Визначення предмета - перше завдання будь-якої науки. "Коли предмет науки визначений, завдання специфікації наукового знання вже вирішене", - справедливо підкреслює К. А. Абульханова. Розглянемо найбільш типові визначення соціальної психології.
"Соціальна психологія є наукове вивчення досвіду й поводження індивіда у зв'язку із впливом на нього соціального стимулу".
"Соціальна психологія - це наукове дослідження відносин індивідів друг до друга, у групах і в суспільстві".
"Соціальна психологія - це підрозділ психології, пов'язаний з конкретно науковим вивченням поводження індивідів як функції соціальних стимулів". "Об'єктом соціальної психології є вивчення залежності й взаємозалежності між індивідуальним поводженням".
Звівши те загальне, що втримується в найпоширеніших визначеннях, Г. Олпорт запропонував наступне "синтетичне" розуміння соціальної психології: "Переважна більшість соціальних психологів розглядають свою дисципліну як спробу зрозуміти й пояснити, який вплив робить на думки, почуття й поводження індивідів дійсна, уявлювана або передбачувана присутність інших". З роз'яснень, якими звичайно супроводжуються визначення соціальної психології, можна виділити три пункти, не зухвалих особливих розбіжностей: одиницею аналізу обирається індивід; предмет вивчення визначається як вплив на індивіда інших індивідів (як основних елементів соціальної ситуації, основних соціальних стимулів і т.п.); предмет вивчається відповідно до правил особливого способу пізнання.
Розглянемо більш уважно, ніж мотивується ця єдність, як розуміється кожне з положень і чим це трактування можна пояснити.
Вибір індивіда як одиниці аналізу пояснюється дуже просто: носієм психіки є індивід, це в нього "під шкірою" відбуваються психічні процеси, саме тому наука називається хоча й соціальною, але все-таки психологією. Інший аргумент полягає в тому, що соціальна психологія як експериментальна наука виросла із загальної психології й, будучи з нею в такий спосіб тісно зв'язаної, не повинна змінювати її методологічним установкам. Зв'язок соціальної психології із загальною психологією знаходить своє відбиття ще й у тім факті, що в цей час переважна більшість (від 2/3 до 4/5 - за різними оцінками) соціальних психологів приходить із загальної психології, а соціологічні підготовлені й орієнтовані соціальні психологи перебувають у меншостях. Але навіть і вони в основному згодні з тим, що психічне повинне розумітися як індивідуальне. Неважко помітити, що подібне рішення - продукт здорового глузду, а не результат теоретичних міркувань над складними проблемами переплетення індивідуального, психічного, суб'єктивного й т.д. Вся ця "метафізика" відкидається в ім'я немудрої логіки: думає, почуває індивід, значить із його й треба починати. Однак на цьому процес спрощення не закінчується. Соціальна психологія має справу з індивідом, але не з особистістю. Особистість - це особлива область, предмет філософії, персонології й т.д. Індивід у соціальній психології - це людська одиниця, досить гомогенна, стандартна й, як не дивно, самотня й ізольована. У всіх публікаціях - підручниках, статтях і т.д. - фігурує саме ця безлика, усереднена одиниця.
Відомість людини до такої абстракції пояснюється не тільки впливом загальної психології, але, головним чином, впливом позитивістського підходу до об'єкта дослідження. Згадана редукція відбулася для того, щоб мати видимий для безпосереднього спостереження, далі нерозкладний об'єкт, що дозволяє давати опис в визначеннях. Таким чином, індивід у соціальній психології - це в жодному разі не синонім "людини". Це особлива ідеалізація об'єкта "людина", отримана в результаті виключення філософського аспекту, відомості теорії до емпірії, абсолютизації емпіричного безпосереднього досвіду й правил його реєстрації.
Але якщо загальна психологія ще може якось працювати із цим об'єктом, вивчаючи психічні процеси, функції, реакції й т.п., те соціальна психологія стикається з непереборними труднощами, якщо керується тим же підходом. Труднощі виникають у зв'язку з досить простою обставиною: необхідністю для соціальної психології досліджувати соціальне буття людини. Для цього треба, як мінімум, визначити, що таке соціальне для соціальної психології (який аспект соціального взяти) і як його ввести в психологічний контекст. По суті рішення даного питання й означає для соціальної психології специфікацію властиво наукової області дослідження. Без цього вона дійсно ризикує залишитися "шарнірною наукою" або засобом зв'язку, "коридором" між соціологією й психологією (Московичи). В американській соціальній психології є кілька способів визначення соціального, а точніше кажучи, кілька інтерпретацій основного розуміння, що виразив Р. Зайонц.
Таке трактування може здатися дивної в застосуванні до людини, проте факт залишається фактом: у переважній більшості випадків соціальне визначаються через соціальну ситуацію, як ситуацію, що припускає присутність іншого індивіда або особини. Легко помітити, що в даній інтерпретації поняття соціального однаково застосовне як до людського, так і до тваринного миру.
Існує й більше широке розуміння соціального як ситуації, що включає не тільки іншого індивіда, але та інші "соціальні стимули". При цьому, зрозуміло, "інший" залишається основним стимулом, але додаються ще й такі, як "інші групи", "ситуації колективної взаємодії", а також культурного середовища: результати взаємодії людини з іншими людьми в минулому або сьогоденні. Важливо відзначити, що стимул при цьому розуміється як зовнішній стимул. Тим самим загальне трактування істотно не міняється, соціальність ситуації визначається через соціальність стимулу, тобто його віднесеність до соціального миру. Примітивність цього погляду очевидна, але він приймається як найбільш доступний для розуміння. І знову специфіка людського соціального тут зникає, поступаючись місцем абстрактній взаємодії, присутності іншого й т.п. Сама виразність соціального визначається кількісно.
Іншими словами, чим більше спільність, тим вона соціальніше. Тут виникає досить істотна проблема: який "розмір" тієї соціальності, що входить у компетенцію соціальної психології. Інакше кажучи, у якому ступені соціальний, психолог повинен ураховувати макроструктуру, макропроцеси. Це вже не його об'єкт і не його компетенція - така загальна точка зору. Все це вивчають інші науки: соціологія, політичні науки, антропологія. Соціальна ж психологія займається аналізом безпосередньої соціальної взаємодії, що обмежується сферою поводження індивіда.
Але адже соціальне в його справжньому змісті далеко не обмежується наявною взаємодією індивідів, вона опосередковується більше широкими системами: знаковими, економічними, політичними й багатьма іншими, у які включений даний конкретний індивід. Його штучна ізоляція як учасника комунікації, причому що розуміється або досить вузько, або зовсім абстрактно, веде до "очищення" від усього того, що визначає специфіку соціального. У підсумку соціальна психологія перетворюється в галузь загальної психології, що вивчає особливості психічних процесів у ситуації впливу на індивіда соціальних стимулів. З іншого боку, твердження як вихідний елемент соціального спілкування й механічне, кількісне уявлення про соціальність ведуть до того, що визначальними в соціальному процесі виявляються закономірності міжособистісного спілкування в малій групі, родині й т.п., закономірності макропроцесів виводяться з мікропроцесів, а сама соціальна психологія "стає засобом лабораторного... вивчення соціальних процесів, що відбуваються на більше високому рівні в реальному суспільстві". Тому не дивно, що по способі аналізу соціального процесу соціологія й соціальна психологія в США зливаються в одне ціле. Вони йдуть від того самого методологічного принципу екстраполяції властивостей частини на ціле. Застосовуючи термінологію К. Левина, можна сказати, що індивід є генотипом у сучасній американській соціальній психології. Він - абстрактний, гомогенний індивід - і є вихідний елемент для побудови всіх інших структур. Крім того, індивід позбавлений активності, будучи продуктом впливу зовнішніх факторів, інших людей, соціальних стимулів і т.п. Навіть у тому випадку, коли його поводження пояснюється внутрішніми властивостями, ці останні виступають як реакції, механізми адаптації до навколишнього середовища.
Інакше кажучи, соціальна психологія не змогла поки виділити тієї специфіки, що могла б послужити підставою для виділення власного предмета. У якому напрямку, де треба її шукати? Самі американські дослідники про це не замислюються. Цікаву і досить симптоматичну відповідь на це питання пропонує один з найбільш глибоких західноєвропейських критиків американської соціальної психології - С. Московичи. Призиваючи до створення соціальної психології як науки "специфічну і соціальну" і аналізуючи нинішній її стан, він підрозділяє її на таксономічну, диференціальну й системну.
Метою таксономічної соціальної психології, згідно С. Московичи, є визначення характеру змінну, пояснюючу реакцію індивіда на стимул. Для цього підходу характерне перенесення соціального на об'єкт. Що стосується суб'єкта, то він приймається як щось недиференційоване, невизначене, тобто в повному змісті як індивід, здатний відповідати на стимул, і нічого більше. Об'єкт же диференціюється на соціальний і не соціальний. Ціль дослідження при цьому складається у вивченні того, як соціальні стимули впливають на процеси мислення, сприйняття, формування установок. Прикладами можуть служити різні дослідження в області соціальної перцепції, соціокультурної обумовленості сприйняття, ті роботи К. Ховленда і його співробітників, що вивчали процес зміни установок при цілеспрямованому переконанні, у яких досліджувалися такі змінні, як престиж коммунікатора й т.п. Диференціальна соціальна психологія в порівнянні з таксономічної перевертає відношення в тому розумінні, що диференціюється не об'єкт, а суб'єкт. За основу диференціації беруться різні критерії залежно від прихильності дослідника до тієї або іншої теоретичної школи або від характеру досліджуваної проблеми. Так, наприклад, випробувані можуть класифікуватися по їхніх когнітивних стилях (абстрактні, конкретні), характеру установок (догматичні) і т.п. Незалежно від типології ціль залишається однієї й тієї ж: виявити, як різні категорії людей реагують на об'єкт або на іншу людину. Прикладом можуть служити дослідження мотивації до досягнення, лідерства, зрушення до ризику й т.д., у яких соціальні феномени пояснюються в термінах психологічних характеристик індивідів. Цей різновид соціальної психології уразливий у тому розумінні, що трактує як психологічні характеристики риси, властиві певному соціальному типу, наприклад, прагнення до досягнення - чортові, характерну для індивіда, що живе за законами протестантської етики (у розумінні М. Вебера), диференціальна соціальна психологія трактує як загальнолюдську.