Диспансеризація — система лікувально-профілактичних заходів, яка включає активне спостереження за здоров'ям певних груп населення, вивчення умов їх праці та побуту, забезпечення правильного фізичного розвитку і збереження здоров'я, а також запобігання захворюванням шляхом проведення відповідних дікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і соціальних заходів.
Основу диспансеризації становить диспансерний метод обслуговування населення, за допомогою якого відбувається синтез лікувального і профілактичного напрямів у медицині.
Мета диспансеризації здорових — збереження і зміцнення їх здоров'я, забезпечення правильного фізичного і психічного розвитку, створення нормальних умов праці і побуту, раннє виявлення захворювань, запобігання розвитку і прогресуванню хвороби, збереження працездатності.
Мета диспансеризації хворих — охоплення динамічним медичним спостереженням хворих на ранній стадії захворювання, запобігання загостренням і ускладненням патологічного процесу, зменшення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності і виходом на інвалідність, продовження та поліпшення якості життя хворих і періоду їх активної працездатності.
Етапи диспансерного обслуговування
Перший етап — відбір контингентів для диспансеризації. Згідно з положенням про диспансеризацію обов'язковому нагляду підлягають такі групи здорового населення:
• діти віком до 14 років;
• підлітки і допризовники;
• учні професійно-технічних училищ, технікумів, студенти вищих навчальних закладів;
• працівники дитячих закладів, комунальних і харчових об'єктів;
• усі жінки віком понад 30 років (що працюють і не працюють);
• ті, що працюють у шкідливих умовах виробництва;
• учасники та інваліди війни, репресовані, інваліди праці;
• учасники ліквідації аварії на ЧАЕС;
• медичні працівники.
Крім того, диспансеризації підлягають хворі з такими захворюваннями внутрішніх органів: гіпертонічна хвороба, гостра і хронічна ішемічна хвороба серця, ревматизм, дифузні захворювання сполучної тканини, хронічні неспецифічні захворювання органів дихання, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба, абсцес легень, пневмоконіози, емфізема легень, хронічний гіпоацидний гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний гепатит, цироз печінки, жовчнокам'яна хвороба, хвороба Крона, хронічний гломерулонефрит, хронічний пієлонефрит, цукровий діабет, дифузний зоб з порушенням функції щитоподібної залози, захворювання крові, онкологічні та алергійні захворювання тощо.
Особливо важливе значення на першому етапі диспансеризації має активне та своєчасне виявлення хворих на ранніх стадіях захворювання, коли ще немає скарг і хворобу можна призупинити або зовсім ліквідувати. Для цього медичні працівники використовують амбулаторні прийоми, відвідування хворих удома, профілактичні огляди, аналіз амбулаторних карток, виписок із історій хвороби, листків непрацездатності тощо.
Диспансерний облік вважається своєчасним тоді, коли хворий взятий під нагляд не пізніше як через 30 днів з дня встановлення діагнозу.
Наступним важливим завданням медичних працівників на першому етапі диспансеризації є групування диспансерного контингенту.
Існує п'ять диспансерних груп:
I група — здорові люди, які не мають скарг і об'єктивних ознак хвороби під час обстеження та не хворіли в минулому;
II група — практично здорові люди, які мають в анамнезі дані про перенесені захворювання та фактори ризику розвитку певної патології внутрішніх органів, але на даному етапі не мають скарг;
III група — хворі на хронічні захворювання в стадії компенсації;
IV група — хворі на хронічні захворювання в стадії субкомпенсації;
V група — хворі на хронічні захворювання в стадії декомпенсації.
На хворого, взятого на диспансерний облік, заповнюють амбулаторну картку з буквою «Д» на титульній сторінці і контрольну картку диспансерного спостереження (форма № 030). В амбулаторній картці хворого записують скарги, анамнез захворювання і життя, дані об'єктивного обстеження з результатами лабораторних та інструментальних досліджень, а також висновки консультантів-спеціалістів. Діагноз формулюється з відображенням змін в організмі, ступеня тяжкості перебігу захворювання і його стадій, з урахуванням змін при кожній нозології згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем 10-го перегляду.
Після діагнозу записують лікувально-профілактичні рекомендації та термін повторного планового обстеження хворого.
У контрольній картці диспансерного спостереження вказують групу, до якої належить даний пацієнт, дату взяття на облік і термін його наступного профілактичного огляду. Крім цього, в контрольній картці роблять помітки щодо виконання лікувально-профілактичних рекомендацій. Картки зберігають у картотеці тих медичних працівників, які здійснюють диспансерний нагляд за хворим. Ці картки потрібні для контролю за своєчасним виконанням планових профілактичних оглядів.
Другий етап диспансеризації — здійснення диспансерного нагляду, а саме — виконання плану заходів, намічених під час відбору здорових і хворих на диспансерний облік.
У процесі диспансерного нагляду важливе значення мають три фактори — клінічний, санітарно-оздоровчий та психологічний. Клінічний фактор включає детальне обстеження пацієнтів, застосування комплексу лікувальних заходів, направлення в спеціалізовані клініки, діагностичні центри, а також систематичний контроль за виконанням хворими лікувальних призначень, визначення ступеня втрати працездатності та проведення санітарно-освітньої роботи.
Повторні диспансерні обстеження хворих і здорових необхідно проводити активно (здорових — 1 раз на рік; хворих у стадії компенсації — 2 рази і частіше); систематично, відповідно до плану, а також з урахуванням динаміки в стані здоров'я пацієнта.
Активне диспансерне спостереження включає також проведення комплексу лікувальних і санітарно-оздоровчих заходів, серед яких на першому місці є створення раціональних умов праці для кожного пацієнта. Особливе значення мають такі профілактичні та лікувальні заходи, як санація вогнищ хронічної інфекції (карієс зубів, тонзиліт, аднексит); медикаментозне лікування, хірургічні втручання, спеціальні методи лікування; лікувальна фізкультура, фізіотерапія, мануальна терапія і рефлексотерапія, дієтичне харчування і санаторно-курортне лікування.
Ефективність комплексного профілактичного лікування (вторинної профілактики) особливо помітна у разі його циклічного проведення. Вона виражається у запобіганні загостренню хвороби, прогресуванню і виникненню ускладнень.
Велике значення для успішної диспансеризації має психологічний фактор. З одного боку, він залежить від ставлення медичних працівників до процесу диспансеризації і пацієнтів, що перебувають під диспансерним наглядом. Це визначається їх умінням переконувати людей у необхідності змінити стиль життя, залишити шкідливі звички, що впливають на медичну культуру населення та його свідомість. З іншого боку, має значення ставлення самих пацієнтів до диспансеризації, їх дисциплінованість і відповідальність за виконання намічених лікувально-профілактичних заходів.
Третій етап диспансерного обслуговування включає аналіз якісних показників ефективності диспансеризації — розрахунок і аналіз певних клініко-статистичних критеріїв захворюваності диспансерної
групи пацієнтів з втратою працездатності, а також виходу на інвалідність. Зниження цих показників у динаміці протягом 3—5 років найбільш переконливо демонструє соціально-гігієнічне і лікувально-профілактичне значення диспансерного нагляду за здоровими і хворими.
Для оцінки ефективності диспансерного методу обслуговування населення в амбулаторно-поліклінічних умовах вираховують такі показники.
Денний стаціонар поліклініки — це лікувально-діагностичний підрозділ, що входить до амбулаторно-поліклінічного закладу і надає денну стаціонарну кваліфіковану медичну допомогу населенню на основі сучасних досягнень медичної науки.
Перші денні стаціонари в поліклініках Україні; були організовані у 1981 р., щоб наблизити стаціонарну допомогу до місця праці та проживання хворих і розвантажити стаціонарні відділення лікарень. Попередні наукові дослідження показали, що 23,5 % хворих, які перебували раніше на стаціонарному лікуванні в терапевтичних відділеннях лікарень, могли отримати повний курс лікування у денному стаціонарі поліклініки. Із загальної кількості хворих терапевтичних відділень лікарень ще 10,2 % могли закінчувати лікування у денному стаціонарі поліклініки.
Протягом останніх 20 років денний стаціонар поліклініки набув значного поширення як ефективна і доступна форма медичної допомоги населенню в амбулаторних умовах. За профілем надання допомоги виникли як багатопрофільні, так і монопрофільні, за режимом роботи — одно-, дво- та тризмінні денні стаціонари поліклініки. Залежно від лікувально-профілактичного закладу, при якому організовано денний стаціонар, існують денні стаціонари поліклінік, жіночих або дитячих консультацій, спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, диспансерів, діагностичних центрів тощо.
Денний стаціонар поліклініки забезпечує стаціонарною допомогою контингенти хворих, що не вимагають цілодобового спостереження.