Підсумок
Отже, підведемо підсумок у роботі таких великих вчених-мислителів, як Гіппократ і Демокріт. Демокріт вважав, що все складається з атомів і вони беруть участь у всіх психічних процесах. Йому також належить «теорія витікань», згідно якої бачимо ми тому, що в нас попадають і залишаються «видності» (ейдоли), тобто особливі дрібніші частки. У Демокріта існує два щаблі в пізнавальному процесі – відчуття й мислення. При цьому він підкреслював, що мислення дає нам більше знань, чим відчуття. Так, відчуття не дають нам можливості побачити атоми, але шляхом міркування ми доходимо висновку про їх існування. "Теорія витікань" була визнана як основа формування наших почуттєвих знань про предметний світ всіма матеріалістами Древньої Греції. У навчанні Демокріта важливий принцип детермінізму (механістичний детермінізм) («все виникає по неминучості»). Після розпаду тіла атоми душі виходять із нього, розсіюються в просторі й пропадають. Таким чином, Демокріт затверджував, що душа так само смертна, як і тіло.
Демокрит також увів поняття первинних і вторинних якостей предметів. Первинні - це ті якості, які дійсно існують у предметах (вага, поверхня, гладка або шорсткувата, форма). Вторинні якості - колір, запах, смак, цих властивостей немає в предметах, їх придумали самі люди для своєї зручності, тому що "тільки в думці є кисле й солодке, червоне й зелене, а в дійсності є тільки порожнеча й атоми".Гіппократ розглядав життя як, процес що змінюється. Серед його пояснювальних принципів ми зустрічаємо повітря в ролі сили, що підтримує нерозривний зв'язок організму із світом, приносить ззовні розум, а в мозку виконує психічні функції. Єдиний матеріальний початок як основу органічного життя відкидалося.
Вчення про єдину стихію, що лежить в основі різноманіття речей було ускладнене введенням чотирьох психічних типів, кожний з яких зв'язувався з перевагою тієї або іншої рідини в організмі. Перевага крові визначало тип сангвініка, жовтої жовчі – холерика, чорної жовчі - меланхоліка, а флегми (швидше за все, малася на увазі лімфа) - флегматика.
Для майбутньої наукової психології цей пояснювальний принцип, при всій його наївності, мав дуже важливе значення.Гіппократу належить принцип терапевтичної бесіди. Оскільки Гіппократ був не філософом, а практикуючим лікарем, він розглядав людину крізь призму конкретних медичних завдань.Список використаної літератури
1. Ждан А.Н. История психологии: От античности к современности. – М., 1994.
2. История зарубежной психологии. Тексты. М., 1986.
3. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии. -Ростов н/Д: Феникс, 1996.
4. Якунин В.А. История психологии. - СПб, 1998.
5. Ярошевский М.Г. Введение в историю психологии. М.: РОУ, 1994.
6. Ярошевский М.Г. История психологии от античности до середины ХХ в. – М.: Academia. 1996.