотні ознаки в предметах і явищах, але й починає встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між ними. Маючи досить розвинене активне мовлення, дошкільник намагається розповідати й відповідати на питання так, щоб навколишнім його слухачам було ясно й зрозуміло, що він їм хоче сказати. Одночасно з розвитком самокритичного відношення до свого висловлення в дитини з'являється й більше критичне відношення до мовлення однолітків. При описі предметів і явищ він робить спроби передавати до них своє емоційне відношення. Збагачення й розширення словника здійснюється не тільки за рахунок ознайомлення з новими предметами, їхніми властивостями і якостями, новими словами, що позначають дії, але й за рахунок назв окремих частин, деталей предметів, за рахунок використання нових суфіксів, префіксів, які діти починають широко вживати. Всі частіше в мовленні дитини з'являються узагальнюючі іменники, прикметники, що позначають матеріал, властивості, стан предметів. За рік словник збільшується на 1000 — 1200 слів.
Незважаючи на значне розширення лексики, дитина ще далека від вільного користування словами. Гарною перевіркою й показником оволодіння словником є вміння дітей підбирати протилежні за змістом слова (антоніми): іменники(вхід — вихід), прикметники (гарний — поганий), прислівники (швидко — повільно), дієслова (говорить — мовчить); добирати найбільшу кількість прикметників до іменників (Який може бути дощ?— Холодний, сильний, грибний, дрібний, короткочасний), прислівників (Як може говорити хлопчик?— Швидко, добре, повільно, чітко, тихо, голосно й т.д.); добирати близькі за змістом слова - синоніми (наприклад, до слова ходити- йти, крокувати, тупотіти й т.д.).
Удосконалювання зв'язного мовлення неможливе без оволодіння граматично правильним мовленням. На шостому році дитина опановує граматичним ладом і користується ним досить вільно. У цьому віці речення в структурному відношенні значно ускладнюються не тільки за рахунок простих речень, але й складних, зростає їхній обсяг. Усе рідше дитина допускає помилки в узгодженні слів, у відмінкових закінченнях іменників і прикметників, часто правильно вживає родовий відмінок іменників у множині (вікон, ламп, олівців). Вона легко утворює нові іменники й інші частини мови за допомогою суфіксів (учить дітей — учитель, читає книги — читач, будує будинок — будівельник), утворює прикметники від іменників (ключ від заліза — залізний).
У дитини шостого року життя вдосконалюється зв'язне, монологічне мовлення. Він може без допомоги дорослого передати зміст невеликої казки, оповідання, мультфільму, описати ті або інші події, свідком яких він був. Прагнучи до того, щоб слухачем його висловлення було правильно зрозуміле, дитина досить охоче пояснює деталі свого оповідання, спеціально повторює окремі його частини.
На шостому року життя м'язи артикуляційного апарата досить зміцніли й діти здатні правильно вимовляти всі звуки рідної мови. Однак у деяких дітей у цьому віці ще тільки закінчується правильне засвоєння шиплячих звуків, звуків л, р.
У спілкуванні з однолітками й дорослими діти користуються помірною гучністю голосу, але в міру необхідності здатні говорити голосніше й тихіше, тобто можуть порівнювати гучність свого висловлення з урахуванням відстані до слухача, характеру висловлення. У повсякденному спілкуванні діти користуються помірним темпом, але при переказах мовлення дітей часто вповільнена за рахунок тривалих необґрунтованих затримок, пауз. Однак у моменти емоційного підйому, будучи під враженням переглянутого фільму, прочитаної казки, вони в процесі висловлення часто не в змозі проконтролювати своє мовлення й говорять голосніше й швидше звичайного.
Вимова шестирічних дітей мало чим відрізняється від мовлення дорослих, труднощі відзначаються лише в тих випадках, коли в мовленні зустрічаються важкі для вимови нові слова або слова, насичені сполученнями звуків, які, вимовляючи, вони ще недостатньо чітко диференціюють, наприклад, звуки с і ш. Але до семи років за умови систематичної роботи над вимовою діти й із цим цілком добре справляються.
У кількісному і якісному відношенні словник дитини досягає такого рівня, що вона вільно спілкується з дорослими й однолітками й може підтримувати розмову майже на будь-яку тему, доступну для розуміння в її віці. При розповіді вона прагне точно добирати слова, ясніше відбивати свої думки, зв'язуючи різні факти в єдине ціле. В активному словнику дитини все частіше зустрічається диференційний підхід до визначення предметів (машина легкова й вантажна, а не просто машина; одяг, взуття зимове й літнє). Дошкільник усе ширше користується словами, що вказують на професійну приналежність, відзначаючи при цьому деякі дії й операції, які роблять дорослі в процесі праці, і якість їхньої роботи, використовує ці слова у своїй грі. Дитина частіше починає вживати у своєму мовленні абстрактні поняття, складні слова (довгоногий жираф), користуватися епітетами, розуміти метафори (море сміялося).