Найважливіші риси пам’яті – це тривалість, швидкість запам’ятовування, точність, швидкість відтворення, місткість. [13, 35]
1.3 Риси пам’яті
Тривалість пам’яті – це спроможність упродовж довгого часу зберігати сприйнятий досвід. З огляду на цю рису різні люди мають дуже великі індивідуальні відмінності. Деякі спроможні навіть через багато років згадати обличчя й імена шкільних друзів, а також багато різних обставин зі спільно прожитих років. Інші ж уже за декілька годин не можуть відносити в пам’яті обличчя особи, з якою зустрічалися. Тривалість пам’яті має вибірковий характер. Це означає, що в тих галузях, якими ми спеціально цікавимося, вона буде значно більша, ніж в усіх інших.
Швидкість запам’ятовування.
Швидкість запам’ятовування також належить до рис пам’яті, які в різних людей можуть суттєво відрізнятись. Загалом ті, які швидко запам’ятовують якийсь матеріал, також спроможні цю інформацію надовго зберігати в пам’яті. Однак, це правило не всеохоплююче. Нерідко зустрічаються випадки, коли людині потрібно зовсім мало часу, щоб щось запам’яталося, але так само скоро вона забуває все те, чого навчилася. Швидкість запам’ятовування можна збільшити за допомогою спеціального тренування пам’яті. [13, 41-42]
Точність.
Точність пам’яті, або її докладність, виявляється в пригадуванні фактів і подій, з якими людина стикалася, та змісту інформації, яку здобула, у відповідності з реальним станом речей. Ця риса дуже важлива як при навчанні, так і при практичному застосуванні набутих знань. Очевидно, що можуть з’являтися певні відхилення й похибки у відображенні в свідомості реальних фактів, однак у людей, які володіють точною і докладною пам’яттю, їх небагато. Ця особливість пам’яті дозволяє людині використовувати здобутий раніше досвід. [13, 44]
Готовність до відтворення.
Ця риса полягає в здатності швидко відтворювати в свідомості ту інформацію, яку раніше довелося запам’ятати. Готовність до відтворення можна вважати аналогічною рисою до гнучкості й пластичності мислення, тим більше, що вони тісно пов’язані. Завдяки швидкому відтворенню в пам’яті відповідних образів можемо ефективно використовувати набутий раніше досвід. [13, 45]
Розпізнавання полягає в розрізненні збудників, які в даний момент діють на наші органи чуття, з тими, які на нас впливали раніше.
Властиве пригадування – це відображення в свідомості збудників, які раніше діяли на особу, хоча в даний час їх не сприймаємо. Пригадування може стосуватися не лише певних уявлень, але понять і суджень, означених словами. Коли цей матеріал складається з особистих переживань, то маємо на увазі спогади. Пригадування може бути викликане свідомо або виникати мимовільно. Найчастіше одночасно згадуємо такі події чи переживання, які в минулому дійсно відбувалися в той самий час чи в одному місці. Трапляється, що в нашій свідомості виникають і незалежно від нашої волі довший час зберігаються стихійні образи. Такий стан називають персеверацією.
Репродукування полягає у відтворенні викликаного з пам’яті матеріалу. Переважно воно буває складнішим від розпізнавання та пригадування, оскільки при розпізнаванні достатньо встановити відповідність того, що спостерігаємо в даний момент, з відкладеним у пам’яті образом, а при пригадуванні – відновити його лише у свідомості. У випадку ж репродукування недостатньо тільки усвідомити те, що колись запам’ятали, але й треба відтворити образ, який в дану мить не спостерігаємо.
Обсяг пам'яті.
Кількісний показник матеріалу, який зберігається або відтворюється в пам'яті матеріалу. Виміряється в одиницях інформації. Число їх не перевищує 7 +/- 2. Наприкінці минулого століття Г. Еббінгауз, систематично вивчаючи процеси запам'ятовування і забування, прийшов до висновку, що якщо ряд елементів містять не більше семи одиниць, то його вдається запам'ятати з одного прочитання. Ця величина й одержала згодом назву обсягу чи формули короткочасної пам'яті.
Наступні дослідження процесів запам'ятовування показали, що кількість інформації, що міститься в короткочасній пам'яті, можна істотно збільшити за рахунок активної мнемічної і розумової роботи з "укрупнення" одиниць запам'ятовування (наприклад, слово замість окремих букв, образ замість одиничних ознак і т.д.).
Ще одна закономірність, відкрита Г. Еббінгаузом, у більшій мірі стосується обсягу довгострокової пам'яті (яку важко кількісно представити) - властивої йому тенденції до неухильного скорочення через розвиток процесів забування. [13, 53-54]
У психології відомі випадки так званої гіпермнезії, яка полягає в здатності (імовірно, вродженої) запам'ятовувати інформацію в більшому, у порівнянні з нормою, обсязі і на більш тривалий термін. Гіпермнезія також властива деяким патологічним станам психіки, в основному психогенної (реактивної) природи.
1.4 Забування
Не все, що ми запам’ятовуємо, можемо через певний час відтворити. При порівнюванні оригінального матеріалу з тим, що нам вдається відтворити, помічаємо деколи навіть дуже значні похибки. Встановлено, що найбільший об’єм матеріалу забувається в перші дні після запам’ятовування.
Найдовше зберігаються в пам’яті оповідання, менше часу описи, а найшвидше забуваються наукові тексти.
Явище забування може бути як корисне, так і шкідливе. Позитивна функція полягає в тому, що вона звільнює людину від зайвого баласту інформації, яка після необхідного застосування стає непотрібною. У даному випадку задіюється захисний механізм забування, який не допускає перевантаження пам’яті. Негативна дія забування проявляється в тому, що нерідко воно усуває або деструктуризує попередньо набутий досвід, коли в пам’яті стираються цілі блоки інформації, необхідної для орієнтації в оточенні та плануванні дій.
Розділ 2. Особливості пам’яті школярів
Розпочинаючи навчання в школі, діти вже спроможні довільно запам’ятовувати. Однак ця спроможність у них ще слабо розвинута. Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, що розвиваються в пам’яті. Формується логічна пам’ять. Дослівність запам’ятовування зумовлюється не віковими особливостями, а рядом факторів їх життєвого досвіду. Не вміючи ще диференціювати завдання, молодші школярі виробляють у себе настанову на дослівне запам’ятовування й відтворення. При правильному педагогічному керівництві учні осмислено запам’ятосують доступний для них матеріал. Просте дослівне запам’ятосування має і позитивне значення. Воно є важливим засобом нагромадження словникового запасу і культури дитячого мовлення, розвитку довільної пам’яті, розвивається самоконтроль, уміння помічати помилки. [19, 112-114]
2.1 Розвиток пам’яті молодшого школяра
У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати і відтворювати. Зростає продуктивність запам’ятовувати навчальний матеріал. Порівняно з першокласниками в учнів другого класу запам’ятовування конкретного матеріалу збільшується на 28%, абстрактного – на 68%, емоційного – на 35%. У І-ІІІ класах частіше вдаються до спеціальних прийомів запам’ятовування. Ефективність словесного запам’ятовування зростає за рахунок оволодіння учнями досконалішими мнемічними прийомами. Порівняно менше зростає в цьому віці продуктивність запам’ятовування конкретних предметів та їх зображень. У молодших школярів інтенсивно розвивається точність запам’ятовування тексту. Учні ІІІ класу в середньому в 2,4 рази точніше запам’ятовують текст, порівняно з учнями І класу і в 1,5 рази точніше, ніж учні ІІ класу.
З віком у молодших школярів підвищується точність, впізнавання запам’ятовуваних об’єктів. Найбільший діапазон впізнавання у першокласників, а в учнів третіх класів він знижується у 4-5 рази. Дівчата дещо точніше впізнають предмети, ніж хлопчики.
Розвиток пам’яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного та довільного запам’ятовування, образної та сюжетної-логічної пам’яті. [19, 124]
У молодшому шкільному віці відбуваються інтенсивний розвиток довільної пам’яті, довільного запам’ятовування й відтворення. Але без спеціального керівництва розвиток пам’яті молодші школярі використовують тільки найпростіші способи довільного запам’ятовування і відтворення. Так у школярів ІІ класу переважає оповідання з використанням готового плану дає нижчі результати, ніж просто повторювання. За даними А.Смирнова молодші школярі часто не знають таких прийомів заучування як смислове групування матеріалу, поділ тексту на частини. Для розвитку логічної пам’яті важливою є настанова вчитися зрозуміти (проаналізувати, порівняти, співвідносити, згрупувати) навчальний матеріал, а потім завчити його.
Якщо учнів не навчити порівнювати, знаходити подібне і відмінне в начальному матеріалі, то неминучі помилки в запам’ятовуванні, пов’язані із змішуванням подібного. Чітке усвідомлення подібного і відмінного – необхідна умова міцного запам’ятовування матеріалу молодшими школярами. Важливою умовою для такого запам’ятовування є також оволодіння прийомами співвіднесення, який полягає в пов’язуванні майбутніх знань з раніше набутими. Учні ІІІ класу уже здатні самостійно користуватися такими прийомами.
Довільне запам’ятовування буває найбільш продуктивним тоді, коли запам’ятовуваний матеріал стає змістом їх активної діяльності, хоч ця діяльність немає спеціального мнемічного спрямовування.
У зв’язку з дальшим розвиток мислення мимовільне запам’ятовування набуває дедалі більшої систематичності і вищої продуктивності. Спираючись на можливості мимовільної пам’яті і створюючи необхідні умови для її функціонування, можна забезпечити набуття молодшими учнями досить великих за обсягом і складних за змістом знань. [19, 129-132]