Низхідна ретикулярна формація відіграє істотну роль у забезпеченні вибіркового активізуючого впливу на ті види діяльності, які формуються за участю кори головного мозку. Ці впливи найбільше стосуються фізіологічних механізмів вищих форм уваги.
Групи нейронів, розташовані в гіпокампі, реагують на будь-які зміни подразників різних сенсорних систем і навіть на ритм їх дії. З огляду на це вчені пропонують називати ці клітини «нейронами новизни» або «клітинами уваги», які модифікують стан активності кори та регулюють її готовність до дії. Особливо це стосується тварин. У людини провідну роль у регуляції активного стану відіграють лобові ділянки мозку. Так, англійський фізіолог Г. Уолтер показав, що кожний стан активного чекання зумовлює у цих ділянках особливі повільні електричні коливання, які він назвав «хвилями чекання».
Як показали спостереження нейрофізіологів, подразнення ділянок мозкової кори викликають низку змін в електричній діяльності ядер стовбура та стимулюють орієнтувальний рефлекс. Таке загальне пожвавлення та вибіркові реакції, спрямовані на ознайомлення із зазначеними вище змінами, І.П. Павлов визначив як «орієнтувальні рефлекси», або образно – рефлекси «Що таке?». Ці рефлекси особливі, бо їм притаманні такі властивості, як «звикання» і «пробудження» та реагування на дію умовного подразника. У людини таким сигналом може бути слово, яке викликає явища готовності та очікування дії сигналу. Зважаючи на ці особливості орієнтувального рефлексу, можна сказати, що він пов’язаний не тільки із загальною, генералізованою активацією організму, а й із диференційованим, вибірковим характером дії (наприклад, «звикання» до однієї висоти звуку та «пробудження» від будь-якої зміни висоти звуку).
У комплекс реакцій орієнтувального рефлексу входять вияви його в ефекторній, моторній частині. Доказом цього є поява електричних явищ у м’язах тієї руки, якою суб’єкт має реагувати і знає про це. Все це ще раз підтверджує думку про вибірковий характер орієнтувального рефлексу та про наявність у комплексі орієнтувальних реакцій установки.
Вчені припускають, що мимовільна увага пов’язана з загальними, генералізованими формами неспецифічної активації мозку. Людина має можливість зробити стан активації більш стійким, перетворити його на основу стійкої та напруженої уваги. Під впливом мовленнєвої інструкції, уміння сформулювати мету може виникати сильна і до того ж вибіркова орієнтувальна реакція, створюватися домінантний осередок збудження. Є підстави стверджувати, що довільна увага пов’язана не тільки з підвищенням загального рівня активації мозку, а й з вибірковістю активації неспецифічних систем мозку [6].
Велике значення для організації уваги має вироблення динамічних стереотипів. Коли суб’єкт, виконуючи будь-яке завдання, не допускає неуважності, у нього відносно легко формується оптимальний осередок збудження. Динамічний стереотип неуваги важко змінити.
1.2. Поняття про увагу
Увага – це зосередженість діяльності суб’єкта в певний. У момент часу на якомусь реальному або ідеальному об’єкті – предметі, події, образі, міркуванні тощо. Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного перебігу психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв’язку з відчуттями, сприйняттями, пам’яттю, мисленням тощо. Ці явища актуалізуються у людини не самі по собі, а під впливом спрямованості особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об’єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. Як зазначає С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі присутній момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема до світу людей, природи, свідомості до об’єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень з інтересом ставиться до математики, вона ніби в полон бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над виконанням математичних задач [5].
Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, які діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таким чином програми дій та зберігає зосередженість, контроль над перебігом їх.
Як самостійну форму психічної діяльності увагу розглядає П.Я. Гальперін. Він дотримується гіпотези про те, що увага є діяльністю психічного контролю. Основні положення цієї гіпотези полягають у тому, що увага є однією зі складових орієнтовно-виконавчої діяльності, що в цій діяльності вона не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою скороченою автоматизованою дією.
Довільна увага є увагою планомірною. Це – контроль за дією, що відбувається на підставі виробленого плану, вирізнених критеріїв та способів їх використання.
Мимовільна увага також являє собою контроль, але такий, який обмежується тим, що є у предметі, ситуації, тим, що «саме по собі впадає в око». Зміст діяльності такої уваги становить те, що відображається сприйманням або мисленням, пам’яттю або почуттям.
Увагу як дію контролю можна формувати. Для цього потрібно не просто поставити завдання, а й навчити перевіряти його виконання на основі певних критеріїв у конкретному напрямі та послідовності. Розпочинати слід з організації контролю як зовнішньої дії, дії, що виконується в матеріальній або матеріалізованій формі. А потім дія контролю, шляхом поетапного опрацювання, доводиться до розумової, узагальненої, скороченої та автоматизованої форми, коли вона, власне, і перетворюється на акт уваги [2].
Увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки увазі здійснюється регулювання діяльності та поведінки людини. Без уваги неможлива цілеспрямована практична діяльність, неможлива ні фізична, ні розумова діяльність, бо людина повинна з увагою ставитися до об’єкта та плану своєї діяльності, уважно стежити за перебігом цієї діяльності та її наслідками. Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення навчального матеріалу та міцного засвоєння його. Згідно з поглядами К.Д. Ушинського, увага – це ті єдині двері нашої душі, через які, безумовно, проходять усі об’єкти зовнішнього світу, відображені свідомістю [12].
1.3. Властивості та види уваги
Увага – це динамічний перебіг пізнавальних процесів: Вона не має власного змісту, а також продукту, але має специфічні властивості. Властивості уваги досліджувалися під керівництвом М.Ф. Добриніна, І.В. та В.І. Страхових, Ф.М. Гоноболіна. Особливий інтерес становить розгляд уваги на основі діяльнісного (П.Я. Гальперін) та особистісного (І.В. Страхов, В.І. Страхов) підходів [6].
Часто в підручниках поняття уваги розкривається через такі важливі властивості цього явища, як спрямованість та зосередженість свідомості людини. Під спрямованістю розуміють насамперед вибірковий (селективний) характер свідомої діяльності. Вибірковість виявляється не тільки в доборі потрібної діяльності чи потрібного об’єкта, а й у більш-менш тривалому зберіганні їх у свідомості. Вибірковість дістає свій вияв у сприйманні, моторних процесах, мисленні, почуттях тощо.
Зосередженість як властивість уваги означає не тільки відволікання від другорядного, а й гальмування побічних подразників, які не стосуються діяльності, що становить предмет уваги суб’єкта. Це утримування уваги на одному об’єкті або на одній діяльності та абстрагування від усього іншого. Наприклад, учень займається конструюванням. Він цілковито поринув у справи, не помічає, як плине час, не реагує на звертання до нього, бо він навіть і не чує їх. У цьому разі кажуть про велику силу зосередженості його уваги. Фізіологічною основою зосередженості уваги є сила осередку оптимального збудження і відповідна сила гальмування, що виникла внаслідок індукції та сприяє концентрації збудження в робочих ділянках мозку.
Із зосередженістю пов’язана інтенсивність, або напруження, уваги. Вона оцінюється електроенцефалографічним методом. Чим менший інтерес у людини до діяльності, тим більше впливають на неї інші подразники. Загальмувати їхню дію людині важче, а тому увага її буде напруженішою.
Зосередженість та інтенсивність уваги об’єднують, називаючи таку властивість концентрацією уваги. Концентрація уваги є умовою успішного виконання діяльності в тому разі, якщо вона поєднується з іншими властивостями, наприклад, з обсягом, розподілом уваги.
Стійкість – це властивість, яка полягає у тривалому утриманні уваги на предметі чи якійсь діяльності. Вона визначається тривалістю зосередженої та інтенсивної уваги. Отже, стійка увага – це тривала, висококонцентрована увага. Ця особливість характеризується часом, впродовж якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість. Особливо важливим є вміння зберігати стійкість уваги за несприятливих умов, коли діють різні відволікаючі подразники.
Стійкість уваги залежить від особливостей об’єктів, на які вона спрямована. Так, підвищують стійкість уваги такі об’єкти, які можна сприймати з різних сторін, і навпаки, одноманітні об’єкти не сприяють підтриманню уваги. Стійкість уваги підтримується поступовим ускладненням об’єкта сприймання, мислення або почуттів. Проте складний об’єкт, що не відповідає пізнавальним можливостям учнів, швидко викликає втому і знижує увагу до себе.
Стійкість уваги залежить не лише від особливостей об’єктів, а й від активності особистості. Увага може бути стійкою, коли суб’єкт надає об’єктові чи діяльності важливого значення, коли ставиться до них з інтересом і виявляє практичну або відповідну пізнавальну активність, веде пошукову роботу в розв’язанні перцептивних та мисленнєвих завдань.
Коливання (флуктуації) уваги – це періодична короткочасна мимовільна зміна напруження уваги до певного об’єкта або діяльності. Це короткочасне та мимовільне підсилення або послаблення уваги, пов’язане зі зміною збудливості відповідних ділянок кори великих півкуль.