Увага молодших школярів тісно пов'язана із значущістю для них навчального матеріалу (М.Ф. Добринін). Усвідомлення учнями необхідності, важливості його засвоєння, інтерес до його змісту є умовою стійкості їх уваги. Увага залежить від доступності навчальних завдань, поставлених перед ними. Діти із захопленням працюють над тим, що є нелегким, але доступним для них. Увага молодших школярів значною мірою залежить від уміння вчителя організовувати їх учбову діяльність у класі так, щоб охопити нею всіх учнів. Увага учнів залежить не тільки від згаданих внутрішніх чинників та методів і способів навчання, а й режиму роботи школярів. Так, за даними дослідження П.Д. Білоуса, В.С. Компанця та ін., стійкість уваги під кінець уроку знижується. Протягом навчання вона також змінюється. Правда, її можна стимулювати різними засобами, але варто пам'ятати, що тут поряд з позитивним існує і негативно-розумова втомлюваність молодших школярів.
Серед молодших школярів є діти з дефіцитом уваги, тобто нездатні довго зосереджуватись на об'єктах навчального предмету. Для багатьох таких дітей характерна ще і гіперактивність. Це діти, які нездатні на протязі навчального часу сидіти, як переважна більшість дітей і тому постійно одержують зауваження від учителя. Така комбінація ознак у американських психологів визначається синдромом дефіциту уваги і гіперак-тивності (СДУГ). Діти з таким синдромом, як правило, погано встигають з багатьох предметів з тієї причини, що не приділяють достатнього часу на учіння. Для таких дітей необхідний особливий індивідуальний підхід, як у класі, так і вдома. Суть його в тім, щоб зменшити кількість та інтенсивність факторів, які відволікають дитину, підвищити якість пояснень і чіткість постановки конкретних завдань. Необхідно спрямувати зусилля батьків, учителів, шкільних психологів на формування у таких дітей упевненості в самому собі та у самоповазі. Без клопіткої індивідуальної роботи з таких дітей можуть вирости замкнуті люди з делінквентною поведінкою (Г. Крайг та ін.) [12].
2.2. Розвиток уваги у школярів
Л.С. Виготський простежив генезу вищих механізмів уваги, запропонувавши для цього експериментально-генетичний метод. Він передбачає створення ситуації, коли дитина постає перед необхідністю оволодіти своєю увагою за допомогою зовнішніх стимулів-засобів. Здійсненням цього завдання займався О.М. Леонтьєв, котрий розробив функціональну методику подвійної стимуляції для дослідження опосередкованих процесів уваги (гра в запитання та відповіді за типом гри у фанти з забороною «так-ні не говоріть, біле-чорне не купуйте»).
Л.С. Виготський виходив з того, що культурний розвиток уваги розпочинається у ранньому віці. Цей розвиток має соціальний характер. Дитина мірою вростання в соціальне середовище, у процесі пристосування до цього середовища розвиває та формує довільну увагу. Витоки цієї уваги перебувають поза особистістю дитини. Сама по собі органічна, або натуральна, увага ніколи б не призвела до виникнення довільної уваги. Остання формується завдяки тому, що люди, які оточують дитину, за допомогою певних стимулів та засобів спрямовують її увагу, керують її увагою, тобто дають дитині в руки ті засоби, на підставі яких вона в подальшому оволодіває своєю увагою за таким самим типом.
О.М. Леонтьєв, розвиваючи ідеї Л.С. Виготського, писав, що розвиток зовнішньої опосередкованої уваги йде швидше, ніж розвиток її загалом, а тим більше – «натуральної» уваги. В шкільному віці настає перелом у розвитку уваги. Зовнішня опосередкована увага поступово стає внутрішньою опосередкованою.
Співвідношення між довільною і мимовільною увагою змінюється на користь довільної, починаючи з дошкільного віку. Максимального розвитку довільна увага досягає у шкільному віці, а згодом указане співвідношення виявляє тенденцію до зрівнювання. Ця тенденція пов’язана з тим, що в процесі свого розвитку система дій із зовнішньої поступово перетворюється на внутрішню.
Загальна послідовність культурного розвитку уваги, згідно з поглядами Л.С. Виготського, полягає в тому, що розвиток уваги дитини після її народження потрапляє у складну ситуацію подвійної стимуляції. З одного боку, речі, предмети і явища привертають до себе увагу своїми властивостями, а з іншого – увагу дитини спрямовують відповідні стимули-вказівки дорослих, якими є слова. Поступово дитина сама починає користуватися словом і звуком як засобом-інструкцією, тобто звертати увагу дорослих на цікавий для неї об’єкт.
З перших тижнів після народження дитини виявляються орієнтовні реакції, що становлять основу мимовільної уваги.
На другому році життя дитина здатна виявляти увагу, спрямовану на об’єкти мовленнєвими інструкціями дорослих.
У ранньому та дошкільному віці інтенсивно розвивається мимовільна увага.
Поступово зростають можливості дитини у виявленні довільної уваги. Так, з 4-5 років дитина здатна виявляти увагу під впливом більш складних словесних інструкцій, у 5-6 років діти виявляють елементарні форми довільної уваги під впливом самоінструкції, стимульованої зовнішніми засобами.
З приходом дитини до школи довільна увага прогресує. Формування навичок навчальної діяльності відбувається під впливом виявлення школярем регулятивної функції уваги. Через недосконалість гальмівних механізмів, що є основою здійснення регулятивної функції уваги, далеко не всі молодші школярі володіють своєю увагою. Внаслідок підвищеної збудливості їм не вдається виявляти стійкість довільної уваги. У цьому плані збільшуються можливості школярів 9-10 років.
Однією з особливостей довільної уваги молодших школярів є низький рівень її вибірковості, диференційованості. Так, старанний молодший школяр намагається охопити все пояснення вчителя, не розрізняючи у ньому суттєве і другорядне. Учні молодших класів майже на одному рівні фіксують і основне, і другорядне.
Удосконалення механізмів уваги детермінує розвиток її властивостей: стійкості, концентрації, переключення, розподілу та обсягу. Якщо в молодших школярів є інтерес до об’єкта або предмета, ступінь зосередженості уваги на ньому може бути високим. Але тривалість зосередженого стану в учнів невелика.
Навчання створює умови для формування у школярів навичок переключення та розподілу уваги. Учні третього класу вже вміють розподілити увагу на зміст завдання, на свою поставу під час письма та на пояснення вчителя. На тлі вікових тенденцій розвитку уваги в молодших школярів виявляються індивідуальні відмінності. Вони стосуються продуктивності уваги залежно від провідної ролі певного виду та властивостей уваги, від динаміки виявлення їх упродовж дня, піків активності уваги в цьому проміжку часу.
Правильна побудова навчального процесу сприяє виробленню не тільки навичок спрямування своєї уваги на досягнення мети, а й звички акуратно та сумлінно виконувати завдання. Зовнішня регуляція уваги школярів, систематичний контроль старших породжують в учнів здатність до саморегуляції та самоконтролю, що є водночас і моментом особистісного самотворення.
2.3. Неуважність та її причини
Психолог В.І. Страхов підкреслював, що увага походить від утворених властивостей особистості і разом з тим є опорною властивістю, яка впливає на формування інших властивостей особистості, що виявляються в діяльності та у взаєминах людей.
Якщо в людини сформувалася звичка бути завжди уважною, то увага стає закріпленою, постійною властивістю, яка називається уважністю. Уважність – це складне утворення, що визначається спрямованістю особистості, системою її ціннісних орієнтацій. Такі орієнтації зумовлюють напрям уваги людини. Уважність формується в діяльності. Так, педагогічна діяльність формує стійку, здатну до розподілу і переключення увагу. Уважна людина вирізняється спостережливістю, вона повніше і точніше сприймає навколишній світ, навчається і працює значно успішніше, ніж неуважна людина.
Уважність людини виявляється і як моральна риса. Ідейна спрямованість, світогляд, переконання – ці властивості особистості визначають, що стає центром уваги людини. Увагу, повагу, чуйність щодо інших людей учитель має постійно виховувати у школярів. Бажано вчити дітей орієнтуватися у виразі обличчя, очей, у мовленні людини, щоб на основі дрібних деталей поведінки вони могли, наприклад, здогадатися про горе, відчай іншої людини. Виховуючи уважність у школярів, учитель дбає про формування в них товариськості, дружби, почуття колективізму.
Отже, уважність як риса особистості має дві форми вияву. Одна з них пов’язана з постійною увагою до зовнішньої ситуації, виявляється у вмінні бачити зміни, організовувати свою роботу відповідно до мети діяльності.
Друга форма уважності спрямована саме на людину в процесі спілкування з різноманітною метою, під впливом різних почуттів та " емоцій, різноманітних потреб. Уважність до людей означає уміння розуміти їх та на основі цього гуманно ставитися до них, відгукуватись на людські переживання, виявляти емпатію.
Історичні джерела свідчать, що нашим пращурам були властиві такі загальнолюдські цінності, як глибока повага до інших народів, взаємодопомога і взаємовиручка, терпимість. Українське національне виховання пройняте народними настановами, пов’язаними з релігійними правилами милосердя – голодного нагодувати, хворого відвідати, невільника викупити, померлого поховати тощо.