НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Імені М.П. Драгоманова
ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА УПРАВЛІННЯ
Реферат на тему:
"Психологія та психогігієна старіння та довголіття"
Виконав: студент 32СППП гр.
Бахтін Валентин
Перевірила: Мельничук Оксана
Богданівна
Київ 2009
План
1. Поняття про психічне старіння. Психічний занепад. Щаслива старість
2. Психологія довголіття
3. Психогігієна довголіття
Використана література
Старість - це заключна фаза в розвитку людини, в якій цей процес відбувається по низхідній життєвій кривій. У житті людини у певному віці проявляються інволюційні ознаки (інволюція - зворотній розвиток; зменшення, спрощення (з втратою функції) органа протягом індивідуального розвитку), що виражаються у зовнішньому вигляді, зменшенні життєвої активності, обмеженні фізичних можливостей.
Однією із закономірностей старіння є його нерівномірність у порушенні функцій (пам’яті, інтелекту, уваги, фізичної сили). Старість наближається до людини двома шляхами: через фізіологічне ослаблення організму та шляхом зниження сили і рухливості психічних процесів. Саме психічне старіння представляє собою процес вікової зміни вищих психічних функцій.
У суспільстві існують різні погляди щодо психологічного старіння. Одна із них - негативна думка. Прибічники цього погляду вбачають в особистості старої людини обов’язкове послаблення інтелекту і пам’яті та утворення характерологічних пороків, таких, як скупість, консерватизм, сварливість та ін. У їх уявленні стара людина - це істота слабка, покинута і самотня. Старість робить людину карикатурним зображенням самої себе.
Дійсно, в старості відбувається зниження сили, обмеження фізичних можливостей. Інволюційні процеси, що торкаються психічної діяльності і виражаються у різноманітних психічних станах, які не супроводжуються слабоумством, називаються психічним занепадом. Його визначають як випадок природного старіння, при якому спостерігаються зниження психічної сили, звуження об’єму психологічного життя, економне використання наявних ресурсів (М.Ф. Шахматов). Прояви психічного занепаду: обмеження кола інтересів, пасивність, психологічна в’ялість. Прояви помітних ознак психічного занепаду можна віднести до віку 85 років і старшого.
Іншої крайньої точки (позитивний підхід) у поглядах на старість дотримуються дослідники, які схильні захоплюватися “чарівністю старечого віку". Основу його складають ті спостереження над старіючими людьми, в яких є невідповідність між духовною та фізичною еволюцією людини, коли регресивним змінам підпорядковується тільки біологічний організм, а духовний та інтелектуальний потенціал не лише не знижується, а може і зростати. Тому підхід, який передує старечому недомаганню, називають “кращими роками”. Саме це мається на увазі, коли говорять про щасливу старість.
Щаслива старість - це особливо благоприємна форма старіння.
Як зазначає геронтолог М.Ф. Шахматов, нерідко літні люди говорять, що в старості вони вперше переживають незнайомі їм у минулому житті почуття і радощі, вони вперше відчувають задоволення собою та оточуючими. При цьому вони не можуть знайти кращого визначення для свого стану, ніж щасливий (притча, як Бог ділив роки: кінь, корова, собака, людина).
Для таких старих людей типовим є прагнення переосмислити свій минулий життєвий досвід, передивитися минулі установи і правила. Їхнє мислення спрямоване на вирішення питань осягнення смислу власного існування, пізнання самого себе. Результатом такого міркування є вироблення нової ціннісної життєвої установки, основу якої складає згода із самим собою, із зовнішнім світом, з природнім ходом подій, із неминучістю завершення власного життя.
Отже, щаслива старість - це задоволеність новим життям, своєю роллю у цьому житті.
Стареча мудрість - це спокійне і споглядальне ставлення до власного старіння, до того, що воно несе з собою, відкриття нових радощів у житті.
Третя група дослідників знаходить у старості як негативні, так і позитивні риси. Здібності в старості згасають, але їх замінюють накопичений досвід, високий рівень суджень. Тому старість - це не лише спад, не лише вік втрат, як відмітив югославський психіатр Петрілович “Послаблення інтенсивності психологічних процесів та станів призводить до зростаючого розгортання особистості в глибину".
Гостро постає питання дослідження не лише медичних, соціальних, але і психологічних аспектів проблеми похилого віку. На початку 80-х років ХХ століття питання старіння та довголіття стало предметом спеціального розгляду міжнародних організацій і агентств ООН. У нашій державі функціонує міжгалузева комплексна програма „Здоров’я нації" (напрямок VI -„Здоров’я нації в старості”) на 2002 - 2011 рр., затверджена постановою Кабінету міністрів України від 10 січня 2002 р., № 14, розробляється законодавство, основним пріоритетом якого є соціальний захист пенсіонерів.
Проблеми особистісного розвитку в період похилого віку і старості досліджували Б.Г. Ананьев, І.Г. Бєлєнька, К. Вишневська-Рошковська, Є.І. Головаха, І.В. Давидовський, Е. Еріксон, О.В. Краснова, О.О. Кронік, О.Г. Лідерс, К. Росяк, Р.С. Яцемірска, К. Юнг. Зокрема, Н.В. Андрєєв, С. Є. Піняєва розглядали питання особистісного і професійного розвитку у період зрілості. Проблеми особистісних змін у старості, а також особливості життєвого шляху людей похилого віку проаналізовано у роботах Н.А. Логінової, Г. Томе. У працях Л.В. Бороздіної та О.М. Молчанової основна увага приділялась дослідженню самооцінки у похилому віці. Є.І. Холостова, Н.П. Щукіна розглядають питання соціально-психологічної допомоги у період пізнього віку.
Вагомий внесок у розвиток сучасної геронтології та геронтопсихології належить українським науковцям, які провели комплексне дослідження проблем старості, питань довголіття та психологічного вітаукту, біологічних, соціальних, психологічних чинників старіння. Відомі здобутки наукових шкіл О.О. Богомольця, І.І. Мечнікова, В.В. Фролькіса, які пізніше активно розвивалися російськими геронтологами. Психологічні особливості осіб похилого віку у контексті проблеми життєвого шляху та періодизації психічного розвитку особистості досліджували О.І. Кульчицька, В.Ф. Моргун, Т.М. Титаренко. Основні механізми старіння, серед них і психологічні, розглядали Ж.А. Медведев, В.В. Безруков, Г.М. Бутенко, Н.В. Паніна, а медико-психологічні питання пізнього віку - У. Риспаєв, О.К. Кульчицький та інші вчені.
Особливе місце у віковій психології та геронтопсихології займає проблема розвитку ціннісної сфери особи у похилому віці, адже ціннісні орієнтації, як зазначав ще В. Франкл, є стрижнем особистості, а ціннісно-смислова сфера - її базовою підструктурою. Як складові індивідуального досвіду людини, ціннісні орієнтації у пізньому віці або набувають особистісного значення і виступають як опора життєдіяльності, або утруднюють адаптацію до нових соціальних умов.
Знання особливостей сфери ціннісних орієнтацій осіб похилого віку може сприяти визначенню шляхів надання їй соціально-психологічної допомоги у подоланні стресів та фрустрацій особистості, її дезадаптації до нових соціальних умов, задоволенню її потреби у самовираженні тощо, сприятиме подальшому особистісному розвитку особи, її довголіттю.
Актуальність проблеми ціннісних орієнтацій у похилому віці зумовлює необхідність розробки більш конструктивного підходу до її розв’язання і створення на цій основі науково обґрунтованої програми допомоги особам похилого віку.
Отже, ми зупинилися на тому, що депресію можна вилікувати. І навіть підказали, як і де. Але! До того, як людина потрапить у кризову ситуацію чи раптом захворіє, вона заздалегідь може підвищити свою стійкість перед стресами. У цьому допоможуть заняття тренінгом, профілактичне лікування за методом інформаційно-хвильової терапії (читайте в минулому номері газети), деякі види аматорського спорту, моржування, навіть часткове.
Однак усе це добре, коли ми навчені психогігієні з дитинства. Ті, хто читає газету, мабуть, уже дорослі. Та й для них ми запропонуємо декілька методик. Кожен може вибрати для себе ту, яка йому подобається чи підходить для конкретної ситуації. Ми намагатимемося пояснювати все нормальною, "людською", мовою, без наукової термінології. Тому декому може видатися, що все занадто легко. Але коли ви почнете використовувати поради, то відчуєте, що не все так просто. Це як у розповіді про каратиста, якого запитали: "Як вам вдається розбити долонею цеглину?" На що він відповів: "Дуже просто. Я уявляю собі, що вона зроблена з паперу".
Отже, у вас стрес. Як боротися з ним? 1-й спосіб - світоглядний: змінити ставлення до події, віднайти у негативному позитивні моменти. Зазвичай так роблять релігійні люди. Вони керуються постулатами, що на все воля Всевишнього і Бог дає кожному найкращі шанси.
2-й спосіб - порівняльний. Приміром, порівняти свої події зі світовою війною. Кажуть, що Карл Маркс у важкі хвилини примовляв: порівняно зі світовою революцією - це ніщо.
Взагалі, з точки зору медиків, є лише п'ять ситуацій, які спричинюють стрес. Це хвороба або смерть близької людини (чи це загрожує особисто мені), розлучення, зміна роботи (звільнення), переїзд в інше місто, пожежа, ураган чи інша рівна їм за силою трагедія. Усе решта - житейські неприємності. Тож якщо ваша ситуація не збігається з переліченими пунктами, це не нещастя. Але є привід для стресу. Ми все одно засмучені. Що далі? А далі треба натиснути великим чи вказівним пальцем точку під носом на верхній губі або на середині знизу підборіддя - 3 с. Ви заспокоїтесь наполовину. А тепер подумати: чи можу я що-небудь змінити? Чи треба змінювати? І якщо "ТАК", то як скласти план і діяти. Але діяти, а не стогнати, що немає часу, умов. Якщо "НІ", то подумати, як пристосуватися без шкоди для здоров'я всіх учасників подій і навіть як використати ситуацію з користю. Коли мій знайомий хірург уперше в житті приїхав до Криму на відпочинок, наступного ж дня поламав ногу. Нога вже поламана, нічого не змінити. І він сказав собі: "Зате я зможу перечитати всі книги, на які в мене не вистачало часу".