Так, у цьому процесі свою роль відіграють міфи, що передаються від покоління до покоління про те, що паління заспокоює, розслабляє. В той же час підліток вимушений переживати значну напругу у зв'язку зі своїм інтенсивним розвитком, змінами, що відбуваються з тілом і внутрішнім світом. І це - коли ще недостатньо розвинуті механізми самоконтролю і саморегуляції.
На підліткове паління впливає велика кількість причин, включаючи соціальні норми, рекламу, усілякі демографічні, економічні і біологічні фактори. Наприклад, підлітки з меншою імовірністю будуть палити, якщо в них близькі стосунки з батьками, які не палять, якщо вони більше прив'язані до своєї школи, у них сильна самоповага і вони належать до певних груп, у яких не палять.
Оскільки ідентичність формується через приналежність до когось, то підлітки дуже легко "чіпляються" за певні соціальні зразки, стереотипи, що мають певну привабливість. Вони приходять як із реклами, так і з реального життя. Наприклад, паління дорослих, до яких підлітки себе починають зараховувати, автоматично стає для них фактором дорослості. Адже як можна стати дорослим? Тільки роблячи те, що роблять дорослі!
Але і незадоволеність потреби "бути значимим в очах однолітків" призводить до важких переживань.
Мотиви спілкування з однолітками мають свою динаміку розвитку, спочатку виступаючи як просте бажання бути в їх середовищі, разом щось робити, потім з'являється бажання зайняти певне місце в колективі, і до 14-15 років центральним стає прагнення підлітка до автономії в колективі однолітків і пошук визнання цінності власної особистості.
Однак є область переживань, пов'язаних із власною особистістю, що носять тільки позитивний характер, - це переживання самореалізації, активної роботи самого підлітка з розвитку власної особистості: "Я завжди радію, якщо можу побороти свою лінь", "радію, коли можу виховати в собі сміливість" тощо. У подібних переживаннях відображається надзвичайно конструктивна лінія в розвитку особистості людини - процес самореалізації. На жаль, як правило, дорослі не тільки не допомагають розвитку цього процесу, але і взагалі не думають, що у підлітків є подібні переживання, подібні прагнення.
Потужним фактором саморозвитку в старшому підлітковому віці стає виникнення в школярів інтересу до того, якими вони стануть у майбутньому. Ці переживання явно недооцінюються дорослими, котрі вважають їх характерними тільки для більш старшого віку.
Старший підлітковий і ранній юнацький вік є сенситивними періодами для становлення життєвої перспективи, системи життєвих цілей людини. Це, зокрема, означає, що якщо в цей період з певних причин життєва перспектива майбутнього не буде сформована або буде сформована неправильно, це буде мати і має серйозні наслідки для розвитку особистості людини. Складність цієї проблеми в підлітковому віці полягає у тому, що вона практично не усвідомлюється ні вчителями, ні підлітками. У свій час ще Л.С.Виготський звернув увагу на те, що і підлітки, і оточуючі їх дорослі часто бувають стурбованими відсутністю волі в учнів. Виховання волі в цьому віці нерідко навіть виступає як важливе завдання виховання і самовиховання. Однак, на думку Л.С.Виготського, у таких випадках ми звичайно маємо справу не із слабкістю волі, а із слабкістю цілей, коли підлітку насправді ні для чого переборювати різного роду перешкоди (у тому числі, - власну лінь). Поява важливої мети вирішує і проблему волі.
Практика показує, що коли у підлітка з'являється якась важлива життєва мета (стати в майбутньому біологом, перемогти на спортивних змаганнях, допомогти матері у важкій ситуації), то багато проблем виховання знімаються. І навпаки, найбільш "важкі" підлітки, неповнолітні правопорушники, як показують психологічні дослідження, у переважній більшості випадків життєвих цілей не мають.
Зупинимося ще на одному аспекті, який дорослі часто випускають з уваги. Спостерігаючи дорослішання підлітка, дорослі найчастіше звертають увагу у цьому процесі тільки на його негативні сторони: підліток став "неслухняним", "потайливим" і т.д. і т.п. - і зовсім не сприймають паростків позитивного, нового. Одним з таких паростків є розвиток у підлітка здатності до емпатії стосовно дорослих, прагнення допомогти їм, підтримати, розділити їх горе або радість. Дорослі в кращому випадку, готові самі виявити співчуття і співпереживання до підлітка, але зовсім не готові прийняти подібне ставлення з його боку. Для того, щоб прийняти це ставлення підлітка, треба бути з ним "на рівних". На думку І.В.Дубровіної [9], багато сучасних проблем, пов'язаних з вихованням підлітків, виникають тому, що дорослі намагаються тільки щось давати підлітку, не бажаючи, та й не вміючи, нічого взяти. Але тільки через реальні прояви доброти, співчуття, співпереживання ці важливі і настільки дефіцитні сьогодні особистісні якості можуть розвиватися.
На сьогодні існують вкрай різноманітні за своїм змістом, якістю та собівартістю програми профілактики вживання тютюну, алкоголю, наркотичних речовин, інших видів ризикованої поведінки. Зауважимо, що будь-яка програма спочатку має бути схвалена фахівцем психологічної служби та затверджена шкільною адміністрацією, а вже потім до її реалізації беруться або вчителі, або ж запрошені експерти2. Деякі навчальні заклади використовують відео-презентації, інші - наклейки, плакати та спеціальну літературу. Деякі надають перевагу проведенню занять у спеціально відведені для цього години, інші включають окремі заняття до навчальних програм з суспільствознавства або біології, валеології, ОБЖ.
Підвищити ефективність профілактичних програм дозволяє врахування деяких науково-методичних аспектів проблеми ФЗСЖ. Для кого?
Треба якомога точніше визначити цільову групу - групу підлітків з подібними потребами і цінностями, що мають приблизно однаковий досвід з певної розглядуваної проблеми3. Цільова група - учні 8-9 класу - неправильна (не сегментована), оскільки це група взагалі, хоча для її членів можна знайти спільні риси. Можна об'єднати їх, наприклад, за тим, хто ще не починав палити, хто експериментує, хто курить (для більш старших - хто кинув палити). Кожна група вимагає (відповідно рівня профілактики) свого об'єму інформації, аргументів, форм роботи. Коли збирають в актових залах навчальних закладів 9-11 класи, то проводиться робота "для всіх", а значить, дуже імовірно, результати роботи будуть або шкідливі, або малоефективні.
Так, якщо ведучий орієнтується на тих, хто ще не вів певний спосіб життя (група, що потребує первинного рівня профілактики) - група вторинної профілактики почувається спеціалістами, можливо "героями", можливо хтось відчуває шок, але все це - "поза ціллю", оскільки створює в залі атмосферу скепсису або напруження. В будь-якому випадку, від цього мало користі. Якщо інформація направлена на групу вторинної профілактики, учні з групи первинної профілактики і на змістовному (розширення інформаційного поля), і, головне, на емоційному рівні сприймають від ведучого, ніби вони все одно будуть "там", почнуть споживати і т.д., оскільки ведучий до них ставиться так, ніби вони вже це роблять. Щира розмова та досягнення очікуваного результату просвітницької роботи з великою негомогенною цільовою групою можливо лише у випадку залучення висококласного спеціаліста.
Програма МОІН України, АПН України та ПРООН "Сприяння просвітницькій роботі "рівний - рівному" серед молоді України щодо здорового способу життя" використовує модель факторів ризику і захисту. В основі цієї моделі лежить процес визначення показників (факторів), що впливають на здоров'я людини та вибір нею способу життя; робота з цими факторами, визначеними для певної території на певний час.
"Безумовно, у житті людини присутні як фактори ризику, так і фактори захисту. Таким чином, уся робота з профілактики ґрунтується на зниженні активності факторів ризику і підвищенні дієвості факторів захисту.
Під факторами ризику розуміють умови, обставини, конкретні причини, які більше за інших відповідальні за виникнення і розвиток хвороби. Узагальнення результатів великої кількості вітчизняних і зарубіжних досліджень дає можливість поєднати фактори ризику в чотири основні групи:
фактори ризику способу життя (вживання алкоголю та тютюну, неправильне харчування, ризикована статева поведінка, стреси, гіподинамія, вживання наркотичних речовин, зловживання ліками, неміцність сімей, самотність тощо);
успадковані фактори (схильність до успадкованих і дегенеративних хвороб);
фактори, пов'язані з якістю природи, що оточує, антропогенним середовищем і соціальними умовами життя (хімічне, радіаційне забруднення повітря, фунту, води, продуктів харчування, умови праці, побуту, рівень культури, процеси урбанізації, підвищення шумового фону, геліокосмічний, метеорологічний та інші впливи), екологія;
фактори, що виникають внаслідок недостатньої ефективності профілактичних заходів, низької якості та несвоєчасності медичної допомоги, слабкої матеріально-технічної бази охорони здоров'я тощо - рівень медицини.
Існують ще й інші класифікації факторів ризику і захисту. Традиційно їх поділяють на три групи: "особисті", "сімейні" і "соціальні". Останні, в свою чергу, можна поділити на середовище друзів (ближнє оточення), загальносоціальні та "шкільні".
До факторів захисту відносять:
близькі, довірчі стосунки з членами сім'ї;
контроль з боку батьків, чітка регуляція поведінки;
залучення батьків у життя/справи своїх дітей;
висока самооцінка дітей;
сформована позиція, орієнтована на здоровий спосіб життя;
сформовані життєві цінності, орієнтовані на саморозвиток;
самостійність;
життєва успішність (у т.ч., - у навчальному закладі).
Значна кількість профілактичних програм звертає увагу своїх учасників на негативні наслідки ризикованої поведінки та спрямовані на вироблення спеціальних навичок безпечної поведінки. Вчителі пояснюють учням, що утримання є соціальною нормою, що людей, які не вживають певних хімічних речовин (ще ширше - не ризикують), набагато більше, що найприйнятнішою у суспільстві є відмова від ризикованої поведінки.