Профвідбір здійснюється у два етапи. На першому етапі на основі матеріалів спостережень, опитувань, бесід з керівниками, провідними фахівцями складаються професіограми — різнобічний опис професій, який дає уявлення про те, що і як має виконувати той чи інший фахівець, за допомогою яких засобів праці, за яких виробничо-технічних умов, а також вимог, що висуваються до особистих якостей фахівця.
Зазвичай професіограма містить такі характеристики: виробничо-технічну — перелік основного обладнання, що використовується, інструментів, матеріалів, особливостей робочого місця, виробничого процесу; економічну — окреслення ролі і місця фахівця у виробничому процесі, форми і системи оплати праці, показники і умови преміювання; гігієнічну та медичну — визначення рівня загазованості, освітлення, температури, шуму, вібрації, професійних захворювань, медичних обмежень; соціальну — визначення суспільної значущості професії, попиту на неї, видів і форм службових контактів, перспектив професійного й посадового просування; педагогічну — перелік необхідних знань, навичок і основних форм та методів їх формування; психологічну — перелік необхідних психофізіологічних властивостей і особливостей виконавця тощо.
На другому етапі профвідбору вивчаються природні дані і схильності, соціальні, психологічні та фізіологічні властивості людини і складається карта особистості, яка характеризує людину в таких аспектах: соціальному—соціальна свідомість, мотиви професійної діяльності, професійні інтереси, широта світогляду; психологічному — риси характеру, особливості уваги і пам'яті, швидкість і продуктивність розумових процесів, емоційні особливості, вияв волі; фізіологічному — тип вищої нервової діяльності, особливості організації мозкових регулятивних систем[1,с.80].
Для складання карти особистості зазвичай використовується два основних методи: система тестів — набір завдань, у процесі вирішення яких визначаються психофізіологічні особливості і якості людини (увага, пам'ять, темперамент тощо); особиста бесіда, анкетування.
При фіксуванні необхідних (професіограма) і наявних (карта особистості) якостей визначається профпридатність.
Практика свідчить, що більшість молоді визначає свій життєвий шлях самостійно під впливом обставин, які не мають нічого спільного зі свідомою профорієнтацією. Результатом цього може стати загальна незадоволеність працею, байдужість до її змісту, бажання змінити місце роботи, безробіття. Вирішення проблеми — у створенні системи профорієнтаційної роботи, що поєднувала б комплекс заходів, спрямованих на пропаганду потрібних професій, організацію ознайомлення зі спеціальністю, навчання у виробничих умовах, трудове виховання.
Стара система освіти приділяла багато уваги трудовому навчанню, вихованню первинної потреби в праці. Але вона була малорезультативною, оскільки оперувала самими загальниками — працелюбність взагалі, трудове навчання взагалі без урахування конкретних запитів і побажань молоді.
Отже, для подолання перекосів у суспільній свідомості, в оцінці престижності професій, у формуванні професійної орієнтації та мотивації праці велике значення має забезпечення в системі освіти поєднання навчання з продуктивною працею. Завдяки цьому молодь зможе набути не тільки трудових навичок, а й усвідомити суспільну значущість праці; молоді відкриються можливості свідомої орієнтації у трудовій сфері, а отже — економічної свободи, у неї виникне інтерес до поповнення знань. Без цього праця, на думку видатного педагога А. Макаренка, є педагогічне нейтральною, тобто не формує духовне багатство особистості.
У цьому зв'язку надзвичайно важливою стає співпраця навчальних закладів з науковими та виробничими організаціями, а також участь учнів і студентів у дослідженні й вирішенні конкретних проблем. З переходом до ринкових умов можливе створення нових форм організацій співпраці, наприклад, шкільних та студентських кооперативів.
1. Баклицький І. О. Психологія праці. — К.: Знання, 2008. — 655с.
2. Балл Г. О., Бастун М. В. та ін. Психологія праці та професійної підготовки особистості. — Хмельницький: Універ, 2001. — 330 с.
3. Калініна Т. О., Кожанова Є. П. Фізіологія і психологія праці. — Х.: ХНЕУ, 2005. — 268 с.
4. Карпенко Г. В. Психологія праці та вибір професії. — Суми: Університетська книга, 2008. — 168с.
5. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці. — К.: КНЕУ, 2003. — 367 с.
6. Траверсе Т. М. Психологія праці. — К., 2004. — 116 с.