У західній соціальній думці концепція Гергена розвивається в руслі тих віянь, які поєднуються загальною приставкою "пост": постмодернізм, посткомунізм, пост капіталізм і навіть пост історизм. Спроби синтезувати ці віяння в нову альтернативу наявним парадигмам відбиті ще в одному плині - критичної соціальної психології.
Критична соціальна психологія
Вона представлена досить значним числом робіт, опублікованим переважно в Західній Європі, і поєднує тих соціальних психологів, які не задоволені розвитком подій у соціальній психології, незважаючи на всі дискусії про кризу, і як і раніше шукають інші шляхи. Ідеологічну основу цього руху становлять два основні завдання "критичної теорії", сформульовані в роботах лідерів Франкфуртської школи - Адорно, Хабермаса, Хоркхаймера й Маркузе, які у свою чергу харчувалися критичним пафосом Маркса й Фрейда. Перше завдання бачилося їм у розкритті, викритті пануючої ідеології, її міфів і способів керування суспільством, друга - у створенні "визвольної" альтернативи. У соціальній психології ці завдання трансформувалися в завдання критики ідеологічних основ пануючих теорій і пропозиції інших підходів, що орієнтуються на благо всього суспільства. Уже до кінця 80-х років сформувалися два основних напрямки: 1) дослідження впливу широкого соціального контексту на соціальну психологію, її теорію, методи, вибір об'єктів і т.п. і 2) аналіз робіт з історії соціальної психології, які представляли на думку критиків один із засобів апологетики існуючого порядку речей. У позитивному плані критики виступали за подолання методологічного індивідуалізму й за "повернення людині людського". Оскільки багато хто із критичних аргументів були розглянуті вище у відповідних розділах, їсти зміст розглянути ті з них, які стимулюють міркування над перспективами нової парадигми. Треба відзначити, що в 90-е роки й самі критики зрозуміли, що необхідно конструктивні, а не тільки деструктивні пропозиції, більше того, послідовність припускає, що ті ж самі зауваження можуть бути адресовані й сама критики. Так, якщо в якості одного з основних вимог до лідируючої парадигми висувається вимога рефлексії й самокритики, то воно повинне дотримуватися стосовно й до самої критичної соціальної психології.
В 1997 р. був опублікований збірник "Критична соціальна психологія", у якому провідні представники цього напрямку аналізують як загальне положення в сучасній соціальній психології, так і свої власні перспективи. Використовуючи матеріали цього збірника можна реконструювати наступній, релевантну нашій темі картину.
Як би не прагнули представники альтернативної соціальної психології до створення радикально іншої науки, вони не можуть 1) перестати бути членами співтовариства соціальних психологів, викладати, консультувати й т.п.; 2) отже, не випробовувати в тім або іншому ступені впливу пануючих уявлень про "належний стандарт" наукового дослідження, що залишається в основному позитивістським; 3) дозволити протиріччя між необхідністю демонструвати прихильність об'єктивному, безсторонньому пошуку якщо не істини, те "твердих фактів", з одного боку, і взятим на себе зобов'язанням "сприяти звільненню пригноблених" - з іншої.
На сьогоднішній день критична соціальна психологія відрізняється від пануючої парадигми по трьох підставах. В області онтології (теорії буття) вона розділяє принципи конструкционизму, тобто виходить із того, що люди самі творять у спілкуванні свою реальність; в області методології й методів вона опирається на лінгвістику й герменевтику; в області епістемології (теорії пізнання) вона стоїть на позиціях пост раціоналізму, тобто заперечує наявність якоїсь реальності, що доступна об'єктивному дослідженню.
Незважаючи на організаційну неоформленість і різнорідність критичної соціальної психології за роки її існування як інтелектуального плину в його учасників сформувалися певні загальні точки зору, які зводяться до наступних положень.
Соціальна реальність символічна по своїй суті. Вона також історична в тому розумінні, що піддано змінам, але в кожний даний момент несе в собі й сліди минулого й зародок майбутнього. Найважливішу особливість соціальної комунікації становить її нескінченна рефлективність ("Я знаю, що він знає, що я знаю й т.д."). Діалектичне подання про соціальну реальність припускає облік двох її моментів: вона процесуальна й реляційна по своїй природі. Суспільство являє собою не раз назавжди задану систему, а систему, здатну до самоорганізації, самозміні. Соціальна функція критичного соціального психолога полягає в тому, щоб невпинно "зривати покриви й маски" з пануючої системи, що ставиться й до самої соціальної психології як соціальному інституту.
Доти, поки ці установки були нові, епатували наукове співтовариство й привертали увагу до наукових журналів, редактори із задоволенням публікували радикальні матеріали, так само як преса використовує суспільні скандали, доти, поки вони не набридають публіці. Поступово цей інтерес упав.
Крім того, у міру послідовної реалізації своїх установок радикальна соціальна психологія зштовхнулася з важкими проблемами, які можна сформулювати у вигляді наступних питань.
Якщо реальність, що вивчають соціальні психологи - це комунікація і її символічне буття, то як довести, що зміна цієї реальності викликає зміни буття соціального?
Якщо суть людської істоти перебуває не усередині індивіда, а поза ним, у системі соціальних зв'язків, у мові, у яких він розчиняється, то що залишається на частку індивіда?
Якщо так званої об'єктивної реальності немає, то як бути з безсумнівною очевидністю тієї обставини, що навколишній світ існує крім і незалежно від нас?
Якщо не існує "вічних істин", то який термін дії істин конвенціональних, з огляду на все прискорення історичного процесу?
Якщо критична соціальна психологія викриває ідеологічну функцію пануючої парадигми, то чиї інтереси сама вона захищає в силу іманентної ідеології соціального знання й чи не є вона функціональним "потуранням істеблішменту" для демонстрації його демократичності?
Література
1.Сорокін П. Головні тенденції нашого часу. - К., 1997
2.Терин В., Шихирев П. Массовая коммуникация как объект социологического анализа // Массовая культура – иллюзии и действительность. – М., 2000
3.Франк С.Л. Нарис методології суспільних наук. - К., 2003
4.Тейяр де Шарден. Феномен людини. - К., 2004
5.Шерковин Ю.А. Психологические проблемы массовых информационных процессов. - М., 1993.