Так, під керівництвом К.А. Абульханової-Славської, проводилися комплексні дослідження сукупності моральних, правових, політичних уявлень, основних соціальних цінностей особи і її уявлень про власний "Я", своїй відповідальності і інтелекті [4]. Колективом авторів вдалося виявити взаємозв'язок уявлень у вітчизняній індивідуальній свідомості. Цей взаємозв'язок характеризується переважанням моральних уявлень над іншими. Моральні уявлення є базисними, або, по виразу К.А. Абульханової-Славської, "стрижнем" всієї системи, так званим системоутворюючим чинником [4, з. 300]. Дане положення доводиться різними дослідженнями, проведеними незалежно один від одного [4, 77 і ін.]. Так, моральні уявлення переважають над правовими (М.И. Воловікова, О.П. Миколаєва) і переважають в політичних уявленнях (Г.Э Беліцкая, О.П. Миколаєва); у ієрархії цінностей свідомості на першому місці опиняється совість, як альтернатива опозиції влади (Н.И. Лапін); справедливість у росіян пов'язана з готовністю добиватися її своїми силами, зокрема за допомогою брехні і не покладаючись на правосуддя, і не пов'язана з абстрактною істиною (В.В. Знаків) і ін. [4, з. 300-301]. В цілому, результати досліджень, проведених під керівництвом К.А. Абульханової-Славської, дозволяють зробити висновок, що "специфіка цілісності соціальних уявлень в російській свідомості, менталітеті полягає в: 1) переважанні моральних регуляторів, уявлень; 2) існуванні деякої синкрета свідомості особи, що безпосередньо співвідносить уявлення про себе, своєму "Я" з суспільством" [4, з. 306].
Інше дослідження, проведене Ц.р. Губіной, присвячене динаміці соціальних представлень молоді, що вчиться, в умовах соціально-економічної кризи. За наслідками даного дослідження автор констатує, що "зміни соціальних уявлень молоді свідчать про тенденцію до переважаючої спрямованості на саморегуляцію - конформна поведінка в системі суспільних відносин, зниження прагнення до саморозвитку і самоудосконалення, зниження соціальної активності, в основі якої лежить прагнення особи до соціальної адаптації у важких соціально-економічних умовах - молодь усвідомлює себе об'єктом соціальної взаємодії" [49, з. 16-17].
Теорія соціальних уявлень виявляється корисною і при вивченні і аналізі організацій і організаційної культури [21, 104 і ін.]. Так, С.А. Ліпатов займався дослідженнями в області "організаційного соціального пізнання" [104, з. 108], що є системою думок і представлень членів організації. В рамках "організаційного соціального пізнання" вивчається організаційна культура, що інтерпретується як результат сприйняття і розуміння членами організації свого оточення, його норм, цінностей, установок, форм спілкування і процесів, що протікають в рамках організації. За допомогою характеристик організаційної культури, складається образ організації у її членів, який починає грати регулятивну роль. "Якщо образ організації утілюється в характеристиках організаційної культури, остання як би формує у всіх членів організації якусь єдину думку з приводу значення своєї діяльності, її сенсу" [11, з. 214]. Г.М. Андрєєва робить висновок, що дане трактування організаційної культури дозволяє аналізувати її в термінах соціальних уявлень [11, з. 213-214].
Таким чином, соціальні уявлення є актуальною проблематикою в соціальній психології, по якій проводиться достатньо багато досліджень, зокрема направлених на виявлення їх змісту, як у вітчизняній, так і в зарубіжній соціально-психологічній науці. Разом з тим, недостатньо розроблена проблематика соціальних уявлень про конфлікти взагалі, і міжособових конфліктах, зокрема серед підлітків, зокрема.
1.3 СПЕЦИФІКА ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО КОНФЛІКТИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
Перш за все необхідно визначитися з межами підліткового віку, оскільки існують різні традиції в його визначенні.
Наприклад, американські дослідники, позначають початок підліткового віку з тринадцяти років, називаючи підлітків тінейджерами, що засноване на особливостях граматики англійської мови. Вітчизняні учені початок підліткового віку відносили до дванадцяти років [109 і ін.], але сучасні джерела [110, 138, 144, 162, 173 і ін.] - до десяти. Т.ч., в даний час наголошується тенденція до його "омолоджування". Г.А. Цукерман пише, що "межа, що розділяє молодший шкільний і підлітковий вік, повинна бути розмитою, такою, що не укладається в точну цифру" [173, з. 18]. Т.В. Драгунова підкреслює, що "межі підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в 5 - 8 класах сучасної школи" [61, з. 98]. Отже, підлітковий вік охоплює період від 10 - 11 до 14 - 15 років. Даною періодизацією ми і користуватимемося в своєму дослідженні.
Підлітковий вік є одним з найважливіших періодів в людському розвитку. Цей вік, як назвав його Ст. Хол - період "бури і натиску", - характерний амбівалентністю і парадоксальністю. Підлітковий вік насичений стресами і конфліктами, в нім домінує нестабільність, ентузіазм і сум'яття [125, з. 278].
Особливістю сучасного суспільства є байдуже відношення до підлітків. Не дивлячись на численні дослідження, новації, не дивлячись на "гуманізацію" педагогічного процесу, можна зробити невтішний висновок, що підлітки сьогодні, в основному, мало кому потрібні. Зачіпаючи дану проблему, необхідно відзначити, що відсутність яких-небудь ідеалів і соціально схвалюваних цінностей у сучасних підлітків, нестабільний економічний стан в нашій країні, що вимагає приділяти процесу забезпечення сім'ї всім необхідним (матеріально) весь час, не залишаючи на духовну турботу про дітей практично нічого, дає сильний негативний ефект. Підлітки іноді втрачають сенс життя, шукаючи його в алкоголі і наркоманії, а не знайшовши, намагаються покінчити життя самогубством.
Факт "непотрібності" підлітків відзначає і Д. І. Фельдштейн: "У наявності серйозний дефіцит уваги, пошана до дитини. При цьому різко загострилася суперечність між потребою дитини в увазі, що посилювалася з віком, і безперервним ослабленням, а потім і відсутністю необхідної уваги з боку дорослих, зокрема рідних людей. Проявляючи підвищену турботу про одяг, живлення, культурні розваги своїх дітей, вони не реалізують можливості спілкування з ними - в результаті у багатьох хлоп'ят розвивається відчуття самоти, що доходить деколи до відчаю, росте цинізм, що виявляється у відкритіших (і тому страшніших), ніж у дорослих формах, нівелюється пошана до найважливіших людських цінностей - чесності, порядності та ін." [161, з. 33-34].
Підлітковий вік характеризується різкими змінами, які зачіпають всі сторони розвитку дитини. Одним з найбільш значущих моментів психофізіологічного розвитку є статеве дозрівання і пов'язана з цим процесом статева ідентифікація.
Інтенсивне зростання супроводжується відставанням в розвитку органів кровообігу і дихання, що є причиною різкого перепаду настрою і активності, швидкій стомлюваності.
Окрім вищезгаданих складових, психофізіологічний розвиток характеризується зміною провідної ролі кори великих півкуль головного мозку, що робить гальмівний вплив на підкіркові структури, підкірковою активністю (яка при правильному стилі спілкування з підлітком, долається їм самим), що характеризується підвищеною нервозністю, нестійкістю емоційних реакцій [100, з. 32].
Зміни в інтелектуальній сфері не менш важливі, чим у фізіологічній. У підлітковому віці розвивається логічна пам'ять. Запам'ятовування стає довільним і опосередкованим, механічна пам'ять уповільнює свій розвиток (результат частішого використання логічної пам'яті). Увага, як і пам'ять, набуває довільності.
У цьому віці спостерігається перехід до абстрактного мислення, відбувається становлення аналітико-синтетичної діяльності. Процес мислення характеризується також ускладненням думок підлітків.
Підлітковий вік представляється найбільш відповідальним періодом, оскільки в цей час складаються основи моральності, формуються соціальні уявлення про складні явища і феномени, соціальні установки, відношення до себе, відношення до людей, до суспільства. У підлітків стабілізуються риси вдачі і основні форми міжособової поведінки, формуються головні мотиваційні лінії цього віку - самопізнання, самовираження, самоствердження.
Найбільш важливим новоутворенням цього віку є становлення нового рівня самосвідомості, зміна Я-концепції. Розвивається рефлексія, за допомогою якої підлітки прагнуть зрозуміти себе, свої можливості, особливості, свою особисту відповідальність за довершені дії; оцінити свої вчинки і вчинки інших людей; зрозуміти, що їх об'єднує з іншими людьми, і чим вони відрізняються від інших людей, що їх робить унікальними. Порівняння з іншими людьми зумовлює нестійкість їх самооцінки. Активне формування самосвідомості підлітка характеризується посиленням соціальної відповідальності, відповідальності за суспільну справу. В рамках вищевикладеного визначаються провідні потреби дітей цього віку. Ними є самоствердження і спілкування з однолітками.
Д. Б. Ельконін [182] спілкування з однолітками вважає провідною діяльністю. Інша версія, яку висунув Д. И. Фельдштейн [162], припускає як провідну діяльність просоціальну активність, тобто потреба дитини зайняти певне місце в суспільстві і оцінити самого себе в системі "я - суспільство".
Друга провідна потреба підлітків - самоствердження - виявляється в прагненні затвердити своє Я в системі більш загальних зв'язків і відносин суспільства. Самоствердження, на думку Д. І. Фельдштейна, нерозривно пов'язано з двоєдиним процесом соціалізації-індивідуалізації, підлітковий етап якого відрізняється "найбільш вираженою реальною індивідуалізацією, що проявляється в самодетерміації, що структурується, самоврядуванні людини, що росте, при яскраво вираженій тенденції суб'єкта до індивідуального прояву на соціально значущому рівні" [161, з. 129].