2. Аналіз та програвання конфліктних ситуацій. (Можливі теми: «Не беруть до гри», «Посварилися - помирилися».)
3. Використання дитячих розповідей, де від першої особи описуються різні переваги, важливі для того, аби сподобатися одноліткам, які сприяють зміцненню впевненості, що кожен має реальну можливість бути ними прийнятим.
Головна ідея, яку психолог має донести до батьків сором'язливої дитини та педагогів, полягає в необхідності створити ситуацію, яка підтримує у дитині почуття захищеності, належності сім'ї, школі, класу, відчуття опори.
Фон спілкування з дитиною повинен бути спокійним і доброзичливим. Від дорослих вимагається терплячість й тактовність.
Необхідно звести до мінімуму критику та негативні оцінки поведінки дитини, а щодо її особистості подібні оцінки взагалі неприпустимі. Аналізуючи проблеми, які виникли у дитини, можна використовувати алгоритм: вислухати дитину або спробувати визначити проблему, якщо дитина не розказує про неї прямо - відокремити зміст проблеми від ставлення дитини до неї - знайти позитив у поведінці дитини або в її позиції щодо цієї проблеми - сказати про своє розуміння проблеми, у будь-якому разі слід починати зі слів «Все одно ти молодець, тому що ...» Необхідно розвивати у дитини ініціативність та самостійність.
У побуті слід постійно стимулювати (але не примушувати) дитину до різнобічного спілкування. На перших порах дієвою підтримкою є присутність та участь знайомого дорослого.
У класі слід дотримуватися поступовості переходу від відповіді дитини «з місця» до відповіді біля дошки, не варто наполягати на голосній відповіді. При оцінюванні перед класом говорити не про те, де відповідь має недоліки, а підкреслювати досягнення.
Брехливість
Деякі діти вдаються до обману рідко, інші роблять це частіше. Дорослі сприймають це зазвичай доволі поблажливо. Між іншим, це явище має пряме відношення до інтенсивного формування у молодшому шкільному віці моральних цінностей. Тому брехливість дітей потребує певних корекційних заходів.
Основні мотиви і причини брехливості у молодшому шкільному віці:
- невпевненість у собі, потреба привернути до себе увагу, прагнення підвищити власну вагомість серед однолітків;
- неправда як засіб уникнути неприємностей. У цих випадках рушійною силою, яка штовхає дитину на обман, є страх. Страх втратити любов батьків, їхню прихильність, страх бути покараним, страх виявити власну невідповідність вимогам учителя (не готовий до уроку, спізнився, не повідомив батькам інформацію, що була до них спрямована й могла стати причиною неприємних для учня наслідків тощо);
- приклад авторитетних для дитини дорослих (частіше й насамперед батьків). Якщо дитина часто стає свідком неправди дорослих, вона починає сприймати її як норму;
- наслідування однолітків. «Заразними» виявляються ситуації, коли відомий дитині обман допомагає однолітку досягнути бажаного.
Корекційна робота з дітьми, яких неодноразово «ловили» на неправді, починається з виявлення її мотивів та причин.
Джерела інформації - бесіди з батьками та вчителями. Використовуються діагностичні дані Карти класу та результати бесіди з дитиною, що має спеціальну спрямованість, при цьому використовуються проективні методики.
Аналізуючи ситуацію, важливо звернути увагу на такі обставини:
- як часто дитина вдається до обману;
- у яких ситуаціях це відбувається найчастіше;
- у чому саме зазвичай полягає обман;
- реальні можливості та здібності дитини;
- особливості взаємин у сім'ї, особливості особистостей батьків;
- оцінка дитини щодо взаємин з учителем та міра справедливості вимог до неї;
- чи задоволена дитина взаєминами із однокласниками; - наскільки часто у цьому класі учні вдаються до обману;
- особливості педагогічного стилю керівництва життям класу.
Основою корекційно-виховного впливу є спрямованість на формування у дитини позитивних цінностей. Досягненню цієї мети сприяють такі умови:
а) роботу слід починати з індивідуальної бесіди, під час якої психолог доводить до свідомості дитини справедливість понять: «Неправда породжує неправду», «Таємне врешті-решт стає явним», «Обманювати соромно», «Брехунів не люблять» тощо;
б) дитина не має відчувати постійної недовіри до того, що вона говорить. Не кожен сумнів у правдивій заяві слід виявляти, а обговорювати його припустимо тільки під час індивідуальної бесіди. Виховний сенс такої бесіди полягає в тому, щоб допомогти дитині побачити можливий вихід із неприємної ситуації «моральним» способом;
в) важливо включати у спілкування з дитиною похвалу, в першу чергу її вольових проявів. Не слід віддаляти той момент, коли дитина у середовищі однолітків почує від авторитетного дорослого, що всі бачать позитивні зміни в її поведінці.
За спільних зусиль школи і батьків психолог «веде головну партію» у формуванні єдиних вимог до корекційних впливів, допомагає вчителеві та батькам вирішувати проблеми. Взаємодія з дитиною відбувається через індивідуальні консультації та участь дитини у групових (або фронтальних) психологічних заняттях.
Крадіжки
Випадки, коли діти беруть чужу річ, «не спитавши дозволу», в початкових класах непоодинокі. Як правило, це безвідповідальні вчинки, пов'язані з низьким рівнем культури ставлення до цінностей іншої людини, імпульсивністю та нерозвиненістю прогностичної функції у молодших школярів («Адже я сказав тобі, що візьму. Ти, мабуть, не чув», «Та не брав я, я просто хотів показати хлопцям» і т. п.).
Проте доволі часто рішення взяти чужу річ є свідомим. Серед мотивів, що штовхають молодших школярів на крадіжку, найбільш поширеними є:
1) бажання заволодіти річчю;
2) бажання привернути до себе увагу однолітків як до власника якогось предмета або речі;
3) бажання помститися комусь.
У першому випадку рішення взяти чужу річ живиться почуттям «Мені нема на кого розраховувати, окрім себе самого, ніхто не подарує мені таке». Іноді воно набуває відтінку прагнення встановити справедливість: «візьму, - він не збідніє».
Другий мотив крадіжок серед молодших школярів відображає прагнення підвищити власну значущість в очах однолітків. Красива дорога річ (мобільний телефон, плеєр тощо) або звичайна річ, приваблива тим, що пов'язана у свідомості дитини із престижними якостями її володаря, спонукують до установки: «Слід тільки отримати цю річ будь-якою ціною, і тоді я стану таким самим, як і він». Бажання помститися комусь має прояв зазвичай у тому, щоб нашкодити (тобто вкрасти у того, хто образив, або завдати шкоди престижу володаря речі).
Практика підтверджує, що стимулятором крадіжок часто є низький матеріальний статок сім'ї. Але нерідко крадуть і діти з сімей із високим статком. (При цьому мотиви їхніх крадіжок не обмежуються тільки прагненням комусь помститися.) У цьому немає парадоксу. Суть питання в тому, що злодійство має в своїй основі порушення особистості та деформовані міжособистісні взаємини, насамперед сімейні. Причина прихована у якості виховання, а це, як відомо, далеко не завжди пов'язане із матеріальним статком.
Типові помилки сімейного виховання, які «працюють» на формування у дитини установок на крадіжку
- відсутність послідовності у вихованні, коли в одній ситуації дитину можуть покарати, а в іншій - «заплющити очі» на такий самий вчинок, і з погрози не випливає покарання;
- неузгодженість вимог дорослих;
- «подвійна мораль», коли слова дорослих не відповідають їхнім діям;
- вседозволеність, яка може бути наслідком бездоглядності, підміни спілкування матеріальним забезпеченням, виховання в стилі «кумир сім'ї»;
- тотальний контроль за поведінкою та діями дитини.
Незважаючи на те, що начебто ці батьківські помилки полярні, вони усі позбавляють дитину можливості формуватися повноцінною особистістю, яка дотримується в своїх діях норм моралі.
Корекційно-виховна робота повинна будуватися з урахуванням соціальної зумовленості злодійства.
Одним із перших кроків психолога на шляху надання допомоги дитині, яку «піймали» на злодійстві, має стати виявлення причин та мотивів вчинку.
Зазвичай виникає потреба працювати не тільки з дитиною, а й з її батьками та вчителями. Дорослим слід розкрити основну причину злодійства дитини, пояснити її особливості й надати рекомендації щодо зміни ситуації.
Психолог повинен бути готовий до зазвичай неадекватної першої реакції батьків. Можливі відкидання факту крадіжки і звинувачення в несправедливості до дитини або заява про бажання вдатися щодо неї до кардинальних заходів (побити, відправити до виправного закладу). Доводиться докладати спеціальних зусиль для того, щоб перевести бесіду в ділове русло.
У роботі з учителем та батьками психолог вирішує такі завдання:
по-перше, він повинен прагнути налаштувати їх на зміну стилю спілкування з дитиною, порадити необхідну літературу;
по-друге, слід їх навчити адекватному реагуванню на факт крадіжки.
Щодо цього можуть бути корисними такі поради.
Починаючи розмову, треба чітко й переконливо висловити негативну оцінку щодо дій дитини із конкретною забороною на злодійство. Необхідно втягнути дитину в обговорення ситуації, - привернути увагу до переживань лю-дини, яка втратила свою річ, поставити себе на її місце, обговорити можливі варіанти вчинку, розглянути можливі інші шляхи задоволення власного бажання володіти цією річчю або ж виявити свій гнів. Важливий момент - постаратися переконати дитину, що бажанню слід уміти протиставити вольове зусилля і відмовитися від можливого задоволення.
У корекційному вихованні слід керуватися правилами:
• весь спосіб життя та ідеологія взаємин у сім'ї і школі повинні нести в собі повагу до власних обмежень та цінностей іншої людини. Шанобливе ставлення до власності, у тому числі дитячої, має проявлятися на ділі;