Залежно від характеру тих образів, якими оперує уява, виділяють також абстрактну і конкретну уяву. Таке розрізнення можливо завдяки різноманітності образів, що продукуються уявою. Абстрактнауява, на відміну від конкретної, використовує образи більш узагальнені та генералізовані. [6].
Необхідно також розрізняти види уяви по відношенню до реальності, до майбутнього: мрія і фантазія. Мрія завжди є образ бажаного майбутнього, стимулюючи нас до діяльності, покликаної втілити мрію у дійсність, вона спрямована на перспективи життя і діяльності конкретної особистості. Д. І. Писарєв писав: «Якщо б людина була абсолютно позбавленою здатності мріяти… якщо б вона не могла б хоч зрідка забігати вперед і споглядати уявою своєю в цілісній і закінченій картині те саме творіння, яке тільки-но починає складатися під його руками, – тоді я рішуче не можу уявити, Яка спонукальна причина примушувала б людину робити і доводити до кінця великі і виснажливі роботи в галузі мистецтва, науки та практичного життя…». Однак мрія продуктивна лише в тому випадку, коли вона дійсно пов'язує образ бажаного майбутнього з дійсністю. В іншому випадку, мрія стає порожньою мрійливістю, фантазією, перетворюючись зі стимулу діяльності в її замінник. Образи мрії і фантазії відрізняються яскравим, живим, конкретним характером та емоційною насиченістю, стаючи привабливими для суб'єкта. [6].
Таким чином, уява входить у наше життя в різних формах і проявах, будучи незамінним супутником у житті кожної людини. Роль уяви залежить від того, в якіц мірі уява включена в реальне життя особистості. У зв'язку з цим, слід розглянути ті специфічні функції, які виконує уяву.
1.3Функції уяви
Людина, як суб'єкт діяльності, практично ніколи не прибуває в бездіяльності: якщо вона не виконує зовнішню діяльність, то вже обов'язково буде виконувати внутрішню, психічну діяльність. Навіть якщо на данний момент на людину не діють ніякі подразники, її головний мозок продовжує функціонувати, оперуючи образами, де і розгортається в повній мірі діяльність уяви.
З усього того, що нам відомо про уяву, поза сумнівом слід розуміти ту основну функцію, яку виконує цей процес, що полягає в організації таких форм поведінки, які ще не зустрічалися в колишньому досвіді людини. Внаслідок цього, уява виконує ряд специфічних функцій абсолютно різної природи, однак пов'язаних з тією функцією уяви, яку ми називаємо основною. Три різні функції уяви найбільш повно описані Л.С. Виготським.
«Перша функція імагінатівної поведінки може бути названа послідовною… Все, що ми знаємо з минулого в нашому досвіді, ми пізнаємо за допомогою уяви». [2, с. 184] Отже, перша функція уяви – пізнавальна. Іншими словами, щоб зрозуміти будь-який процес або явище, що ніколи раніше не зустрічалося людині, необхідно враховувати особливості уяви, а саме – вибудувати його опис так, щоб, по-перше, всі елементи якими ми описуємо становили справжню сутність явища, а по-друге, щоб ці елементи мали місце в реальному досвіді людини – в образах пам'яті, сприйняття, або мислення. Така функція уяви нерозривно пов'язана з розумовими процесами.
«Іншу функцію уяви слід назвати емоційною, вона полягає в тому, що будь-яка рішуче емоція має своє певне, не тільки зовнішнє, але і внутрішнє вираження, і, отже, фантазія (Л.С. Виготський ототожнює поняття фантазії і уяви) є тим апаратом, який безпосередньо здійснює роботу наших емоцій». [2, с. 186]. Отже, друга функція уяви полягає в регулюванні емоційних станів. Іноді, тільки за допомогою уяви людина здатна зняти напруженість, що виникла в результаті незадоволення певних потреб. Це є специфічною формою сублімації.
Нарешті, Л.С. Виготський виділяє третю функцію уяви, яка полягає в організації таких форм середовища, які дозволяють людині розвивати свої природні здібності. У дитячому віці ця функція виступає найбільш яскраво, а основною такою формою середовища є гра. «…назвемо її (функцію) виховної, призначення і сенс якої – організувати повсякденну поведінку дитини в таких формах, щоб вона могла вправлятися і розвиватися для майбутнього».[2, с. 186].
Крім тих функцій, що були виділені Л.С. Виготським, можна зазначити ще декілька функцій уяви.
Одна з них зв'язана з участю уяви в керуванні іншими психічними і фізіологічними процесами, зокрема волею, пам'яттю, увагою та мовленням. За допомогою уяви людина може керувати багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовувати його на майбутню діяльність.
Інша функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій – здатності виконувати їх в розумі, маніпулюючи образами.
Ще одна функція уяви – планування та програмування діяльності, складання певних програм, оцінка їх результату. [5].
Отже, уява – многофункціональний, необхідно важливий і незамінний компонент, що виконує дуже суттєву роль в регуляції життя та діяльності кожної особистості. У цьому розділі ми розкрили сутність уяви, роздивились основні види та функції цього процесу. Однак, перед нами постає питання, звідки виникає, чим зумовлена і яким чином формується ця перетворююча діяльність уяви? Скоріш за все, вона виникає не відразу, а поступово, розвиваючись з більш простих форм проявлення, в більш складні, характеризуючись певним виявом на кожному віковому етапі розвитку людини. Саме цьому питанню ми і присвятим наступний розділ, в якому ми роздивимось механізм й особливості розвитку уяви в періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства.
2. Механізм розвитку уяви та його особливості в період дошкільного і молодшого шкільного віку
У попередньому розділі нами була визначена сутність уяви як психічного пізнавального процесу. Ми визначили поняття уяви, його механізм, розглянули специфічні види і функції уяви, які виділяються в психології. Далі, для досягнення поставленої нами мети, необхідно відповісти на питання про механізм розвитку уяви та його особливості в періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства. Саме цим завданням і буде присвячений цей розділ.
2.1 Механізм розвитку уяви
З усього, що нам відомо про уяву, слідує розуміння її як вкрай складного за своїм складом процесу, як сказав Л.С. Виготський – психологічної системи. «Аналіз діяльності уяви показує, що, тільки підходячи до цього виду діяльності як до системи, ми знаходимо можливість описувати ті важливі зміни, які в ній виявляються». [2, с. 817].
Зважаючи на те, що уява виявляється в різних формах, як більш простих, так і більш складних, природно припустити, що в міру розвитку людини, розвиваються і форми прояву її уяви, до того ж по лінії ускладнення: з простіших (мимовільних), у більш складні (довільні). Такий хід розвитку цього процесу аналогічний розвитку вищих психічних функцій, виділених Л.С. Виготським. [2]. Отже, уява у вищих, найбільш складних формах свого прояву, таких як довільна, а особливо творча, є вищою психічною функцією, а отже механізмом розвитку цього процесу і є механізм розвитку вищих психічних функцій – механізм інтеріоризації, найбільш повно описаний Л.С. Виготським. [2].
Розвиток вищих психічних функцій, зокрема довільної уяви, носить історичний характер і включає в себе три етапи: інтерпсихічний, екстрапсихічний і інтрапсихічний етапи. Активні форми уяви з'являються вперше в дитячому віці. Інтерпсихічний етап тісно пов'язаний із спілкуванням дитини і дорослого, зі спонукаючою ініціативою з боку дорослого, коли той активізує процес уяви, прохаючи її зробити що-небудь. Екстрапсихічний етап орієнтований на зовнішній світ і супроводжується зовнішньої (гучною) промовою, яка використовується дитиною як замінник маніпулювання реальними предметами. Інтрапсихічний же етап знаменує появу дійсно довільної форми уяви, що існує безпосередньо у внутрішній формі, що знаходить своє відображення насамперед у характері ігор дитини. Таким чином, уява, як і будь-яка інша психічна функція, з'являється в процесі свого розвитку двічі: спочатку – як функція колективної поведінки, як засіб соціального пристосування, тобто в соціальному плані, а потім – як спосіб індивідуальної поведінки, як засіб особистого пристосування, тобто в психологічному плані. Саме цей перехід функції з зовнішньої форми у внутрішню був названий Л.С. Виготським інтеріоризацією. Таким чином, ми бачимо, що за вищими, довільними формами уяви стоять соціальні, реальні відносини між людьми. [2].
З огляду на механізм розвитку активних видів уяви, ми приходимо до висновку, що «…хід розвитку уяви, як і хід розвитку інших вищих психічних функцій, істотно пов'язаний з мовою дитини, з основною психологічної формою його спілкування з оточуючими, тобто з основною формою колективної соціальної діяльності дитячої свідомості». [2, с. 815]. Таким чином, довільні форми уяви опосередковуються мовою – психологічним знаряддям. Також, процес розвитку уяви знаходить тісний зв'язок з розвитком розумової діяльності дитини: «Усяке більш глибоке проникнення в дійсність вимагає більш вільного відношення свідомості до елементів цієї дійсності, відходу від видимої зовнішньої сторони дійсності, яка безпосередньо дана в первинному сприйнятті, можливості все більше і більше складних процесів, за допомогою яких пізнання дійсності стає більш складним і багатим». [2, с. 819].
Таким чином, механізм розвитку уяви носить суспільно-соціальний характер. Уява розвивається поступово, у міру придбання дитиною реального життєвого досвіду, характеризуючись певними особливостями на кожному віковому етапі. Звичайно, було б помилкою стверджувати, що уява дитини багатше, ніж у дорослого, незважаючи на пануючі уявлення життєвої психології. Як зазначає Л.С. Виготський, «чим багатший досвід людини, тим більше матеріал, який має в своєму розпорядженні його уяву. Ось чому у дитини уява бідніша, ніж у дорослої людини, і це пояснюється більшою бідністю його досвіду». [3, с. 10]. Однак, найбільш активно діяльність уяви формується саме в дитинстві. Тому, в наступному підрозділі ми розглянемо особливості розвитку уяви саме в періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства.