Смекни!
smekni.com

Політична психологія (стр. 1 из 6)

ЗМІСТ

1. Дайте характеристику основних шкіл і концепцій сучасної політичної психології

2. Проведіть психологічний аналіз проблеми політичного партнерства

3. Виділите психологічні ознаки політичної боротьби й насильства

4. Виділите психологічні закономірності функціонування й взаємодії владних структур і суспільних об'єднань

5. Системно представте про охарактеризуйте сучасні типи, класи й види психотехнологій політичних компаній

6. Виділите психологічні характеристики ефективної політичної реклами, агітації й пропаганди

Список використаної літератури

1. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ОСНОВНИХ ШКІЛ І КОНЦЕПЦІЙ СУЧАСНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Політичної психології школи - напрямку політичної психології, що включають політичний біхевіоризм, політичний психоаналіз, політичний когнітивізм. Політичний біхевіоризм (біхевіоралізм) - плин у західної, по перевазі американської політичної психології, пов'язане з вивченням політичного поводження (behavior). Політичний біхевіоризм - це, по-перше, наукова орієнтація або установка на збір, аналіз і інтерпретацію фактів по канонах природничо-наукового дослідження. У політології політичний біхевіоризм (або поведінковий підхід) пов'язаний з використанням таких дослідницьких методів, як репрезентативні опитування й мультифакторний аналіз. По-друге, політичний біхевіоризм - це дослідження, у фокусі якого перебуває поводження індивіда в політику, на відміну від інших підходів, орієнтованих на політичні інститути або процеси. По-третє, політичний біхевіоризм розглядає політику як частина більше широкого соціального й культурного контексту. Основна ідея класичного біхевіоризму (прямо запозичена політологією із психології) цей прямий вплив середовища на поводження індивіда. Політичне поводження, на думку політологів цієї школи, підкоряється старій формулі біхевіористів: S - R (стимул - реакція). Наприклад, бажаючи зрозуміти феномен політичного відчуження, політичні біхевіористи пропонують формулу: прості соціальні умови - політичне поводження. Дослідникам залишається "замірити" перший і другий показники й знайти кореляцію між ними. При цьому підході значення ситуаційних факторів явно превалює над внутрішньою активністю індивіда. Радикальні різновиди біхевіоризму використають формулу "стимул - реакція" насамперед для контролю над поводженням індивіда або, по їхній термінології, для "модифікації поводження". Провідний теоретик цього напрямку американський психолог Б. Скіннер формулює цю думку із граничною ясністю: "Помилково думати, що проблема полягає в тім, як звільнити людей. Вона полягає в тому, щоб поліпшити контроль над ними". Аргументи Скіннера послужили "науковою" основою, що виправдує програми насильницького контролю над поводженням громадян самими варварськими засобами, включаючи генну інженерію, аверсивну терапію й електрошок. Крайності радикального політичного біхевіоризму як політичного, так і методологічної властивості не розділялися багатьма дослідниками. Наприклад, представники школи соціального вчення зм'якшили тверду модель поводження, включивши в неї ряд проміжних змінних (установки, думки й навіть особистість у цілому). Кроком уперед було й включення в аналіз політичного поводження його змістовних компонентів, цінностей, які засвоює індивід у процесі одержання життєвого досвіду. Реакцією на ігнорування політичними біхевіористами й функціоналістами внутрішнього миру людини було висування на перший план концепцій антипозитивістського напрямку. У європейській політичній психології цей поворот ішов під впливом ідей феноменологів, екзистенціалістів і інших теоретичних шкіл, що поставили під сумнів позитивістські трактування проблеми особистості. У США й Великобританії критика позитивістських концепцій ішла не стільки від теоретиків, скільки від практиків, нуждавшихся в більше ефективних моделях керування поводженням людини. Будучи розчарованими методами впливу безпосередньо на поводження, ці фахівці звернулися до вивчення свідомості (когнитивизм і гуманістична психологія) і несвідомих структур психіки (психоаналіз). Когнитивистский напрямок політичної психології насамперед досліджує процес політичного мислення. Відповідно до загальних поглядів психологів цієї школи, вибір моделі політичного поводження опосередуеться тими поглядами й цінностями, які становлять зміст свідомості людини. Одні дослідники при цьому основну увагу приділяють процесу становлення політичної свідомості, інших більше цікавить його структура.

В останні два десятиліття акцент у дослідженнях був зроблений не стільки на динаміку формування політичного мислення в дитячому віці, скільки на тім, чим керується доросла людина, роблячи свій політичний вибір. Так, англійський політичний психолог Х. Хіммельвайт запропонувала "споживчу модель", у якій вона проводить аналогію між ухваленням політичного рішення й рішенням покупця про вибір того або іншого товару. Виборець, що віддає свій голос, шукає максимальної відповідності або найменшого не співвіднесення між набором установок і партійних програм. Звичка до голосування за певну партію подібна із прихильністю до певного магазина або фірми, а вплив референтних груп нагадує те, як спосіб життя наших друзів або колег направляє наші пристрасті.

Роботи когнитивистов показали, що в країнах зі стабільною політичною системою, де у виборців дійсно їсти звичка голосувати за певну партію, політичну свідомість громадян заповнюється певними "пакетами ідей". На рівні індивідуальної психології ідеологія, що стала частиною свідомості людини, з'являється у вигляді зв'язування ідей. Так, установки англійців з питань атомної зброї корелювали з їхнім відношенням до націоналізації суспільного транспорту й системи охорони здоров'я, імміграції й страті. Два інших політичних психологи П. Данливи й П. Сондерс використали "споживчу модель" для опису нового суспільного розшарування, що виникає в сучасному постіндустріальному суспільстві не по лінії виробничих відносин, а по лінії споживання товарів і послуг. Політична свідомість англійців, наприклад, визначається сьогодні не тільки й не стільки розміром їхнього доходу, скільки тем, чи мають вони будинок у власності або знімають його, їздять на власному автомобілі або користуються міським транспортом, роблять покупки в престижних магазинах або на товкучці. Ці суб'єктивні лінії є не менш важливими для політичного вибору виборця, чим об'єктивна класова приналежність або рівень доходів. Серед антипозитивістських ориєнтацій важливе місце належить представникам гуманістичної психології, що виступає за облік емоційно-мотиваційної сфери особистості при аналізі політики. Великий вплив на політичних психологів даної школи зробили ідеї А. Маслоу про ієрархії потреб і ненаправлена психотерапія К. Роджерса. Їхньої ідеї були реакцією на біхевіористське трактування особистості як пасивного об'єкта впливу середовища й підкреслювали самостійну цінність активності особистості. Рушійною силою особистісного розвитку виступають потреби. Політичні психологи виходили з того, що найважливішим мотивом політичної участі є не проста вигода або політична угода, а глибинні потреби особистості, що утворять основу її переконань. Ці базові потреби служать, у свою чергу, фундаментом властиво політичних установок.

"Гормична" концепція (у психології) — висунута англо-американським психологом В. Мак-Дугаллом, відповідно до якого рушійною силою індивідуального й соціального поводження є особлива природжена (інстинктивна) енергія ("горме"), що визначає характер сприйняття об'єктів, що створює емоційне порушення й напрямна розумові й тілесні дії організму до мети. Кожному інстинкту відповідає емоція (наприклад, інстинкту втечі емоція страху), що з короткочасного стану перетворюється в почуття як стійку й організовану систему диспозицій - нахилів до дії. У роботах "Соціальна психологія" (1908) і "Груповий розум" (1920) Мак-Дугалл намагався пояснити соціальні й психічні процеси споконвічно закладеним у глибинах психофізичної організації індивіда прагненням до мети.

Деятельністного опосередкування міжособистісних відносин концепція — спеціальна соціально-психологічна концепція, що розглядає міжособистісні відносини в будь-який досить розвитий групі як опосередковані змістом і цінностями діяльності. Розроблена А.В. Петровським і спочатку була названа "стратометричеською концепцією". Деятельністне опосередкування розуміється як системостворюючу ознаку групи, що визначає її найважливіші соціально-психологічні характеристики. Здійснюючи свою мету в конкретному предметі діяльності, група тим самим змінює себе, удосконалює свою структуру й перетворить систему міжособистісних відносин. Характер і спрямованість цих змін залежать в остаточному підсумку від конкретного змісту діяльності і її цінностей, які черпаються з більше широкої соціальної спільності. Звертання до опосередкування міжособистісних відносин спільною діяльністю дозволило зрозуміти характер групової диференціації й інтеграції; побудувати типологію груп і виявити особливості груп вищого рівня розвитку, показавши їх принципові якісні відмінності (з використанням кількісних індексів) від інших малих груп; орієнтувати психолога-практика на з'ясування значимих параметрів групового розвитку, сприяючи тим самим рішенню завдань діагностики групи й прогнозування результатів її діяльності; побачити складний, багаторівневий характер структури міжособистісних відносин і необхідність обліку віднесеності виявлених у дослідженні явищ до конкретного рівня (страті) групових процесів; охарактеризувати групу високого рівня соціально-психологічного розвитку як спільність, де індивід одержує найбільш сприятливі можливості для задоволення своєї потреби бути повноцінною особистістю й розвитку відповідних здатностей. У ході експериментальної розробки був уведений у науковий оборот ряд понять, що позначають певні соціально-психологічні явища, а також запропоновані конкретні методики, за допомогою яких виявляються параметри групи й особистості в групі, що відбивають ці явища.