Перші дослідники довіри звернули увагу на аналогічну психологічну характеристику довіри й прийшли до висновку про те, що бувають такі ситуації, коли довіряти (хоча б психологічно) вигідніше, ніж не довіряти, незважаючи на можливі розчарування. Часто буває, що просто немає іншого виходу. Типовий приклад: довіра до тому, хто охороняє нас у потенційно небезпечній ситуації. Таким чином, потреба в довірі зв'язується з уразливістю, ситуація невизначеності й оптимізм, надія на краще в іншій людині спонукають до довіри. Хто довіряє покладається тим самим на іншу людину, очікуючи, що той не обдурить, не підведе, говорячи інакше, не порушить морального зобов'язання стосовно того, хто довіряє, беззахисному й вразливому. У свою чергу, хто довіряє теж бере на себе зобов'язання виконати свій моральний борг якщо буде потреба, і ця взаємна довіра стає настигнутою основою для міцного й довгострокового співробітництва. Відповідно, чим коротше угода й більше орієнтація на підпорядкування партнера, перемогу над ним, тим менше потреба в довірі до нього, тим більше акцент на силові, зовнішні гарантії. Такі гарантії звичайно забезпечуються третьою стороною. Гарантії існують і при співробітництві, але мають переважно моральний характер відповідальності за рекомендацію.
Одне з найбільш розгорнутих сучасних наукових визначень довіри в літературі по психології ділових відносин формулюється в такий спосіб.
"Довіра є оптимістичне очікування людини, групи або фірми, що перебувають в умовах уразливості й залежності від іншої людини, іншої групи або фірми в ситуації спільної діяльності або економічного обміну з метою сприяти в остаточному підсумку взаємовигідному співробітництву сторін. При недоліку ефективних договірних, юридичних або суспільних засобів, що забезпечують дотримання зобов'язань, довіра опирається на добровільно прийняте на себе зобов'язання тих, кому довіряють захищати права й інтереси всіх сторін, що беруть участь у взаємодії". Це по необхідності деталізоване визначення має й іншу, більше коротку і ясну форму: "Довіра є опора людини, групи або фірми на добровільно прийняте на себе зобов'язання іншою людиною, фірмою або групою визнавати й захищати права й інтереси всіх сторін, що беруть участь у спільній діяльності або економічному обміні".
Важливим кроком є спроба Л. Хосмера сформулювати сучасні "всесвітні" принципи ділового поводження, орієнтовані на довіру як на свою основу, опираючись на минулу перевірку теорією й практикою аксіоми світової філософської думки. Таких принципів і, відповідно, аксіом виявилося десять.
1. "Ніколи не роби того, що не у твоїх довгострокових інтересах або інтересах твоєї компанії". Принцип заснований на навчанні давньогрецької філософії (Протагор) про особисті інтереси, що сполучаються з інтересами інших людей і розходженні між інтересами довгостроковими й короткостроковими.
2. "Ніколи не роби того, про що не можна було б сказати, що ця дія чесна, відкрита й щира, про яку можна було б з гордістю оголосити на всю країну в пресі й по телебаченню". Принцип заснований на поглядах Аристотеля й Платона про особисті чесноти: чесності, відкритості, помірності й т.п.
3. "Ніколи не роби того, що не є добро, що не сприяє формуванню почуття ліктя, почуття того, що всі ми працюємо на одну загальну мету". Принцип заснований на заповідях всесвітніх релігій (Августин), що призивають до добра й жалю.
4. "Ніколи не роби того, що порушує закон, тому що в законі представлені мінімальні моральні норми суспільства". Принцип заснований на навчанні Гоббса й Локка про роль держави як арбітра в конкуренції між людьми за блага.
5. "Ніколи не роби того, що не веде до більшого блага, ніж шкоді для суспільства, у якому ти живеш". Принцип заснований на етиці утилітаризму (практичній користі морального поводження), розробленої Бентамом і Миллем.
6. "Ніколи не роби того, чого ти не бажав би рекомендувати робити іншим, які опинилися в схожій ситуації." Принцип заснований на категоричному імперативі Канта, у якому декларується знамените правило про універсальну, загальну норму.
7. "Ніколи не роби того, що ущемляє встановлені права інших". Принцип заснований на поглядах Руссо й Джефферсона на права особистості.
8. "Завжди надходь так, щоб максимізувати прибуток у рамках закону, вимог ринку й з повним обліком витрат, тому що максимальний прибуток при дотриманні цих умов свідчить про найбільшу ефективність виробництва". Принцип заснований на економічній теорії Сміта й навчанні Парето про оптимальну угоду.
9. "Ніколи не роби того, що могло б ушкодити слабим у нашому суспільстві". Принцип заснований на правилі розподільної справедливості Ролса.
10. "Ніколи не роби того, що перешкоджало б праву іншої людини на саморозвиток і самореалізацію". Принцип заснований на теорії Нозика про розширення ступеня свободи особи, необхідної для розвитку суспільства.
Не маючи можливості тут зупинятися на характеристиці досліджень довіри, де виявляється його структура, фази формування, детермінанти й т.п., проте перелічимо хоча б виявлені фактори, що сприяють формуванню довіри й перешкоджають йому, оскільки вони красномовно підтверджують висновок про найважливіше значення подібних інтегральних феноменів для розвитку соціальної психології як практичної науки.
Фактори, що сприяють установленню довіри в ділових відносинах. У сучасній науковій літературі їх аналізують на міжособистісному рівні й на більше високому й широкому рівні - організації або суспільства. До факторів міжособистісного рівня ставляться наступні необхідні характеристики й оцінки того, кому довіряють.
1. Порядність - репутація чесному й вірного своєму слову людини.
2. Компетентність - володіння спеціальними знаннями й навичками міжособистісного спілкування, необхідними для виконання зобов'язань.
3. Послідовність - надійність, передбачуваність і здоровий глузд у різних ситуаціях.
4. Лояльність - доброзичливість, або готовність захистити, підтримати й побадьорити інших.
5. Відкритість - психологічна доступність, або готовність вільно ділитися з іншими ідеями й інформацією.
Відзначимо подумки, що з п'яти названих характеристик чотири (крім професійної компетентності) ставляться до етичних властивостей особистості.
На рівні більше широких соціальних структур виділяють три основних джерела або фактора, що обумовлюють формування довіри.
1. Процес взаємодії. До його початку з'ясовується минулий досвід і репутація людини у взаємодії з іншими людьми.
2. Психологічна, особистісна подібність, спільність поділюваних соціокультурних норм і очікувань.
3. Соціальні інститути. Наявність формальної системи, третьої сторони, що гарантує ступінь професіоналізму. До цим трьох джерелам варто додати ще один.
4. Загальний рівень довіри між людьми, досягнутий у даній соціальній системі, або загальний обсяг довіри як "соціального капіталу".
Із цього погляду, довіра є "виникаюче в даному співтоваристві очікування в одних людей від інших нормального, чесного й поводження, що співробітничає, заснованого на загальноприйнятих нормах".
Фактори, що перешкоджають формуванню довіри або руйнують її, установити тепер досить неважко, оскільки вони являють собою або відсутність перерахованих вище позитивних факторів, або їхній недостатній розвиток. Резюмуючи, можна затверджувати, що, відповідно, не буде викликати довіри партнер, що ненадійний, непорядний, закритий у спілкуванні, некомпетентний, непередбачений, нелояльний. Ці негативні властивості будуть збільшуватися загальним низьким рівнем довіри між людьми в даному суспільстві ("Кожний за себе, один Бог за всіх"); відсутністю соціальних інститутів, суспільної й корпоративної думки, здатних виконати роль арбітра; розбіжністю щодо загальноприйнятих норм і етичних принципів ділового поводження; зневагою до власної репутації.
Не потрібно особливих досліджень, щоб переконатися в універсальності названих вище позитивних і негативних факторів для будь-якої культури. Згадаємо однак, що в деяких проведених емпіричних крос-культурних дослідженнях дане положення було переконливо підтверджене.
Таким чином, незалежно від того, чи досліджуємо ми еволюцію теоретичної або практичної соціальної психології, ми незмінно доходимо висновку про принципову важливість того, що було нами назване духовним, аспектом соціальної взаємодії. Соціальна психологія більшу частину XX століття приділяло йому вкрай недостатню увагу. Конструктивна частина її критики, мабуть, повинна з однієї сторони удержати те безсумнівно коштовне, що було накопичено - з одного боку, і відкрити нові перспективи з обліком зроблених "плідних помилок" - з іншого.
Література
1.Шестопал Є.Б. Нариси політичної психології. - К., 1998.
2.Шефер Б., Шледер Б. Социальная идентичность и групповое сознание как медиаторы межгруппового поведения // Психологический журнал. 1993. № 1.
3.Шибутані Т. Соціальна психологія. - К., 2005
4.Скрипкина Т.П. Психология доверия. - Ростов н/Д., 1998.
5.Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию. – М., 1998.