Згідно Еріксону, основа для благополучної юності і досягнення інтегрованої ідентичності закладається в дитинстві. Однак за межами того, що підлітки виносять зі свого дитинства, розвиток особистої ідентичності відбувається під сильним впливом тих соціальних груп, з якими вони себе ідентифікують. Крім того, пошук ідентичності може бути більш важким процесом для певних груп людей. Наприклад, молодій жінці важче досягти ясного відчуття ідентичності в суспільстві, що розглядає жінок як людей "другого сорту". З погляду Еріксона, феміністський рух тому одержав велику підтримку, що суспільство донедавна перешкоджало зусиллям жінок досягти позитивної ідентичності. Групи соціальних меншостей теж постійно стикаються з труднощами в досягненні чіткого і погодженого почуття ідентичності.
Нездатність юних досягти особистої ідентичності приводить до того, що Еріксон назвав кризою ідентичності. Криза ідентичності, чи рольове змішання, найчастіше характеризується нездатністю вибрати кар'єру чи продовжити освіту. Багато підлітків, що страждають від специфічного для цього віку конфлікту, відчувають пронизливе почуття своєї непотрібності і безцільності. Вони відчувають свою непристосованість, деперсоналізацію, відчуженість і іноді кидаються убік "негативної" ідентичності - протилежної тієї, що наполегливо пропонують їм батьки й однолітки.
У багатьох, а може бути і у всіх суспільствах певної частині підліткової популяції дозволені і законодавчо закріплені визначені відстрочки в прийнятті ними ролей дорослих. Для позначення цих інтервалів між підлітками і дорослими Еріксон ввів термін психосоціальний мораторій. У багатьох країнах психосоціальний мораторій має форму системи вищої освіти, що дає можливість молодим людям спробувати певну кількість різних соціальних і професійних ролей до того, як вони вирішать, що їм потрібно насправді. Є й інші приклади: багато молодих людей бродяжать, звертаються до різних релігійних систем чи пробують альтернативні форми шлюбу і родини до того, як знайдуть своє місце в суспільстві.
6 стадія - рання зрілість. Шоста психосоціальна стадія позначає формальний початок дорослого життя. У цілому, це період залицяння, раннього шлюбу і початку сімейного життя. Він продовжується від пізньої юності до ранньої зрілості (від 20 до 25 років). Протягом цього часу молоді люди зазвичай орієнтуються на одержання професії і "улаштування".
Основна проблема даної стадії - вибір між інтимністю й ізоляцією. Еріксон використовує термін "інтимність" як багатоплановий і за значенням і по широті охоплення. Насамперед, він має на увазі інтимність як те почуття, що ми відчуваємо до дружини, чоловіка, друзів, братів і сестер, батьків чи інших родичів. Однак він говорить і про власне інтимність, тобто здатність злити воєдино вашу ідентичність з ідентичністю іншої людини без побоювання, що ви втрачаєте щось у собі. Саме цей аспект інтимності (тобто злиття вашої власної ідентичності з ідентичністю іншої людини) Еріксон розглядає як необхідну умову міцного шлюбу. Однак, заявляє він, справжнє почуття інтимності неможливо відчути доти, поки не досягнута стабільна ідентичність.
Головна небезпека на цій психосоціальній стадії полягає в зайвій зануреності у себе чи в униканні міжособистісних відносин. Нездатність встановлювати спокійні і довірливі особисті відносини веде до почуття самітності, соціального вакууму й ізоляції. Занурені в себе люди можуть вступати в зовсім формальну особистісну взаємодію (роботодавець - працівник) і встановлювати поверхневі контакти. Їм також властиво займати позицію відчуженості і не зацікавленості у відносинах з товаришами по службі.
7 стадія - середня зрілість. Сьома стадія приходиться на середні роки життя (від 26 до 60 років); її основна проблема - вибір між продуктивністю й інертністю. Продуктивність з'являється разом із занепокоєністю людини не тільки благополуччям наступного покоління, але також і станом суспільства, у якому буде жити, працювати це майбутнє покоління. Кожен дорослий, за твердженням Еріксона, повинний чи прийняти, чи відкинути думку про свою відповідальність за поновлення і поліпшення усього, що могло б сприяти збереженню й удосконалюванню нашої культури. Таким чином, продуктивність виступає як турбота більш старшого покоління про тих, хто прийде їм на зміну. Гарний приклад у даному випадку - почуття самореалізації в людини, зв'язане з досягненнями його нащадків. Однак продуктивність властива не тільки батькам, але і тим, хто вносить свій внесок у виховання і керівництво молодими людьми. Творчі і продуктивні елементи продуктивності персоніфіковані в усьому, що передається від покоління до покоління (наприклад, технічні вироби, ідеї і твори мистецтва). Отже, основною темою психосоціального розвитку особистості в другій фазі зрілості є турбота про майбутнє благополуччя людства.
Ті дорослі люди, кому не вдається стати продуктивними, поступово переходять у стан зануреності у себе, при якому основним предметом турботи є особисті потреби і комфорт. Ці люди не піклуються ні про кого і ні про що, вони лише потурають своїм бажанням. З утратою продуктивності припиняється функціонування особистості як діяльного члена суспільства - життя перетворюється на задоволення власних бажань, збіднюються міжособистісні відносини. Це явище - "криза старшого віку" - загальновідомо. Воно виражається в почутті безнадійності, безглуздості життя.
8 стадія - пізня зрілість. Остання психосоціальна стадія (від 60 років до смерті) завершує життя людини. Практично у всіх культурах цей період знаменує початок старості, коли приходиться пристосовуватися до того, що убуває фізична сила і погіршується здоров'я, до відокремленого способу життя і більш скромного матеріального становища, до смерті дружини чи чоловіка і близьких друзів, а також до установлення відносин з людьми своєї вікової групи. У цей час фокус уваги людини зрушується від турбот про майбутнє до минулого досвіду.
По переконанню Еріксона, для цієї останньої стадії зрілості характерна не стільки нова психосоціальна криза, скільки підсумовування, інтеграція й оцінка всіх минулих стадій розвитку его. Почуття інтеграції его виникає зі здатності людини оглянути усе своє минуле життя (включаючи шлюб, дітей, онуків, кар'єру, досягнення, соціальні відносини) і смиренно, але твердо сказати собі: "Я задоволений". Невідворотність смерті більше не страшить, оскільки такі люди бачать продовження себе чи в нащадках, чи у творчих досягненнях.
На протилежному полюсі знаходяться люди, що відносяться до свого життя як до низки нереалізованих можливостей і помилок. Недолік чи відсутність інтеграції виявляється в цих людей у схованому страху смерті, відчутті постійного неуспіху і стурбованості тим, що "може случитися". Еріксон виділяє два переважаючих типи настрою в роздратованих і обурених людей похилого віку: жаль про те, що життя не можна прожити заново і заперечення власних недоліків і дефектів шляхом проектування їх на зовнішній світ.
Безумовним достоїнством періодизації психосоціального розвитку Е.Еріксона є класифікація всього життєвого циклу людини і побудова періодизації на основі аналізу центральної ланки особистості людини - її "Я".
До періодизацій розвитку, що як підставу розглядають причини, рушійні сили розвитку, виділяючи істотні характеристики кожної стадії, традиційно відносять також періодизації Л.С.Виготського і Д.Б.Ельконіна. Розглянемо періодизацію розвитку Д.Б.Ельконіна, як найбільш розроблену.
Підставою періодизації психічного розвитку для Ельконіна послужили положення культурно-історичної теорії Л.С.Виготського і теорія діяльності А.М.Леонтьєва. Джерелом психічного розвитку є зовнішня практична діяльність дитини. Однак не всяка діяльність стає джерелом психічного розвитку. Формування центральних вікових новотворів відбувається у рамках ведучої діяльності.
Ельконін розглядав дитину як цілісну особистість, що активно пізнає навколишній світ: світ предметів і світ людей. Існують, отже, дві системи відносин: "дитина - річ" і "дитина - дорослий". Річ, маючи визначені фізичні властивості, несе в собі і суспільно вироблені способи свого вживання, способи дій з нею. Таким чином, річ - це суспільний предмет, діям з яким дитина повинна навчитися за допомогою дорослого.
Дорослий виступає перед дитиною не стільки як людина, скільки як представник певного суспільства, що має соціальні ролі, установки, мотиви, стереотипи дій, у тому числі і стереотипи виховання. Отже, дорослий - це "суспільний" дорослий. Діяльність дитини усередині систем "дитина - суспільний предмет" і "дитина - суспільний дорослий" представляє єдиний процес, у якому формується сама особистість дитини. Однак складаючи єдиний процес освоєння систем "дитина - річ" і "дитина - дорослий" у рамках ведучої діяльності даного віку, одна із систем виступає на перший план, займаючи домінуюче положення. Отже, ведучі діяльності, що заміняють одна одну, визначають послідовне чергування систем "дитина - річ" і "дитина -дорослий".
Усі ведучі діяльності можна розбити на дві групи, у залежності від системи, що є домінуючої. Першу групу ведучих діяльностей складають ті, котрі орієнтують дітей на формування норм відносин між людьми. Це безпосередньо-емоційне спілкування дитини, рольова гра дошкільника, особистісне спілкування підлітка. Вони відрізняються одна від іншої змістовно, але являють собою діяльності одного типу, що мають відношення із системою "дитина - суспільний дорослий", чи "людина - людина".