Мислення. Найбільше нарікань у психологів сучасне телебачення викликає тим, що воно уніфікує погляди людей, часто апелює до стереотипів повсякденного мислення, поверхово висвітлює події. Встановлена зворотна залежність між культурним рівнем людини на наданням нею переваги способу отримання інформації: чим вищий цей рівень, тим менше вона переглядає телевізор, тим більше слухає радіо і ще більше читає газети. Доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору, згладжує стадії розвитку людини. «Діти стають схожими на дорослих, а дорослі на дітей». Реклама підштовхує людину робити поспішні висновки та необдумані вчинки. Діти, які регулярно споживають продукцію масової інформації, швидкими та готовими асоціаціями, ставлять поверхові запитання, так само відповіді дають поверхові. Діти мають небагатий життєвий досвід, тому їм важко порівнювати телевізійну інформацію з власним еталоном поведінки.
Мова та мовлення. Американський психолог Р. Грінфілд встановив, що регулярний перегляд телевізора навчає дітей особливому стилю розмови, а саме: діти не використовують чітких посилань на предмет обговорення, вірячи в те, що співрозмовнику і так все ясно. Інші, незалежні від попереднього, дослідження Дж. Біглз-Руса та І. Гета мали аналогічний висновок: перекази дітьми історій, прослуханих по радіо, більш інформативні та містять менше неясних слів, ніж переказ історій, побачених по телебаченню.
Уява, фантазія та творчі здібності. У психології давно добре відомі збудники та блокатори розвитку творчості людини. З цієї точки зору такі характеристики телебачення, як поверховість, спрощення, викривлення інформації, однобокий підхід до проблеми, виховання у глядача пасивності, відсутність певного діалогу з ним, стерео типізація свідомості, відсутність оптимістичних соціальних перспектив, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи, тривоги, невпевненість в собі, звикання до сцен насильства, є перепонами на шляху творчого потенціалу людини.
Емоції. Перегляд телевізора малюками може викликати в них страхи й інші розлади емоційної сфери. Зазвичай дошкільники бояться монстрів, мутантів та інших спотворених природних форм, а школярі вірять уже в реальну небезпеку, передбачають загрозу, співпереживають герою та лякаються за його подальшу долю. Дуже маленькі діти можуть взагалі не відчувати страху, коли дивляться фільм про неземних створінь. Щоб побороти страх, дошкільнята їдять, закривають очі, стискають який-небудь предмет, а школярі застосовують інший метод боротьби зі страхом: вони самі собі пояснюють страхи, нагадують, що це тільки кіно. Однак, як би не боролись діти із жахами, самій дитині його побороти важко, а найбільш сильні нервові зриви трапляються з тими дітьми, які вірять у реальність насильств на екрані. Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей зі здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості у сприйнятті світу. Однак, якщо насильство бачити на екрані кожного дня, якщо спостерігати його в розслабленому стані, при цьому їсти, пити, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан десенсибілізації – зниження чутливості.
Вольова сфера й регуляція поведінки. Якщо дитина любить подовгу дивитись телевізор, то вона привчається отримувати задоволення, приємні враження, нічого при цьому не роблячи. Реклама, яка здебільшого побудована на використанні формування у глядача умовного рефлексу, теж вагомо впливає на свідому регуляцію поведінки: рішення приймаються поспішно, без належного аналізу власних дій. Більшою мірою під цей вплив підпадають діти.
Властивості особистості та її життєвий шлях. Головним контраргументом ти, хто не вбачає в телебаченні загрози для дітей, є те, що психічне збудження, страхи, агресивність, які можуть провокуватись переглядом певної телепродукції, мають ситуативний характер і не переростають у сталі психічні властивості та звички поведінки. Дослідження особливостей життєвого шляху шанувальників телебачення доводить зворотне: непомітні телевізійні впливи зумовлюють особистісні зміни. Психологи дійшли таких висновків:
– особливо сильний зв’язок існує між жорстокою поведінкою дітей і їхньою самоідентифікацією з жорстоким героєм;
– ті, хто часто дивився агресивне телебачення у віці 8 – 12 років, часто карали своїх дітей;
– не існує тісного зв’язку між рівнем жорстокості батьків та схильністю дітей до насильства;
– результатами регулярного перегляду дітьми сцен насильства на телеекрані є не тільки копіювання ними жорстокого стилю поведінки, а й втрата емоційної сприйнятливості до чужого болю, зміна уявлень про світ.
Великий вплив має телевізійне насильство на поведінку дитини, якщо воно винагороджується, якщо агресивну поведінку демонструє в цілому позитивний герой або ж якщо естетика фільму та його прийоми були «на висоті».
Та протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це можна різними способами і на декількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини. Звісно людина не може повністю відмовитись від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак, недоречно його перетворювати на головну життєву цінність. [5]
2.4 Вплив самооцінки
Самооцінка – це знання людиною самої себе і ставлення до себе. Самооцінка включає в себе виділенням людиною власних вмінь, вчинків, явищ, мотивів і цілей своєї поведінки, їх розуміння і оцінка. Вміння людини оцінювати свої сили і можливості, прагнення, співставляти їх з зовнішніми умовами, вимогами навколишнього середовища, вміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу ціль має величезне значення в формуванні особистості.
Самооцінка, в залежності від своєї форми (адекватна, завищена, занижена) може стимулювати чи, навпаки, пригнічувати активність людини. Неадекватна, занижена самооцінка знижує рівень соціальності людини, сприяє розвитку невпевненості в власних можливостях, обмежує життєві перспективи людини. Така самооцінка може супроводжуватись важкими емоційними зривами, внутрішнім конфліктом. Занижена самооцінка шкодить і суспільству, оскільки людина не реалізовує свої сили і можливості повною мірою. Працює без повної віддачі.
Західноєвропейські і американські психологи розглядають самооцінку як механізм, який забезпечує людині орієнтацію в навколишньому середовищі, відповідність його внутрішніх вимог до себе до зовнішніх умов. При цьому соціальне середовище розуміється ними як ворожа людині, ворожа її потребам і прагненням. Це точка зору неофрейдистів (К. Хорни, Е. Фромм). Оскільки самооцінка, вважають вони, складається під тиском постійного конфлікту між внутрішніми поривами і зовнішніми заборонами, адекватна оцінка як така неможлива. Уявлення людини про саму себе є неповним, викривленим. На думку З. Фрейда, найбільш важкі і гострі внутрішні конфлікти особистості пов’язані з переоцінкою чи недооцінкою себе. Ідеалізоване уявлення про своє «Я» постійно стикається з актуальним і реальним «Я».
Від самооцінки людини залежить характер його спілкування, стосунки його з іншими людьми, успішність його діяльності, розвиток його особистості. Адекватна самооцінка дає людині моральне задоволення. Самооцінка, особливо здібностей і можливостей особистості, показує певний рівень прихильності, який визначається як рівень задач, які особистість ставить перед собою в житті і виконання яких вважає в своїх силах. Рівень прихильності людини і, відповідно, характер його самооцінки яскраво виражаються в різних ситуаціях, як і важких, так і в щоденних. Невдача чи успіх гостро переживаються в тій діяльності, яку людини вважає для себе головною.
Виділяють такі рівні розвитку самооцінки:
Процесуально-ситуативний. На даному рівні самооцінки людина не встановлює зв’язок між своїми діями і якостями особистості. Вона оцінює своє «Я» лише по певних безпосередніх зовнішніх результатах діяльності. Стихійність, випадковість, суперечливість зовнішніх ситуацій сприяє нестійкості і тенденції до необ’єктивності. Само зміна самооцінки на цьому рівні має характер самовиправлення вчинків. Це не розвиток особистості, а лише бажання робити, або відмова від вчинків.
Другий рівень якісно-ситуативний. Тут людина встановлює прямолінійні зв’язки між своїми вчинками і якостями. Тобто вчинення тих чи інших дій співвідноситься з наявністю чи відсутністю певної якості. Людина не відділяє якість від вчинку і не розуміє, що якість особистості виражається набагато складніше і багатше, ніж окремий вчинок. Самооцінка на цьому рівні має тенденцію до необ’єктивності і нестійкості.
Третій рівень можна назвати якісно-консервативний. Для нього характерно вирішення прямолінійних, формальних зв’язків між вчинками і якостями особистості. Якість особистості абстрагується людиною від окремого вчинку, виступає в його свідомості як самостійна об’єктивна реальність. Головну роль в самооцінці приймає констатація вже досягнутого рівня розвитку з недооціненням корективів. Така самооцінка має тенденцію до консервативності і недостатньої об’єктивності.
Четвертий рівень якісно-динамічний. Він характеризується розумінням складних зв’язків між якостями особистості і вчинками. Самооцінка має тенденцію до об’єктивності. Кожний генетично пізніший рівень самооцінки виникає не знищенням попереднього, а на основі перетворення попереднього.
Самооцінка – результат складного і тривалого процесу, в якому взаємодіють різні фактори її формування: оцінки оточуючих, аналіз самою людиною своїх успіхів і невдач, результатів діяльності, в яких проявляються якості його особистості. Основними засобами і прийомами самооцінки є: самоспоглядання, самоаналіз, самоконтроль, порівняння.