Вивчення міжособових відносин учасників конфлікту, що існували до конфліктної ситуації.
Визначення дійсної причини виникнення конфлікту.
Вивчення намірів, уявлень конфліктуючих сторін про способи вирішення конфлікту.
Виявлення відносин до конфлікту осіб, що не беруть участь в конфліктній ситуації, але зацікавлених в його позитивному дозволі.
Визначення і застосування способів вирішення конфліктної ситуації, які були б адекватні характеру її причин, враховували б особливості осіб, залучених в конфлікт, носили б конструктивний характер, відповідали б цілям поліпшення міжособових відносин і сприяли б розвитку колективу.
Педагогові при міжособовому конфлікті дітей необхідно тримати під контролем ситуацію. Існує чотири типи позицій педагога по відношенню до виниклого конфлікту, на думку В.М. Афонькової:
позиція авторитарного втручання
позиція нейтралітету
позиція уникнення конфлікту
позиція доцільного втручання в конфлікт.
На нашу думку, позиція нейтралітету і позиція уникнення конфлікту по суті однакові, оскількиприпускають собою невтручання в конфлікт.
Перші три позиції педагога, В.М, що виділяються. Афонькової, можуть привести до поглиблення конфлікту, а також можливе виникнення нового конфлікту з педагогом.
И.П. Андріаді виділяє найбільш типові помилки педагогів при вирішенні конфлікту:
недооцінка або переоцінка значущості громадської думки групи або колективу для того або іншого учасника конфлікту;
перебільшення ролі можливого власного впливу педагога;
позиція над тими, що конфліктують при втручанні в конфлікт;
позиція над тими, що конфліктують при втручанні в конфлікт;
суб'єктивне відношення педагога до тих, що конфліктують;
недооцінка або переоцінка попереднього власного досвіду регулювання відносин в колективі.
Крім того, неадекватне вирішення конфлікту педагогом, направлене на зменшення особистої загрози і досягнення психологічного комфорту "тут і зараз", не враховуючи індивідуальні особливості що вчиться, без аналізу ситуації і її можливих наслідків, а також поведінка, що виявляється в деструктивних захисних формах реагування, веде до аналогічних дій учня. Що вчиться, у свою чергу, починає використовувати доступні йому способи захисту. Наприклад, смисловий бар'єр (відмова виконувати вимоги), тактичний бар'єр (спростування стандартних формулювань і докорів дорослих, в даному випадку педагога), "охота за промахами" педагога з метою його дискредитації. Все це провокує авторитарність педагога. І т.д. - круг замикається. Розірвати його можна (і потрібно) при іншому, творчому відношенні до конфлікту.
Результат конфлікту може відбуватися декількома шляхами. Е. М. Гиляров виділяє наступні:
Повне припинення конфлікту шляхом взаємного примирення сторін на якій-небудь основі.
Припинення конфлікту унаслідок перемоги однієї із сторін.
Ослаблення конфлікту майже до повного примирення на основі взаємних поступок або поступок однієї із сторін.
Трансформація конфлікту шляхом переростання його в новий конфлікт, який тьмарить перший, або переростання в перманентну конфліктну ситуацію.
Поступове загасання конфлікту на основі мимовільної течії.
Механічне знищення конфлікту.
Далі Е.М. Гиляров відзначає, що для вирішення конфлікту, на відміну від його результату необхідні свідомі вольові зусилля людей, зацікавлених в цьому. Для цього, перш за все, необхідно проаналізувати конфліктну ситуацію:
з'ясувати причини, а не приводи конфлікту;
визначити зони конфлікту, тобто включеність певних сил; слід відмежувати ділові сторони конфлікту від міжособових сторін;
з'ясувати мотиви вступу людей в конфлікт. Мотивування (формулювання), пояснення причин можуть не співпадати з дійсними мотивами. І невміння з'ясувати мотиви приводить до неможливості вирішення конфлікту;
дійсні мотиви розкриваються в засобах сторін, що діють. При аналізі конфліктних ситуацій в малих групах необхідна бесіда, проводячи яку, необхідно прагнути до безсторонності.
Попередження і зняття конфліктів: підвищення відвертості і взаємної довіри членів групи, з'ясування причин вчинку, встановлення прямого контакту один з одним, відкрите, неупереджене обговорення і сумісний аналіз ситуації, що склалася, або ж припинення всіх контактів з опонентом (в крайньому випадку). Особисті конфлікти попереджати і усувати важче, ніж ділові, оскільки вони пов'язані з рисами вдачі, поглядами, переконаннями, соціальними установками і мають свої витоки в глибоких внутрішніх конфліктах.
З конфліктами прямо або побічно більшість авторів зв'язують агресію, що найяскравіше виявляється в ескалації конфліктів. А. Басс і А. Дарки підрозділяли агресію на п'ять видів: напад (фізична агресія), непряма, вербальна агресія, роздратування, негативізм, включивши їх в розробленого ними опитувальника, направленого на вивчення агресії. Пізніше А. Басс допрацював дану типологію і запропонував вісім видів агресії, класифікувавши її на підставі трьох шкал: фізична - вербальна, активна - пасивна, пряма - непряма. Не претендуючи на масштабне дослідження представлень підлітків про агресивність, ми обмежилися трьома видами агресії, що активно проявлялася: фізичною, вербальною, непрямою.
1.2 КОНФЛІКТ ЯК РІЗНОВИД СОЦІАЛЬНИХ УЯВЛЕНЬ
Категорія "конфлікт" є не тільки науковим поняттям, що було детально розглянуте в попередньому параграфі, але і категорією буденної свідомості, різновидом соціальних уявлень.
Проблематика соціальних уявлень (або "репрезентацій") в сучасній соціальній психології стала розвиватися в руслі рішення питань соціального пізнання французькою соціологічною школою під керівництвом З. Моськовичи. Найбільш відомими представниками французької школи соціальних уявлень стали З. Моськовичи, Ж.К. Абрік, В. Дуаз, Д. Жоделе, Же.-П. Кодол, і ін. [62, 118, 184, 193, 205, 207 і ін.].
Теорія соціальних уявлень була розвинена з положень Э. Дюркгейма [64], що розрізняв індивідуальні і колективні уявлення. На думку Э. Дюркгейма, у людей існує два типи свідомості: індивідуальне, таке, що характеризує кожного суб'єкта як індивідуальність, і колективне, таке, що є загальним для якої-небудь соціальної групи. І саме останнє виражається в колективних уявленнях. Колективні уявлення "виходять не з індивідів, узятих ізольовано один від одного, але з їх з'єднання" [64, з. 234].
Розвиваючи положення Э. Дюркгейма, С. Московичи вважає, що соціальні уявлення не тотожні колективним представленням Э. Дюркгейма. Це, скоріше, не процедура колективного, а "факт індивідуальної свідомості, психосоціального явища, що включає єдність когнітивного і емоційного".
Соціальні уявлення, на думку З. Моськовичи, - це "універсальний соціально-психологічний феномен, що включає всі форми пізнання", об'єднуючий "ідеї, думки, образи і знання, якими спільно користуються члени колективу (спільності)" [185, р. 215]. З. Моськовичи, пояснюючи природу соціальних уявлень, рахує їх поряд "понять, висловів і пояснень, що виникають в повсякденному житті в процесі міжособового спілкування. У нашому суспільстві вони еквівалентні міфам і системам релігійних переконань в традиційних суспільствах: їх можна було б навіть назвати сучасним варіантом здорового глузду". Дане визначення С. Моськовичи вважається класичним.
Уточнюючи визначення, дане З. Моськовичи, Д. Жоделе вважає соціальні уявлення "формою пізнання соціальної дійсності".
Саме Д. Жоделе дала якнайповніше визначення категорії "соціальне уявлення". Вона вважає, що категорія "соціальне уявлення" "позначає специфічну форму пізнання, а саме знання здорового глузду, зміст, функції і відтворення якого соціально обумовлені. У ширшому плані соціальні уявлення - це властивості буденного практичного мислення, направлені на освоєння і осмислення соціального, матеріального і ідеального оточення. Як такі, вони володіють особливими характеристиками в області організації змісту, ментальних операцій і логіки. Соціальна детермінована змісту і самого процесу уявлення зумовлені контекстом і умовами їх виникнення, каналами циркуляції, нарешті, функціями, які вони виконують у взаємодії з світом і іншими людьми" [204, р. 361-362].
Визначити соціальні уявлення намагалися і у вітчизняній соціальній психології. Наприклад, Е.Б. Маценова запропонувала таке визначення: "Соціальне уявлення - це спосіб осмислення, інтерпретації людиною феноменів соціального життя" [112, з. 3].
Проблематика соціальних уявлень, початок вивчення якої був покладений у французькій школі С. Моськовичи і його послідовниками, отримала певну підтримку і у дослідників інших країн, Наприклад, австралійських авторів M. Augoustinos, J.M. Innes [185] німецьких учених Би. Шефер, Б. Шледер [175], фінських A. Vornanen, H. Raty, L. Snellman і японських дослідників H. Azuma, K. Kashivagi [48] і ін.
У сучасній вітчизняній соціальній психології соціальні уявлення вивчаються як одне з функціонально створюючих соціальне мислення процедур такими ученими, як К.А. Абульханова-Славська [4]; Г.М. Андрєєва [11]; Г.Э Беліцька, О.П. Миколаєва [4]; В.В. Знаків [77] і ін.
З категорією "соціальні уявлення" змикається категорія "життєві поняття", розроблена у вітчизняній психологічній науці Л.С. Виготським [37]. Життєві поняття протиставлялися їм науковим поняттям. Перші формуються раніше других і утворюються на основі власного досвіду, другі - на основі зв'язків з іншими поняттями [37].
Подібної думки дотримується і О.К. Тіхоміров [154]. Життєві поняття (разом з науковими поняттями) він пов'язував безпосередньо з узагальненнями. Життєві поняття підрозділяв на два класи: що виробляються самостійно в результаті життєдіяльності людини і засвоювані від інших людей в ході спільної діяльності, але в умовах відсутності жорсткого контролю за процесом засвоєння [154, з. 184].