Вплив установок на поведінку людини вчені трактують по-різному. Вітчизняні психологи вбачають між ними прямий зв'язок, до інших висновків приводять дослідження їх зарубіжних колег.
Невідповідність між установкою (вербальною поведінкою) і реальною поведінкою дослідники пояснювали залежністю відповіді від ситуації, яка може належати до одного з трьох типів:
—знеособлена ситуація (наприклад, лист). Така ситуація зумовлює одноманітну поведінку — залишити лист без відповіді;
—частковий особистий контакт (безпосередня або телефонна розмова). У такому разі відповіді будуть дещо різноманітнішими — від згоди до пошуків аргументів для відмови;
—безпосередня взаємодія (особистісна ситуація). Відповіді будуть майже одноманітними: «приймемо та обслужимо».
На аналізі таких ситуацій базуються твердження про відсутність прямого зв'язку між установкою та поведінкою. Для конкретизації ситуації необхідно задіювати допоміжні змінні: групові норми, очікування, вплив референтної групи, риси особистості. Тому багато вчених без ентузіазму поставилося до самого поняття «установка» та його наукової продуктивності. Водночас це спонукало дослідників до пошуку чинників (допоміжних, ситуативних змінних), що опосередковують зв'язок установок і реальної поведінки індивіда. Одним із перших почав досліджувати їх М. Рокич, який, виокремивши два типи атитюдів («до об'єкта» і «до ситуації»), спробував за їх допомогою подолати ускладнення, що виникають під час з'ясування психологічних характеристик атитюдів і соціальних характеристик ситуації. «Парадокс Р. Лапієра» можна було пояснити існуванням двох різних ситуацій, відповідно і двох різних типів поведінки. Китайцям, яких супроводжує біла людина, відмовити було важко, але зробити це в листі було дуже легко. З точки зору Рокича людина наділена суб'єктивною цілісною системою уявлень, в якій теоретичному аналізу підлягає три найзначущіші її складові: поняття «Я», цінності та атитюди. В цій системі центральне місце посідає поняття «Я». Цінність, за Рокичем, є стійким уявленням про особливий спосіб поведінки (інструментальна цінність) або ціль — стан (термінальна цінність). Атитюди, за його твердженням, фіксують не спосіб поведінки чи стану, а уявлення про певний предмет або ситуацію. Ці уявлення описують об'єкт чи ситуацію як істинну або хибну, оцінюють їх як бажані або небажані, добрі чи погані.
М. Фішбейн розглядав установку, засвоєну у процесі научіння, як схильність індивіда до реакції, стверджуючи, що поведінка людини значною мірою перебуває під контролем змінних, що відрізняються від установки індивіда стосовно конкретного об'єкта (мотиваційних, нормативних, ситуативних змінних). Замість передбачення впливу установки на поведінку він зосередився на дослідженні впливу поведінки на установку. Тобто його модель прогнозувала не поведінку, а поведінковий намір суб'єкта щодо реалізації певного акту. Цей намір стосувався саме дії, а не об'єкта — стимулу установки. У такому розумінні установка втрачає свій соціальний зміст і перетворюється на індивідуальну поведінкову реакцію, засвоєну за схемою «стимул — реакція». Водночас Фішбейн запропонував типологію атитюдів, поділивши їх на атитюди до діїта атитюди до об'єкта, вважаючи це одним з найважливіших відкриттів соціальної психології. Така класифікація, на його думку, дає змогу пояснити труднощі, які виникають при спробі змінити конкретні вчинки особистості стосовно об'єкта, впливаючи на систему її атитюдів. Нормативним чинником, який регулює дію атитюдів на реальну поведінку, він вважав вплив соціального оточення.
Поведінка особистості в соціумі зумовлюється та мотивується способами розв'язання суперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуації, особливостями соціальної інфраструктури, засвоєними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями особистості. Щодо особистості, то йдеться насамперед про «Я-концепцію» - сукупність уявлень, суджень, переконань індивіда про себе. На їх основі він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції поведінки. «Я-концепція» є передумовою й наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається соціальним досвідом. Мета взаємозв'язку «Я-концепції» та соціального життя полягає не стільки у розширенні можливостей «Я», скільки у досягненні гармонії з оточенням, що передбачає не припасування індивідуальних властивостей до соціального стандарту, а свідоме оцінювання людиною своїх дій і вчинків, прийняття (неприйняття), зміну, корекцію стереотипів, цінностей і норм, які пропонує суспільство.
Подальші дослідження виявили зв'язок між установками і тенденціями в поведінці людини. На поведінку впливає багато чинників: погода, самопочуття, взаємини з близькими людьми на конкретний момент та ін. Було з'ясовано, що формування та зміна соціальних установок може відбуватися у процесі реальної поведінки, а цілеспрямований вплив на поведінку людини зумовлює зміну її соціальних установок. Отже, попри певні суперечності в поглядах, установка зберігає в соціальній психології статус важливого поняття, адже вона задає певні механізми соціальної поведінки особистості.
2.2 Конформність як прояв соціальної поведінки.
Одну з найочевидніших і прямих форм соціальної поведінки, яка з'являється під впливом групового тиску, реального чи уявного,становить собою конформність. Часто вона означає, що ми слідуємо певним нормам і стандартам, які диктують нам, як треба поводитись в тій чи іншій ситуації. В цьому полягає позитивна функція конформності. Можна вважати конформність негативною, коли вона придушує самостійне мислення і творчість, коли веде до шкідливих дій.
Уявіть собі - ви з'являєтесь в психологічній лабораторії для експерименту з вивчення сприймання. Приєднуєтеся до інших семи студентів, які вже сидять в кімнаті, і дослідження починається. Вам демонструють відрізки ЗО см завдовжки і просять серед трьох інших знайти тотожний зразку. Правильна відповідь — відрізок А, це очевидно, і тому ви здивовані, коли перша особа в групі обирає Б. "Поганий зір, - думаєте ви, - помилився десь на 5 см". Друга особа також обирає Б. "Що за дурниці?" - спантеличено реагуєте ви. Коли п'ята особа називає Б, ви починаєте сумніватися у собі. Шостий та сьомий учасники також обирають Б, і ви хвилюєтесь за свій зір. Експериментатор дивиться на вас - ваша черга. Що зробите ви: будете керуватися очевидним фактом, чи колективним судженням?
Так проводились експерименти з дослідження конформності Сім "короткозорих" студентів були спільниками автора. С. Еш прагнув дізнатися, що робитимуть люди, коли група одностайно суперечить очевидним фактам. Він встановив, що коли люди самостійно оцінювали довжину ліній, то майже завжди були точними. Проте в групі лише 20 % піддослідних залишалися незалежними в усіх серіях, нерідко навіть вибачаючись за незгоду перед групою. Третина погоджувалася з неправильним рішенням групи більше, ніж в половині випадків. Решта погоджувалася принаймні інколи. Три чверті виявили конформність з групою хоча б один раз. Конформісти і незалежні (нонконформісти) здебільшого почували себе невпевнено, незважаючи на обране рішення. Один учасник зізнався: "Я почував себе приголомшеним, ізольованим, як покидьок серед інших".
В ході тривалих досліджень (протягом десятиліть) було виявлено, що чимало людей в групі відмовляються від особистих поглядів, переконань, погоджуються з безглуздими поняттями та ідеями,з якими б вони ніколи не погодилися, якби були самі. Чому? Люди чинять так через декілька причин:
1.Ототожнення з групою. Людина може погоджуватися тому, що вона ідентифікує себе з членами групи і хоче походити на них ставленнями, поведінкою, одягом тощо. Скажімо, якщо всі ваші друзі палять цигарки, ви, незважаючи на розуміння шкідливості цієї звички, можете відчути спокусу бути як всі.
2. Бажання бути точним.Ви цілком переконані в тому, що слово "незбагненний" пишеться з двома літерами "н", але ваші однокурсники наполягають, що з одним. Ви можете виявити конформність на тій підставі, що вони, оскільки їх більше, мабуть, краще знають, ніж ви, і всупереч бажанню чинити правильно ви припуститесь помилки. Якщо людина вірить, що у групи є особливі здібності, вищі за її власні, вона більшою мірою схильна до конформності у ставленні до групових думок. Але більшість зовсім не обов'язково буває правою.
3. Бажання особистого виграшу.Під груповим тиском ви можете поступитися для того, щоб утримати чи набути дещо для вас цінне: місце навчання чи роботи, стипендію, премію, перемогу на виборах тощо.
4. Бажання подобатися, страх бути непопулярним.Чимало людей розуміють, що незгода з групою може зробити їх непопулярними. Група володіє багатьма способами контролю над своїми членами. Якщо одна особа в групі обере протилежний шлях, відхилиться всупереч груповій думці, то група спочатку спрямовує свою енергію на те, щоб переконати цю людину у необхідності бути такою,як всі. Якщо шлях переконання "по-доброму" не спрацьовує, група може стати ворожою. Якщо не допомагає слабка ворожість, група може підсилити її інтенсивність і почати ізолювати, карати, повністю відкидати того, хто проти.
5. Бездумність. Існує різниця між розумною і бездумною поведінкою. Більшість часу люди виявляють конформність тому, що не думають. Просто продовжують робити те, що робили раніше. Коли особистість керується розумом, вона усвідомлено приймає рішення, намагаючись зрозуміти ситуацію або зосередитись на своїх задачах. Коли людина поводиться бездумно, то сприймає події і ідеї некритично, не слухає інших, її дії продиктовані звичкою.