На завершення цього методичного блоку, ще кілька порад1:
1. Інформацію про шкоду вживання психотропних речовин не варто давати дітям ізольовано, у вигляді лекції.
2. Комплексне і систематичне викладання усіх знань у галузі превентивної освіти має стати частиною обов'язкового навчання в школі, починаючи з молодших класів.
3. Превентивна освіта повинна перш за все виховувати у підлітків (учнів) почуття відповідальності за своє здоров'я і свою поведінку, яка впливає на їх здоров'я.
4. Превентивна освіта не повинна фіксуватися на якісь одній ізольованій інформації, а повинна охоплювати всі фактори, які впливають на здоров'я.
5. У ході превентивної освіти пропаганда тверезості, життя без паління повинна концентруватися не на фіксації шкідливих наслідків, а на реальних перевагах, які дає життя без алкоголю і паління.
6. Викладання курсу треба проводити у нетрадиційній формі.
Причини девіантної поведінки дітей та молоді
| Групи причин | Різновиди причин |
| Соціально-економічні | Зниження життєвого рівня населення Майнове розшарування суспільства Обмеження можливостей соціально схвалених форм заробітку Безробіття Доступність алкоголю та тютюну для неповнолітніх Широка реклама психоактивних речовин Зниження рівня соціальної безпеки |
| Соціально -педагогічні | Криза інституту сім'ї Виховання в неповній сім'ї Завищені вимоги батьків до дитини Ворожість та конфлікти між батьками Критицизм підлітка по відношенню до школи, сім'ї відчуженість від них Низький статус підлітка у класному колективі Слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді |
| Соціально -культурні | Зниження морально-етичного рівня населення Поширення кримінальної субкультури Негативний вплив засобів масової інформації Лібералізація статевої моралі Домінування серед молоді культу сили |
| Психологічні | Прагнення бути незалежним від дорослих Бажання бути визнаним в групі однолітків Потяг до самоствердження Несформована система моральних цінностей Бажання виглядати дорослим Потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації Підвищена тривожність, низька самооцінка Акцентуації характеру, психопатії Психопатологічні синдроми (депресія, паранойя, мстивість тощо Негативні риси характеру (заздрість, лінощі, жадібність...) |
| Біологічні | Порушення роботи ферментативної та гормональної системи організму Наслідки спадковості Вплив різноманітних факторів природного середовища (рівень радіації, хімічний склад повітря тощо) |
3. Види девіантної поведінки. Поняття деліквентної поведінки. Поняття про адитивну поведінку, її групи та шляхи формування. Стадії формування залежності від наркотичних та психотропних речовин у підлітків. Психопатологічний тип девіантної поведінки, його види
Делінквентна поведінка – це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного й кримінального кодексів.
До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини.
Серед типових проступків виокремлюють лихослів’я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, кидання з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб).
Правопорушення – це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, хуліганство.
Злочин – протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень).
Передумовою девіантної поведінки є важковиховуваність. Термін “важкий учень”, “важковиховуваний” характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.
З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є загалом повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров’ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів. У їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, ослабленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливові інших.
Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб:
1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей;
2) особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників та правових норм;
3) люди, що випадково здійснюють правопорушення;
4) особи, що свідомо порушують правові норми.
2. Адиктивна поведінка як форма девіацій особистості.
Адиктивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному і “віртуальному” світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистому розвитку, навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:
- нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм);
- проміжні форми адикції (анорексія – відмова від їжі, булумія – прагнення до постійного споживання їжі);
- хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).
Адиктивну поведінку непонолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла психічної та фізичної залежності, тобто, захворювання на наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.
Розрізняють два шляхи розвитку адиктивної поведінки підлітків: полісубстантний та моносубстантний. При полісубстантній адиктивній поведінці підлітки пробують на собі дію різних речовин. Це етап так званого пошукового “полінаркотизму”, коли вживаються багато речовин. Поступово підліток починає надавати перевагу певній хімічній речовині, що означає перехід до етапу фонового “полінаркотизму”. При моносубстантній адиктивній поведінці підлітки зловживають лише однією речовиною. Найчастіше це обумовлено доступністю певного наркогенного засобу.
Психопатологічний тип дивіантної поведінки та його види.
Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють:
- аутоагресивну;
- дисморфоманічну;
- гєбоідну;
- дромоманію;
- патологічну сором’язливість.
Аутоагресина поведінка проявляється в двох формах: самогубство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють три типи суїцидальної поведінки:
1) “аномічний”, пов’язаний з кризовими ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями;
2) “альтруістичний”, який здійснюється заради блага інших людей;
3) “егоістичний”, обумовлений конфліктом унаслідок неприйнятних індивідумом соціальних вимог та норм поведінки.
Суіцидальною поведінкою є внутрішні та зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають: думки, уявлення, переживання, тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю. Самогубство розглядається як процес, що включає в себе:
- сприймання людиною значення життя і смерті;
- відсутність психологічних та соціальних ресурсів;
- сімейні та фізичні обставини.
Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О.Тихоненка ґрунтується на категорії особистісного змісту і складається з мотивів:
1. Протест, помста. Суб’єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об’єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах: “Ніхто мене не розуміє”, “Усі проти мене”, “Справедливості немає”, “Більше нема сил боротися”,
2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: “Я нікому не потрібна”, “За що ви мене так мучите?”.
3. Суїцидальні “ухилення” виникають при загрозі особистісному чи біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність.
4. “Самопокарання” відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: “Я-суддя” та “Я-підсудний”.
5. При самогубстві “відмова” ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю – позбавлення себе життя.