Крім уроджених рис, у формуванні гіпотетичного національного характеру грали б роль придбані риси, обумовлені так званим соціальним спадкуванням і, отже, що домінують у даному суспільстві моделями поводження.
Використовуючи одну із психіатричних типологій, можна було б глобально визначити суспільство як характеризується перевагою рис істеричних і психастенічних. Істеричні риси Бжезицький назвав їх скиртотимними, від грецького skirtao – танцюю, щоб підкреслити своєрідні нюанси, що відрізняють їх від класичного істеричного типу. Ці риси – прагнення імпонувати оточенню, зробити ефект без почуття обов'язковості, безмежна фантазія, почуття бурхливі, але поверхневі, легко й швидко перехідні від однієї крайності до іншої. Навпроти, психастенічні риси найкраще виражає фігура селянина. Це – людина тиха, покладлива, що уникає суперечок, низької думки про себе, вона охоче провалилася б під землю, щоб нікому не заважати.
Деякою мірою ці два типи особистості взаємно доповнюються так, що суспільство, що складається з таких людей, може існувати; одні засідають, інші працюють. Зник дворянин і зник селянин, але певні форми поводження збереглися; як і раніше зустрічається фанфаронство й селянська ретельність. Обоє описаних на перший погляд протилежних типу зв'язує одна загальна риса. І для одних і для інших головним питанням життя є питання: «що інші про мене подумають?» Істерик прагне завоювати схвалення оточення блиском, фанфаронством, блискучістю, а психастенік – тихою обов'язковістю.
Подібні форми поводження свідчать про самозамилування «автопортретом», образом «я» (self-concept). Користуючись модним нині в психології й психіатрії визначенням, можна було б сказати, що в цьому виражається певна психічна незрілість. Тому що однієї з рис психічної зрілості є вміння об'єктивного сприйняття самого себе й здатність відповістити на запитання «який я?» Це питання, типовий для молодіжного віку. У цьому періоді життя він може стати джерелом болісних переживань. При негативних оцінках самого себе справа може дійти навіть до спроб самогубства. Щоб вирізнитися перед самим собою й перед оточенням, така людина здатна ризикувати своїм життям (молодіжна героїчна установка).
Алкоголь зменшує муку питань, пов'язаних з образом самого себе. Під його впливом людина здається самої собі краще, шляхетніше, відважніше й т. п. Доводиться, однак, пити до дна, щоб дійти до дна своєї душі. А оскільки дна цього в дійсності не існує, чим глибше поринаєш, тим темніше стає, і охоплює бажання покінчити із собою, у чому також алкоголь допомагає, приносячись замість смерті втрату свідомості.
Представляється, отже, що певні специфічні риси польського алкоголізму виводяться з гіпотетичного національного характеру, особливо з його психастенічних і істеричних елементів. Лікування в таких випадках повинне ґрунтуватися на підвищенні в пацієнта почуття власної цінності й на навчанні його мистецтву об'єктивного сприйняття самого себе.
У цей час багато говориться й пишеться про згубні впливи сучасної технічної цивілізації на здоров'я людини. Інтенсивне перетворення природного середовища в штучною, створеною людиною, є найсильнішим негативним фактором. При спробах аналізу шкідливості сучасної цивілізації приходять до песимістичних висновків про те, що все, що з її випливає, шкодить людському здоров'ю. Технікою отруюються три стихії: повітря, вода й земля. Через неї ускладнюються відносини й порушуються канони людського гуртожитку. Через неї зменшується «життєвий простір» людини; йому стає занадто тісно, занадто підсилюється тертя з іншими людьми, із чим зв'язане наростання негативних почуттів у відношенні до ближнього; усяке дія натрапляє на протидію, а тому людина відмовляється від творчої установки на користь споживчої й т.д.
Людина сучасної цивілізації, перш ніж шукати медичної допомоги, звичайно спочатку сам намагається редукувати нервову напругу й занепокоєння, обумовлені в значній мірі умовами середовища. З різних способів такий аутотерапії (наприклад, пошук контакту із природою, хобі, сексуальні ексцеси) найчастіше вдаються до допомоги хімічних засобів. Їх можна розділити на три групи: психотропні препарати (засоби, що редукують напругу страху, або збуджують або викликають особливі стани), наркотики, алкоголь. Як представляється, традиційно використовуються методи хімічної аутотерапії; але найбільше використовується алкоголь. У той час як у західних країнах значно більше, ніж у нас, використовуються наркотики й психотропні засоби. У нас неможливо впоратися з алкоголізмом, а в них з наркоманією й зловживанням психотропними засобами.
Одним з багатьох мотивів пияцтва є нудьга. Нудьга має багато причин, але завжди в її основі перебуває негативна установка до того, що нас оточує. У цьому плані вона подібна до явища, по-видимості протилежному – поспіху. Обоє явища – поспіх і нудьга – протилежні зацікавленості. Зацікавлена людина перебуває в даному (власному) відрізку часу; актуальний навколишній світ його притягає. Нудьгуюча людина, або людина що поспішає, хоче вистрибнути з того, що його актуально оточує теперішній час стає для нього перешкодою.
Негативні почуття, що перебуває навколо, викликають мобілізацію вегетативно-ендокринної системи. Звідси – парадоксальне стомлення. Наприклад, людина, що очікує в черзі, нічого не робить і повинна була би відпочивати, а в дійсності буває більше стомленою, чим після важкої роботи. Одним зі способів зниження нервової напруги й хоча б тимчасового звільнення від почуття нудьги й поспіху є алкоголь. Завдяки йому можна на короткий час вистрибнути з теперішнього часу, що дратує.