Якщо учень зайнятий одноманітною виконавською роботою, а на запитання вчителя має вже готові відповіді, увага його неминуче буде легко відвертатися. Увагу підтримує мислення. Коли на уроці немає матеріалу для мислення дитини, для активного мислення, вчитель не доб’ється й стійкості уваги, скільки б раз він не звертався до дітей із закликом бути уважними.
4. Неуважність може бути й наслідком неправильного виховання дітей. Коли занадто дбайливі батьки купують дитині дуже багато книжок і іграшок, рано і часто водять її на виставки, в музеї і театри, вона звикає до постійної зміни вражень. Не встигаючи розібратися в них, не маючи змоги вдуматися в те нове, що кожного дня їй показує дорослий, дитина звикає до легкого, поверхового ознайомлення з навколишнім світом. її увага стає ковзною. У таких випадках педагог, борючись з неуважністю дітей, повинен вміти показати їм вже знайомий предмет, явище природи з нового для них боку. Треба трохи «відкрити» дитині ті якості предмета, його особливості і зв’язки, яких вона раніше не бачила.
5. Неуважність – це й негнучка увага, відсутність вміння переключатися, тобто в разі потреби навмисно переносити увагу з одного предмета на інший. Читаючи під час перерви пригодницьку книжку, деякі учні II–IVкласів не відразу можуть потім включитися в навчальну роботу. Вони здаються неуважними лише тому, що занадто зосереджені на іншому змісті. Подібне часто спостерігають у дітей з інертним, флегматичним типом темпераменту. На несподівано поставлене запитання такий учень відповідає не відразу, хоча й знає матеріал. Потрібна пауза, щоб він переключив свою увагу на новий зміст.
Неуважність, звичайно, найчастіше характерна для маленьких дітей, ніж для старших. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою віковою особливістю, яка визначає безумовну неможливість тривалого зосередження молодших школярів: адже 6–8-річні діти можуть довго слухати цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Експериментальне навчання в молодших класах показує, що лише окремі 6–7-літні діти здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої, уваги протягом усього 35-40-хвилинного уроку. Але для цього треба додержувати певних умов організації навчальної діяльності дітей.
1) Добрий темп уроку і продумана його організація. Недопущення «марного» часу, який вчитель нерідко витрачає на записування на дошці, підготовку посібників.
2) Чіткість, доступність і стислість пояснень, інструкцій, вказівок, що їх вчитель дає до роботи і не повторює під час виконання дітьми завдання. Якомога менше зайвих розмов учителя з класом.
3) Максимальна опора на активну мислитель ну діяльність дітей (підбір різноманітних і посильних задач на порівняння, прикладів; узагальнення, висновки).
4) Бережне ставлення вчителя до уваги дітей. Голосні зауваження окремим учням в той час, коли весь клас вже працює, додаткові запізнілі пояснення, непотрібне ходіння вчителя по класу порушують нестійку увагу учнів.
5) Різноманітність форм і видів роботи, підпорядкованих основному завданню і темі уроку.
6) Залучення до навчальної роботи всіх учнів під час виконання не тільки письмових завдань, а й звичайних усних вправ, активізація ініціативи дітей: добір ними різноманітних прикладів, способів розв’язання задач, пояснень спостережуваного факту. При цьому вчитель повинен тримати в полі своєї уваги весь клас.
7) Як додаткові можна використати для першокласників і деякі спеціальні вправи та дидактичні ігри на спостережливість: «Що змінилося?», «У чому помилка?».
Аналіз зосередженості дітей одного класу під час різних занять протягом трьох днів показав такі причини відвернень уваги:
- індивідуальні голосні зауваження вчителя під час колективної роботи класу 15 раз порушували зосередженість дітей;
- відвернення уваги сусідами – 40 раз;
- пауза в роботі вчителя (бо не все готове) – 15 раз;
- учень не бачить зразка, не зрозумів завдання, перепитує, спізнюється – 14 раз;
- закінчив роботу раніше за інших – 9 раз.
Кафедра гігієни дітей і підлітків Ленінградського інституту санітарії і гігієни (А.П. Родіна) вивчала стомлюваність дітей І–II експериментальних класів, що працювали з більшим навантаженням, ніж звичайні класи. Дослідження показало, що коли на уроках додержують умов правильної організації уваги, навіть складні завдання, при виконанні яких діти повинні виявити певне розумове напруження, не тільки не стомлюють школярів більше, ніж робота в звичайних класах, а й навіть в окремих випадках підвищують їх працездатність. Це положення підтверджує думку, висловлену ще К.Д. Ушинським, про те, що діти стомлюються не від праці, а від неробства.
Отже:
- Увага людини передає її спрямованість на щось і є умовою вибіркового відображення людиною певного об’єкта з безлічі об’єктів, що діють на нервову систему людини в кожний окремий момент.
- Виникаючи на основі безумовного (орієнтувального) рефлексу, увага дитини вже на другому році життя набуває умовно-рефлекторного характеру. У тривалості зосередження (стійкості) уваги дедалі більшу роль починають відігравати спрямованість особистості, її інтереси, мислення і мова.
- Оскільки фізіологічною основою уваги є вогнище оптимального збудження (домінанта), що виникає в корі головного мозку і лише за умови гальмування всіх інших ділянок кори, маленькі діти нездатні до тривалого зосередження, стійкості і розподілу уваги.
- Увагу малят привертає яскравий, потужний подразник. Це мимовільна увага. Пізнавальне ставлення до навколишнього світу, що формується в дошкільника, перебудовує й увагу дитини. Вона стає мимовільною (вторинною), тобто спирається на інтерес. Після того як дитина навчиться говорити і виконувати правила, зважати на вимоги дорослих, в неї формується довільна (вольова) увага і водночас зростають можливості розподіляти й переключати увагу, тобто керувати нею.
- Увагу можна і треба виховувати. Увагу, що виникає в активній діяльності дитини, не тільки зумовлює, а й підтримує раціонально організована її діяльність, і насамперед активна розумова праця. Організована вчителем навчальна діяльність дітей, що ґрунтується на різних формах їх мислительної активності, формує особливу рису особистості – уважність. Уважність виявляється у вмінні довгий час зосереджуватися на об’єкті діяльності, керувати своєю увагою, що є однією з найістотніших рис, які характеризують загальну готовність людини до праці.
Пам’ять
Молодший шкільний вік
Зростання міцності й обсягу пам’яті
У навчальній діяльності дитина повинна вміти керувати своєю пам’яттю: запам’ятовувати способи дії з метром і лінійкою, з розрізними літерами, цифрами і знаками, заучувати нові терміни, правила, закони.
Навчаючись у школі, діти мають запам’ятовувати і пригадувати іноді не дуже цікавий, складний і великий за обсягом навчальний матеріал. Дитині доводиться запам’ятовувати багато узагальнюючих назв: рівнина, рослина, клімат, додаток, різниця, рівність, голосний звук, розділовий м’який знак, звук і літера, іменник тощо.
Специфіка змісту і нові вимоги до процесів пам'яті істотно впливають на ці процеси.
Збільшується обсяг, або «потужність», пам’яті. Учні IVкласу запам’ятовують у 2-3 рази більше слів, ніж учні І класу.
Дослідження показують, що є певні, але дуже варіативні відношення між повнотою, швидкістю і міцністю запам’ятовування та їх зміною на різних вікових ступенях розвитку дітей. Ще П.П. Блонський вважав, що пам’ять у дітей розвивається нерівномірно: словесна пам’ять у дитини починає функціонувати після 2 років і досягає найбільшого розквіту в 7–8-річному віці. У підлітка вона слабне, а потім знову підсилюється.
Вивчення міцності і швидкості запам’ятовування школярами різного змісту (С.Г. Бархатова) показало, що в цілому за цими показниками пам’ять школярів поліпшується з віком. Проте, за даними Е. Меймана, здатність до заучування з віком зростає, а міцність запам’ятовування з роками спадає. За даними С.Г. Бархатової, міцність запам’ятовування зростає особливо значно в період від 7–8 до 10–11 років, а після цього процес сповільнюється. Але в цей період зростає число випадків, коли діти застосовують спеціальні прийоми запам’ятовування. Якщо в другокласників виявлено високу кореляцію між швидкістю і міцністю запам’ятовування матеріалу, то далі ступінь збігу цих якісних особливостей пам’яті знижується.
У молодших школярів продуктивність пам’яті залежить: а) від змісту запам’ятовуваного матеріалу; б) від характеру діяльності і в) від ступеня опанування раціональними способами і прийомами заучування та відтворення матеріалу.
У цьому віці істотні якісні зміни відбиваються в тому, що і як зберігає пам’ять. Дошкільники насамперед запам’ятовують матеріал, який дають їм конкретно, наочно, у формі реальних предметів (або їх зображень). Хоч таке саме значення наочність зберігає і в роботі учнів І-IVкласів, однак переважання в навчальному матеріалі словесного змісту починає швидко розвивати в них уміння запам’ятовувати словесний, часто абстрактний матеріал. Наприклад, якщо дев’ятирічні діти з наданих їм 12 предметів запам’ятовують у середньому 6,4, то з такої кількості слів абстрактного значення вони утримують у пам’яті лише 4,2 слова. До кінця початкового навчання, тобто в одинадцятирічному віці, діти запам’ятовують в середньому 8,6 предмета і 5,1 слова абстрактного значення. При цьому вікові відмінності виступають сильніше в процесі відтворення, ніж узнавання (А. А. Смирнов).
Переважання запам’ятовування наочного матеріалу зберігається протягом усього періоду початкового навчання. Лише в середніх класах помітно підвищується продуктивність запам’ятовування слів, що мають абстрактне значення. Це – наслідок загального розвитку в дітей абстрактного мислення. Воно формується в процесі засвоєння учнями II–IVкласів теоретичних знань, зокрема граматичних, математичних, природознавчих понять. При цьому навіть в учнів IVкласу продуктивність запам’ятовування зростає при наявності деяких наочно даних опор (Г.С. Костюк, А.А. Смирнов).