ВСТУП
РОЗДІЛ 1. НАПРЯМКИ РОБОТИ СОМАТИЧНИХ ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
1.1 Діагностика захворювань
1.2 Лікування захворювань
1.3 Психокорекція
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ХВОРИХ З РІЗНИМИ СОМАТИЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ
2.1 Онкологічна патологія
2.2 Акушерська та гінекологічна патологія
2.3 Терапевтична та хірургічна патологія
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДІАГНОСТИКИ ХВОРИХ З ОНКОЛОГІЧНИМИ ПАТОЛОГІЯМИ
3.1 Зміни особистості при онкологічних хворобах
3.2 Суб`єктивний образ хвороби у свідомості пацієнта
3.3 Аналіз психологічних змін особистості у процесі хвороби
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
Актуальність. Одним із ключових напрямків клінічної сфери нейронаук і медицини в цілому є сьогодні вивчення проблеми непсихотичних психічних захворювань, зокрема соматичних розладів (СР) (Марута Н.О., 2002; Напрєєнко О.К., 2002; Кришталь В.В., 2003; Казакова С.Є., 2003; Підкоритов В.С., 2003; Сосін І.К., 2003; Морозов О.М., 2004 та ін.). Відмічається значне зростання психосоматичної патології в загальній структурі захворюваності, що відображає сучасну тенденцію до переміщення психічних розладів зі сфери психіатричної допомоги в загальносоматичну медицину, і вимагає більш детальної розробки та удосконалення засобів діагностики та терапії, у тому числі психодіагностики та психотерапії (Чабан О.С., 1995, 2003; Гавенко В.Л. 1999, Абрамов В.А., 1999; Мiшиєв В.Д., 2001; Козидубова В.М., 2001; Луценко О.Г., 2002; Кочарян О.С., 2002; Бабюк І.О., 2003; Ахмедов Т.І., 2003; Кочарян Г.С., 2003; Пшук Н.Г., 2003 та ін.). СФР, які були виділені у самостійну групу психічних розладів Міжнародною класифікацію хвороб десятого перегляду (МКХ-10), являють собою досить неоднорідну з поглядів вітчизняної психіатрії групу. Так, поряд із вельми докладно описаними органними неврозами до соматоформних віднесені розлади, які традиційно розглядалися у якості окремих синдромів, здебільш істеричного неврозу. Істотно переглянуті також теоретичні і практичні, у тому числі і класифікаційні, підходи до вегето-судинної дистонії, яка, особливо у вітчизняній психоневрології, довгі роки була фактично загальноприйнятим синонімом СФР (Первомайский Б.Я.,1974; Абабков В.А. 1993; Гиндикин В.Я., 2000; Сердюк О.I., 2000, 2003; Вейн А.М., 2002; Спіріна І.Д., 2003; Михайлов Б.В., Сарвір І.М., Мирошниченко Н.В., 2004 та ін.).
Усе це створило ситуацію, коли систематизовані наукові розробки в цій галузі далеко відстали від сформованих клінічних потреб. Присутні класичні роботи з клінічної структури деяких форм СФР (Карвасаркий Б.Д., Простомолотов В.Ф.,1988; Абабков В.А., 1993; Смулевич А.Б., Сиркин А.Л., Козырев В.Н. 2000 та ін.), але на патопсихологічному рівні майже відсутні роботи, спрямовані на пошук диференційних ознак сучасних форм СФР і роботи, які б були зорієнтовані на вибір найефективніших засобів психотерапії і принципів застосування патогенетично обґрунтованих лікувально-реабілітаційних підходів.
Однією із проблем сучасної клінічної медицини є своєчасна діагностика депресивних розладів та надання спеціалізованої допомоги. За даними ВООЗ, у 2004 році депресивні розлади займуть провідне місце серед 10 основних хвороб, які приводять до інвалідизації населення. За даними МЗ України, в структурі захворюваності на психічну патологію 71,1% становлять психічні розлади непсихотичного рівня, серед яких переважають депресії. Більшість пацієнтів не усвідомлюють наявність симптомів депресії, не віддають належне необхідності щодо спеціалізованого обстеження, займаються самолікуванням. Така ситуація створює значні діагностичні труднощі та подекуди зумовлює призначення не патогенетичних, а симптоматичних методів терапії.
А.В.Гнєздилов вважав, що частота і виразність психічних реакцій на онкологічну патологію залежить багато в чому від локалізації і характеру хворобливого процесу, наявності метастазів і деяких інших факторів. Не тільки локалізація і характер онкологічного захворювання впливають на частоту появи психічних порушень. Немаловажну роль відіграють такі фактори, як особливості характеру людини, що захворіли онкологічним захворюванням, наявність акцентуацій рис характеру (Е.Ф.Бажин, А.В.Гнєздилов). Т.Я.Пшенічникова та Т.А.Федорова займалася вивченням причин виникнення проблеми безпліддя у жінок. На думку В.М.Дильмана, клімакс є одночасно і нормою, і хворобою.
Розглядаючи психічний стан хворих жінок з позиції навчання В.Н.Мясищева, М.Е.Телешевська описує своєрідну перебудову системи відносин особистості, пов'язану з клімаксом, підкреслюючи, що навіть колишні протягом свого життя активними, енергійними, цілеспрямованими, витривалими, досить упевненими в собі стають у цьому віці недовірливими, тривожними, легко ранимими, невпевненими, нерішучими, що сумніваються в усьому. Розглядаючи причини виникнення невротичних симптомів у жінок у клімактеричному періоді, В.Н.Мясищев і Е.К.Яковлева установили, що вони, у першу чергу, залежать від преморбідних особливостей особистості хворих.
За останні десятиліття розвиток психотерапії привів до появи декількох десятків методів, що виступають переважно як технічні прийоми або умов і стилю проведення психотерапії. Класифікації психотерапевтичних методів, що приводяться, варто розглядати лише як спробу їх упорядкування, що дозволяє краще орієнтуватися в цій області.
Через зростаючу роль особистісно-орієнтованої психотерапії, що забезпечує змістовний, реконструктивний характер психотерапевтичних впливів, так само як і розробку особистісно-орієнтованих систем психогігієни і психопрофілактики, цим питанням приділяється більша увага. Значний інтерес представляють особливості застосування психотерапії в різних областях медицини. Хоча психотерапія використовується при широкому колі захворювань як метод лікування, а також для рішення психогігієнічних і психопрофілактичних задач, однак етіопатогенетичного значення вона набуває лише при психогеніях, виникнення і плин яких обумовлений психічним фактором.
Організаційні структури медичної допомоги в охороні здоров'я, відбиваючи досягнутий теоретичний рівень окремих областей, у свою чергу є найважливішим стимулом для подальших досліджень. З розвитком нових методів психотерапії, особливо особистісно-орієнтованої (реконструктивної) групової психотерапії, а також "поведінкових" методів зростає актуальність етичних і деонтологічних аспектів їх використання.
Мета дослідження - аналіз психодіагностики в роботі соматичних лікувальних закладів
Предмет дослідження – напрямки роботи соматичних лікувальних закладів.
Об`єкт дослідження - психодіагностика соматичних захворювань
Завданнями роботи є наступні:
1) характеристика основних напрямків роботи соматичних лікувальних закладів;
2) аналіз психологічних особливостей хворих з різними соматичними захворюваннями;
3) організація та проведення психологічної діагностики хворих з онкологічними захворюваннями.
Психодіагностика має певні зв`язки з іншими науками, зокрема з клінічною психологією, психоаналізом, психотерапією, патопсихологією.
Зважаючи на те, що депресивні розлади вражають людей в найбільш працездатному, творчому, активному віці (20-40 років), проблема діагностики та лікування депресій набуває значного соціально-економічного значення. 46% хворих на депресію за первинною допомогою звертаються до лікарів-соматологів та інтерністів загально-медичної практики, 11,3% лікуються амбулаторно.
Традиційно депресії поділяють на соматогенні, ендогенні та психогенні. Ендогенні депресії становлять основу багатьох психічних хвороб, потребують лікування у лікаря-психіатра. Соматогенні депресивні стани супроводжують прояви соматичної хвороби, і разом з тим не буває депресії, котра б не супроводжувалась функціональними або ж органічними порушеннями різних органів чи систем організму (захворювання серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, ендокринної системи тощо). Варіанти поєднання депресії з соматичною патологією (коморбідні стани) можутьбути різноманітними. Так, депресії можуть виникати у хворих на хронічні соматичні хвороби (наприклад, ІХС, жовчнокам’яна хвороба, гіпотиреоз, цукровий діабет, бронхіальна астма, хвороба Паркінсона, демієлінізуючі захворювання нервової системи, червоний вовчак, цироз печінки і т.ін.). Крім того, депресія може виникати як особистісна реакція на важкі соматичні хвороби та пов'язані з ними наслідками або ж можуть формуватись медикаментозні депресії, які виникають як наслідок застосування деяких лікарських засобів, котрі володіють побічним депресогенним ефектом (резерпін, препаратина основі дигіталісу, антиаритмічні та протипаркінсонічні препарати, анаболіки, кортикостероїди, прогестерон, естроген, блокатори Н2-гістамінних рецепторів (циметидин, ранітидин), барбітурати тощо). Психогенні депресії зустрічаються доволі часто в загальній соматичній практиці. Їх поява спричинена психотравмуючим впливом соматичної хвороби (нозогенні депресії) чи іншими стресовими чинниками. Однак існують депресивні стани, котрі виявили найбільшу схильністьдо негативного впливу сучасного соціуму, змін еколого-інтоксикаційного характеру, набули різнобарвних нівельованих проявів і не можуть бути віднесені суто до ендогенно чи психогенно зумовлених депресивних станів. Такі депресивні стани мають багато назв: "депресія без депресії", "маскована депресія", "ларвована депресія", "соматизована депресія".
Соматизовані депресивні стани - це психічні розлади, в клінічній картині яких домінують псевдосоматичні симптоми, в той час як психопатологічні прояви депресії залишаються нівельованими, прихованими за різноманітним"соматичним фасадом". Незважаючи на велику поширеність соматизованої депресії та її термінологічну різноманітність, її своєчасна діагностика, визначення клінічних рамок, принципів та методів лікування залишаються актуальними для лікарів різного фаху. Клінічна практика свідчить про те, що хворі на соматизовані депресивні стани у 84% випадків за первинною медичною допомогою звертаються до лікарів загальної медичної практики і лише декілька років поспіль - до лікаря-психіатра [10].