Однак такі результати зосередження уваги - наслідок інтересу до того , чим зайнята дитина. Він же буде нудитися, відволікатися і почувати себе зовсім нещасливим , якщо треба бути уважним у тій діяльності, що йому байдужна або зовсім не подобається.
Дорослий може організувати увага дитини за допомогою словесних указівок. Йому нагадують про необхідність виконувати задана дія , указуючи при цьому способи дії ("Діти, відкриємо альбоми. Візьмемо червоний олівець і у верхньому лівому куті - осьде - намалюємо кружок ..."і т.д.).
Молодший школяр певною мірою може і сам планувати свою діяльність. При цьому він словесно проговорює те, що він повинний і в якій послідовності буде виконувати ту або іншу роботу. Планування, безумовно, організує увага дитини.
І все-таки, хоча діти в початкових класах можуть довільно регулювати своє поводження , мимовільна увага переважає. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливою для них діяльності або на діяльності цікавої, але потребуючої розумової напруги. Відключення уваги рятує від перевтоми. Ця особливість уваги є одним з основ для включення в заняття елементів гри і досить частої зміни форм діяльності.
Діти молодшого шкільного віку, безумовно, здатні утримувати увагу на інтелектуальних задачах , але це вимагає колосальних зусиль волі й організації високої мотивації.
в) Розвиток уяви.
У молодшому шкільному віці дитина у своїй уяві вже може створювати разноманітнення ситуації. Формуючи в ігрових заміщеннях одних предметів іншими, уява переходить в інші види діяльності.
В умовах навчальної діяльності до уяви дитини висувають спеціальні вимоги, що перемагають його до довільних дій уяви. Учитель на уроках пропонує дітям уявити собі ситуацію, у якій відбуваються якісь перетворення предметів, образів, знаків. Ці навчальні вимоги спонукують розвиток уяви, але вони мають потребу в підкріпленні спеціальними знаряддями - інакше дитина утрудняється просунутися в довільних діях уяви. Це можуть бути реальні предмети, схеми, макети, знаки, графічні образи й інше.
Складаючи всілякі історії, римуючи "вірші", придумуючи казки, зображуючи різних персонажів, діти можуть запозичати відомі їм сюжети, строфи віршів, графічні образи, часом зовсім не зауважуючи цього. Однак нерідко дитина спеціально комбінує відомі сюжети, створює нові образи, гіперболізуючи окремі сторони і якості своїх героїв. Дитина, якщо в нього досить розвита мова й уява, якщо він одержує задоволення від рефлексії на значення і зміст слів, словесних комплексів і образи уяви може придумати і розповісти цікавий сюжет, може імпровізувати, насолоджуючись своєю імпровізацією сам і включаючи в неї інших людей.
В уяві дитина створює небезпечні, страшні ситуації. Головне - подолання, знаходження друга, вихід до світла , наприклад, радість. Переживання негативної напруги в процесі створення і розгортання уявлюваних ситуацій, керування сюжетом, переривання образів і повернення до них тренують уява дитини як довільну творчу діяльність.
Крім того, уява може виступати як діяльність, що приносить терапевтичний ефект.
Дитина, випробував труднощі в реальному житті, сприймаючи свою особисту ситуацію як безвихідну , може піти в уявлюваний світ . Так, коли немає батька і це приносить невимовний біль, в уяві можна придбати самого чудового, самого незвичайного, великодушного, сильного, мужнього батька.
Уява , яким би фантастичним воно ні було у своїй сюжетній лінії, спирається на нормативи реального соціального простору. Переживши у своїй уяві добрі або агресивні спонукання, дитина тим самим може підготувати для себе мотивацію майбутніх учинків.
Уява в житті дитини відіграє велику роль, чим у житті дорослого , виявляючись набагато частіше, і частіше допускає порушення життєвої реальності.
Безустанна робота уяви - найважливіший шлях пізнання й освоєння дитиною навколишнього світу , спосіб вийти за межі особистого практичного досвіду, найважливіша психологічна передумова розвитку здатності до творчості і спосіб освоєння нормативності соціального простору, останнє примушує працювати уява безпосередня на резерв особистісних якостей.
4. Вплив навчання на розвиток особистості .
На розумовий розвиток впливає діяльність навчання . При цьому визначальне значення має засвоєння і розвиток мови в системі навчання.
До програмного розвитку мови відносяться наступні види навчання і розвитку дитини :
по-перше, засвоєння літературної мови, підлеглого нормі по-друге, оволодіння читанням і листом. І читання, і лист - мовні навички, що спираються на систему мови , на знання його фонетики, графіки , лексики, граматики, орфографії.
У третіх, відповідність мови учнів визначеному рівневі вимог, нижче якого не повинний знаходитися дитина, тому що він займає положення учня.
Дитина в молодшому шкільному віці крок за кроком опановує умінням повно й адекватно сприймати мова дорослих, читати, слухати радіо. Без особливих зусиль він навчається входити в мовні ситуації й орієнтуватися в її контексті: уловлювати, про що мова йде, стежити за розгортанням контексту мови , задавати адекватні питання і будувати діалог.
Він починає сам з інтересом розширювати свій лексичний запас, активізувати вживання слів і словосполучень, засвоювати типові граматичні форми і конструкції. Усе це - бажані і можливі досягнення в мовному і розумовому розвитку дитини.
На базі оволодіння мовою з'являються нові соціальні відносини, що не тільки збагачують і змінюють мислення дитини, але і формують його особистість.
5.Розвиток емоційної сфери в молодшому шкільному віці.
З моменту, коли дитина пішла в школу, його емоційний розвиток у більшому ступені, чим раніш, залежить від сторонніх людей і від того досвіду, що він здобуває поза будинком.
Страхи дитини відбивають його сприйняття навколишнього світу , рамки якого тепер для нього значно розширюються. Здебільшого страхи зв'язані з подіями в школі, родині і групі однолітків. Непояснені і вигадані страхи колишнього років поступово поступаються місцем більш усвідомленим турботам, яких чимало в повсякденному житті. Предметом страхів можуть бути і майбутні уроки, і уколи, і якісь природні явища, і відносини між однолітками.
Час від часу в дітей у цьому віці з'являється типове для багатьох школярів небажання йти в школу, а те і страх перед нею. Коли відбувається таке, у дитини неважко знайти широко розповсюджені зовнішні симптоми: головні болі, кольки в шлунку, блювота і запаморочення. Усе це не симуляція, тому поставитися до симптомів, що з'явилися, випливає цілком серйозно. Звичайно такі діти учаться нормально, а їхні страхи в більшій мері обумовлені побоюваннями за батьків (найчастіше - за матір), острахом залишити їхній наодинці з горем, лихом і т.д., але зовсім не імовірністю одержати погану оцінку. Батьки, виражаючи при дитині свої тривоги, сумніви і коливання, найчастіше самі породжують у дітей страх за них і опосредованно - страх перед школою.
Суперечливі і невпевнені в собі батьки можуть створити в дитини враження, що вони бояться розставання і мають потребу в його постійній присутності. Їхнє підсвідоме прагнення вічне чіплятися за дитину відбиває в нього бажання виявляти незалежність і наполегливість.
Дитини , у якого з'явився страх перед заняттями , важливо якнайшвидше повернути в школу. Іноді зайва увага до скарг на фізичне нездужання може викликати посилення зазначених симптомів. Можливо порию краще "не помітити" поганий настрій дитини і проігнорувати його скарги. Дружньо-настойчивая зацікавленість у відвідуванні школи в будь-якому випадку переважніше, ніж жалість або стогони.
6. Надмірна активність школярів.
Надмірна це ще не психічний розлад. Однак іноді вона супроводжується серйозними затримками емоційного, розумового інтелектуального розвитку. Нерідко таке поводження чревате стресами і може привести до перепорушення . Надмірна активність спостерігається в 5-8% хлопчиків і близько 1% дівчинок - початкових класів, що вчаться.
У дітей з надто підвищеною активністю нерідко виникають труднощі при виконанні шкільних завдань, тому що їм нелегко концентрувати увага і сидіти спокійно. Ці діти, як правило, стають предметом особливої турботи батьків і вчителів.
Цілком причини підвищеної активності школярів поки не з'ясовані, але з приводу багатьох випадків висловлюються цілком визначені судження. Зокрема , досить стійка думка експертів щодо таких причин, як ушкодження Центральної Нервової Системи(через травми й і.д. ), генетичні впливи. Деякі дослідники як причину називають їжу, темперамент дітей, заохочення або підкріплення неприйнятного поводження. Сьогодні використовуються різноманітні методики і профілактики лікування подібних недуг. Деякі медикаменти роблять заспокійлива дія на гіперактивних дітей. Також розповсюдженим способом є дієта, що виключає цукор, штучні приправи і харчові добавки. Непогані результати дає постійний і тактовний контроль за поводженням дитини з боку батьків і вчителів, а також чисто зовнішні моменти, як, наприклад, що заспокоює м'яке блакитне висвітлення в громадських місцях.
Ці і подібні їм методи сприяють деякому зниженню рівня активності, дозволяючи дітям поліпшити успішність у школі і поводження в класі, будинку і на вулиці. Зрозуміло, єдиного способу лікування не існує. Можливо, найкращим тут є системний підхід, коли фахівці використовують кілька способів лікування одночасно.
7. Гумор і емоційний розвиток.
Думають, що жарт - інструмент розрядки в стані тривоги або у випадках інших життєвих безладь. Вважається , що діти, прибігаючи до гумору, дають вихід своєму розчаруванню, послабляють негативні емоції і рятуються від страху. За допомогою гумору вони перетворять хворобливе в приємне; перетворюють нездійсненні бажання обладающих владою дорослих (яким вони постійно заздрять) у щось безглузді і смішне; оголюючи власні претензії, полегшують невдачі і пародіюють своє протистояння всіляким засмученням.