Роль родини у становленні особистості (стр. 1 из 3)

ВПЛИВ СІМ'Ї НА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИ

Традиційно головним інститутом виховання є сім'я. Те, що дитина в дитячі роки набуває в сім'ї, він зберігає протягом всієї подальшому життю. Важливість сім'ї як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості своєї дії на особу жоден з інститутів виховання не може порівнятися з сім'єю. У ній закладаються основи особи дитини, і до вступу до школи він вже більш ніж наполовину сформувався як особа.

Сім'я може виступати як позитивний, так і негативний чинник виховання. Позитивна дія на особу дитини полягає в тому, що ніхто, окрім найближчих для нього в сім'ї людей – матери, отця, бабусі, дідуся, брата, сестри, не відноситься до дитини краще, не любить його так і не піклується стільки про нього. І разом з тим ніякою інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити сім'я.

Сім'я – це особливого роду колектив, що грає у вихованні основну, довготривалу і найважливішу роль. У тривожних матерів часто зростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так пригнічують своїх дітей, що це приводить до появи у них комплексу неповноцінності; нестриманий отець, що виходить з себе по щонайменшому приводу, нерідко, сам того не відаючи, формує подібний же тип поведінки у своїх дітей і так далі

У зв'язку з особливою виховною роллю сім'ї виникає питання про те, як зробити так, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативні впливи сім'ї на виховання дитини. Для цього необхідно точно визначити внутрісімейні соціально-психологічні чинники, що мають виховне значення.

Головне у вихованні маленької людини – досягнення душевного єднання, етичному зв'язку батьків з дитиною. Батькам у жодному випадку не варто пускати процес виховання на самоплив і в більш старшому віці, залишати дитину, що подорослішала, наодинці самим з собою.

Саме у сім'ї дитина отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чому ми учимо дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб він бачив, що у дорослих теорія не розходиться з практикою. (Якщо Ваша дитина бачить, що його мама і тато, які щодня твердять йому, що брехати недобре, самі того не помічаючи, відступають від цього правила, все виховання може піти нанівець.)

Кожен з батьків бачить в дітях своє продовження, реалізацію певних установок або ідеалів. І дуже важко відступає від них.

Конфліктна ситуація між батьками – різні підходи до виховання дітей.

Перше завдання батьків – знайти загальне рішення, переконати один одного. Якщо доведеться йти на компроміс, то обов'язково, щоб основні вимоги сторін були задоволені. Коли один батько ухвалює рішення, він обов'язково повинен пам'ятати про позицію другого.

Друге завдання - зробити так, щоб дитина не бачила суперечностей в позиціях батьків, тобто обговорювати ці питання краще без нього.

Діти швидко «схоплюють» сказане і досить легко маневрують між батьками, добиваючись сьогохвилинних вигод (зазвичай у бік ліні, поганого навчання, неслухняність і так далі).

Батьки, ухвалюючи рішення, повинні на перше місце ставити не власні погляди, а то, що буде кориснішим для дитини.

У спілкуванні у дорослих і дітей виробляються принципи спілкування:

Ухвалення дитини, тобто дитина приймається таким, яким він є.

Емпатія (співпереживання) – дорослий дивиться очима дитини на проблеми, приймає його позицію.

Конгруентність. Припускає адекватне відношення з боку дорослої людини до того, що відбувається.

Батьки можуть любити дитину не за щось, не дивлячись на те, що він непривабливий, не розумний, на нього скаржаться сусіди. Дитина приймається таким, яким він є. (Безумовна любов)

Можливо, батьки люблять його, коли дитина відповідає їх очікуванням. коли добре вчиться і поводиться. але якщо дитина не задовольняє тим потребам, то дитина як би відкидається, відношення міняється в гіршу сторону. Це приносить значні труднощі, дитина не упевнена в батьках, він не відчуває тієї емоційної безпеки, яка повинна бути з самого дитинства.(обумовлена любов)

Дитина може взагалі не прийматися батьками. Він їм байдужий і може навіть відкидатися ними (наприклад, сім'я алкоголіків). Але може бути і в благополучній сім'ї (наприклад, він не довгожданий, були важкі проблеми і т. д.) необов'язково батьки це усвідомлюють. Але бувають чисто підсвідомі моменти (наприклад, мама красива, а дівчинка неприваблива і замкнута. Дитина дратує її.)

ТИПИ СІМЕЙНИХ ВЗАЄМИН

У кожній сім'ї об'єктивно складається визначена, далеко не завжди усвідомлена нею система виховання. Тут мається на увазі і розуміння цілей виховання, і формулювання його завдань, і більш менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, облік того, що можна і чого не можна допустити відносно дитини. Можуть бути виділені 4 тактика виховання в сім'ї і що відповідають їм 4 типи сімейних взаємин, що є і передумовою і результатом їх виникнення: диктат, опіка, «невтручання» і співпраця.

Диктат в сім'ї виявляється в систематичній поведінці одними членами сімейства (переважно дорослими) ініціативи і відчуття власної гідності у інших його членів.

Батьки, зрозуміло, можуть і повинні пред'являти вимоги до своєї дитини, виходячи з цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, в яких необхідно приймати педагогічно і етично виправдані рішення. Проте ті з них, які віддають перевагу над всіма видами дії наказу і насильству, стикаються з опором дитини, яка відповідає на натиск, примушення, загрози своїми контрзаходами: лицемірством, обманом, спалахами грубості, а іноді відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним виявляються зломленими і багато цінних якостей особи: самостійність, відчуття власної гідності, ініціативність, віра в себе і в свої можливості. Безоглядна авторитарність батьків, ігнорування інтересів і думок дитини, систематичне позбавлення його права голосу при вирішенні питань, до нього що відносяться, - все це гарантія серйозних невдач формування його особи.

Опіка в сім'ї – це система відносин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, захищають його від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особи відходить на другий план. В центрі виховних дій виявляється інша проблема – задоволення потреб дитини і огорожа його те труднощів. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їх дітей до зіткнення з реальністю за порогом рідного будинку. Саме ці діти виявляються більш непристосованими до життя в колективі. За даними психологічних спостережень саме ця категорія саме ця категорія підлітків дає найбільше число зривів в перехідному віці. Якраз ці діти, яким здавалося б нема на що скаржитися, починають повставати проти надмірної батьківської опіки. Якщо диктат припускає насильство, наказ, жорсткий авторитаризм, то опіка – турботу, огорожу від труднощів. Проте результат багато в чому співпадає: у дітей відсутня самостійність, ініціатива, вони так чи інакше усунені від вирішення питань, що особисто їх стосуються, а тим більше загальних проблем сім'ї.

Система міжособових відносин в сім'ї, що будується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою «невтручання». При цьому передбачається, що можуть співіснувати два мири: дорослі і діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену таким чином лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів.

Співпраця як тип взаємин в сім'ї припускає опосередкованість міжособових відносин в сім'ї загальними цілями і завданнями спільної діяльності, її організацією і високими етичними цінностями. Саме у цій ситуації долається егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім'я, де провідним типом взаємин є співпраця, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку – колективом.

Велике значення в становленні самооцінки має стиль сімейного виховання, прийняті в сім'ї цінності.

3 стилі сімейного виховання:

демократичний

авторитарний

попустичний

При демократичному стилі перш за все враховуються інтереси дитини. Стиль «згоди».

При авторитарному стилі батьками нав'язується своя думка дитині. Стиль «придушення».

При попустичому стилі дитина надається сама собі.

Дошкільник бачить себе очима близьких дорослих, що його виховують. Якщо оцінки і очікування в сім'ї не відповідають віковим і індивідуальним особливостям дитини, його уявлення про себе здаються спотвореними.

М.И. Лісина прослідкувала розвиток самосвідомості дошкільників залежно від особливостей сімейного виховання. Діти з точним уявленням про себе виховуються в сім'ях, де батьки приділяють їм досить багато часу; позитивно оцінюють їх фізичні і розумові дані, але не рахують рівень їх розвитку вище, ніж у більшості однолітків; прогнозують хорошу успішність в школі. Цих дітей часто заохочують, але не подарунками; карають, в основному, відмовою від спілкування. Діти із заниженим уявленням про себе ростуть в сім'ях, в яких з ними не займаються, але вимагають слухняності; низько оцінюють, часто дорікають, карають, іноді – при сторонніх; не чекають від них успіхів в школі і значних досягнень в подальшому житті.

Від умов виховання в сім'ї залежить адекватна і неадекватна поведінка дитини.

Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в сім'ї, де батьки постійно засуджують дитину, або ставлять перед ним завищені завдання. Дитина відчуває, що він не відповідає вимогам батьків. (Не говорите дитині, що він непривабливий, від цього виникають комплекси, від яких потім неможливо позбавитися.)