Слід постійно шукати можливості для лідерського, тобто ініціативного, креативного, конструктивного, продуктивного, авторського, вільного і водночас високоморального життя. І в цій справі не варто зволікати. Адже недарма кажуть: «Хто зволікає – той втрачає!»
Феномен лідерства вивчають різні науки. Так, психологія досліджує особливості особи лідера. Соціологія розглядає лідерство в соціальній системі. Соціальна психологія вивчає лідерство як процес взаємодії соціальних і психологічних чинників, досліджує його механізми, розробляє методи відбору, навчання, висування керівників залежно від характеру групи чи організації. Політологія розглядає лідерство як феномен політичного життя суспільства, досліджує його місце в системі владних відносин, механізми формування і функціонування, а також розробляє практичні рекомендації.
Лідером може бути лише та особа, яка користується авторитетом серед оточення, виправдовує їхню довіру.
Згідно з концепціями лідерство є результатом наявності у лідера певних психологічних і соціальних рис. На основі аналізу історичних постатей вчені намагалися вияснити набір рис особи лідера. Було зібрано великий фактичний матеріал. Серед рис притаманним лідерам, називались, зокрема, гострий розум, тверда воля, енергійність, компетентність, організаторські та ораторські здібності, готовність брати на себе відповідальність тощо. Чим докладнішим ставав перелік рис лідера, тим точніше він збігався з повним набором психологічних і соціальних рис особи взагалі. Вияснилось, що різним лідерам можуть бути властиві й протилежні риси. Навіть такі, здавалось б, необхідні для лідера властивості, як розум, сила волі, принциповість тощо, виявились не безсумнівними. Деякі вчені доводили, що лідерами стають не вольові й принципові особистості, здатні протистояти швидкоплинним масовим настроям, а ті, хто потакає масам, йде у них на поводу. Досліди з різними експериментальними групами засвідчили, що лідери одних груп зовсім не визначаються такими в інших групах. Це спричинило появу на доповнення теорії рис іншої концепції витоків лідерства – ситуативної.
Ситуативна концепція виходить із ідеї відносної множинності явищ лідерства і трактує його як функцію ситуації. За цією концепцією причини лідерства полягає не в індивіді та притаманних йому рисах, а в тій ролі, яку він має виконувати за конкретних обставин.
Керівник – це, як відомо, офіційний статус. У шкільному класі керівниками є члени офіційного учнівського самоврядування (староста, у попередні роки – голова піонерського загону) і, звичайно, учителі, насамперед класний керівник. Лідери ж – це фактичні керівники, як офіційні, так і неофіційні. Вони мають такі психологічні якості, завдяки яким більш ніж будь-хто інший у колективі можуть сприяти задоволенню потреб та інтересів інших його членів. Лідеру від інших членів колективу завжди треба менше, ніж останнім треба від нього.
Саме по собі призначення офіційним керівником не робить людину лідером. Наприклад, староста класу, будучи його керівником за своїм статусом, може при цьому лідером не стати. Водночас який-небудь учень без офіційної посади завдяки своїм особистим якостям стає фактичним керівником класу, його неформальним лідером, вплив якого нерідко поширюється не тільки на рядових членів групи, а й на офіційних її керівників.
Таких впливових у своєму середовищі дітей у 20-х – 30-х роках називали вожаками. Вожакам, вожацтву в педагогічній літературі в той період приділялася значна увага. У посібниках з педагогіки цій темі присвячувались окремі розділи.
Слід зазначити, що поняття «вожак» значно ширше за своїм змістом, ніж сучасне поняття «лідер». Вожак – це ватажок будь-якого дитячого об’єднання, тоді як термін «лідер» (дитячого колективу) прийнято вживати саме в зв’язку з групами, які організовані дорослими.
У деяких групах позитивним можна вважати становище, коли офіційний керівник є тільки керівником фактичним, а й неформальним. Однак це можливе лише за умовами, коли обидві сторони, як керівник, так і група, мають високий рівень вихованості, який дає змогу не змішувати ділові стосунки з міжособистісними, не зловживати останніми на шкоду першим, постійно зберігати незримий кордон між ними, додержувати в певних випадках належної офіційності. Звичайно, таке трапляється нечасто, особисто у взаєминах між школярами середнього й молодшого віку.
Значна увага в психолого-педагогічній літературі, присвяченій дитячим групам, приділяється з’ясуванню особистісних якостей учнів, що стають вожаками, лідерами таких таких груп.
Перші дослідження, які були проведенні в цій галузі ще на початку століття А. Біне, а потім Л. Терменом, показали, що найхарактернішою рисою дитячих вожаків є опірність впливові інших дітей в поєднанні зі схильністю й здатністю самим активно впливати на ровесників. Трохи пізніше в дослідженнях Дерінга було встановлено, що в шкільному класі можна зустріти три типи лідерів: природний, насильницький, дезорганізаторський.
Перший з цих типів виступає як фактор згуртування учнів навколо спільних, соціально значущих цілей і цінностей, причому представники цього типу стають лідерами класу внаслідок того, що завдяки своїм достоїнствах здобувають популярність серед переважної частини класу.
Другий тип – це тип узурпатора влади, насильника й диктатора, який тримає багатьох дітей у стані постійного страху і надзвичайно згубно впливає на моральний розвиток дітей. (Правда, декого з дітей він може приваблювати своїми особистими якостями, насамперед фізичною силою й спритністю, зовнішньою привабливістю, а також сміливістю й рішучістю. Не виключаються й такі риси, як кмітливість, інтуїція стосовно психології ровесників тощо).
Що ж до третього типу, то звичайно в класі зустрічаються по 2-3 його представники. Вони, як правило, очолюють окремі угрупування і «проводять лінію» на їх збереження, активно протидіючи загально класному об’єднанню учнів в одному колективі.
Проте декілька фактичних лідерів (у тому числі й неформальних) можуть бути й у згуртованому класі. При цьому кожний з них виконує певну лідерську функцію. Так, у колективі класу може бути лідер-ініціатор. Він виступає ініціатором окремих заходів, визначає спільні позиції, перспективи, словом, домінує при цільовій орієнтації колективу. Бажано, щоб цю функцію виконував саме формальний лідер, скажімо, староста класу.
Безпосереднім помічником лідера-ініціатора в деяких учнівських колективах виступає так званий з’ясовував настроїв, бажань тощо, як загально класних, так і окремих членів колективу. Такий учень, звичайно, відіграє чималу роль не просто в з’ясуванні, а й у формуванні громадської думки класу.
Лідер-організатор відіграє головну роль у детальній організації діяльності колективу, спрямованої на досягнення спільної мети. Як правило, він виконує й функцію «енергізатора» - спонукає своїх товаришів – і словом, і власним прикладом – до енергійніших зусиль щодо виконання поставленого завдання. Лідер-ерудит висловлює авторитетні судження з приводу актуальних питань життя колективу, дає консультації й довідки з окремих питань, пов’язаних з життям колективу, зокрема інформує про стан справ з даного питання в аналогічних групах тощо. Нарешті, не можна не згадати й про таку суттєву для життя колективу неформальну роль, як улагоджував конфліктів і непорозумінь. Свою функцію він успішно виконує завдяки врівноваженості, терплячості, уважності до потреб та інтересів кожного учня, умінню закликати обидві конфліктуючі сторони до принциповості й благородства, до того, щоб позбутися дріб’язковості, більше дбати про спільні інтереси колективу тощо.
Як зазначалося вище, коли формальний лідер є водночас і фактичним лідером, він, як, як правило, виступає – в тій чи іншій формі – і як суб’єкт міжособистісних взаємин у класі. Звичайно, сфера таких взаємин не може охоплювати весь клас – здебільшого вона поширюється на якусь певну групу однокласників. Не виключається й така ситуація, кили формальний лідер зв’язаний з однокласниками лише діловими стосунками, а близьких приятелів, друзів не має за межами свого класу (а, можливо, й узагалі не має). При цьому той тип взаємин, який в учнів-нелідерів належить до категорій міжособистісних, у нього може виступати як своєрідний компонент ділових взаємовідносин.
Хоч лідери нерідко висуваються з відмінників, далеко не всі сильні учні мають шанси стати лідером – для цього, крім відмінної успішності, треба мати ще ряд особистісних якостей, який в окремих відмінників може й не бути. Нерідко в окремих угрупуваннях домінуючий вплив мають учні, які не відзначаються дуже доброю успішністю. Але загалом першорядну роль у процесах колективотворення відіграють саме відмінники.
Отже, досліди показують, що найбільший авторитет серед старшокласників мають ті учні класу, які відзначилися уважністю до товаришів чуйністю, добротою (на цю рису вказали 56% опитаних старшокласників); друге за популярністю місце посідають «веселі, товариські, здатні об’єднувати учнів у колектив», потім, майже з однаковою популярністю (відповідно 27 і 26%) ідуть ті, «хто активно займається громадською роботою» й «хто має фізичну силу».
Показовим є те, що, характеризуючи однокласників, учні, як правило, поєднували їхню високу успішність з незалежністю суджень і самостійністю поведінки, активну участь у громадській роботі – з веселою вдачею і комунікативністю.
Проте в останні роки характер лідерства в шкільних класах істотно змінився. Як буде показано наприкінці цього розділу, у зв’язку з різкими зниженням учбової мотивації неформальними лідерами в шкільних класах дедалі частіше стають учні з позашкільною спрямованістю, з проявами дезорганізаторських тенденцій тощо.