На підприємстві, наприклад, начальник і підлеглий виконують різні ролі і передбачається, що в цій ситуації вони поводитимуться по-різному.
Як і норми, ролі мають велике значення для життєдіяльності людей, бо завдяки їм люди знають, що можна очікувати один від одного. Коли члени групи слідують ряду конкретних, ясно окреслених ролей, вони почуваються задоволеними і успішно діють.
Для забезпечення ефективності групової діяльності, досягнення групових цілей потрібні розподіл і кооперація функцій. Типологій групових ролей досить багато, в їх основі лежать відносини влади – підпорядкування або переваги – відторгнення.
Найбільш яскраве уявлення про рольовий розподіл в групі дає аналіз таких груп, де є жорстка ієрархія, нестача ресурсів і проблеми з їх розподілом. Статусно-рольовий розподіл в такій групі найчастіше визначається таким набором ролей:
– лідер групи, найенергійніший, авторитетний, користується правом першочергового присвоєння благ;
– друга особа в групі з відповідним правом на блага, менш енергійна, але часто більш інтелектуальна, часто є хранителем групових норм і правил;
– наближені, опора, соратники;
– опозиція, підгрупа незадоволених своїм статусом, але змушених підпорядковуватись; по відношенню до них застосовується політика «батога та пряника»;
– блазень, який дозволяє собі (з дозволу лідера) критичні зауваження, підтримує видимість демократії, свободи слова та ін.;
– цап-відбувайло, особа, яка приймає на себе групову агресію. Така роль для групи є необхідною для згуртування, демонстрації єдності. Якщо особа не згодна зі своїм статусом і покидає групу, знаходиться інший на цю роль. Досить сильно такий груповий тиск виявляється і в групах соціально незрілих особистостей – дітей, правопорушників.
Існує дві потенційно небезпечні ситуації, пов'язані з соціальними ролями. Перша полягає в тому, що людина може настільки «увійти в роль», що його особистісна ідентичність і його особистість просто зникають. Друга небезпечна ситуація, що пов'язана з соціальною роллю – це та ціна, яку доводиться платити, якщо дії людини не відповідають очікуванням оточуючих. Очікування, пов'язані з соціальними ролями, особливо часто призводять до непорозумінь, якщо розподіл цих ролей довільний або несправедливий.
Наприклад, якщо людина вибрала роль студента, і якщо вона буде добре працювати, то імовірно, що колись вона може взяти на себе роль професора або адвоката, або президента фірми.
Отже, людина є «соціальною істотою», яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки, особистість формується у взаємодії з іншими особистостями, і механізмом цього процесу є встановлення контролю дій особистості тому уявленню про неї, яке складається в оточуючих. Соціальні ролі різноманітні, всі вони цікаві та важливі. Можливо, найважливішою соціальною роллю в групі є роль лідера, бо від здібностей лідера залежить успішність діяльності групи, а іноді і саме її виживання. Жорстка ієрархія підпорядкованості і бюрократична організація несумісні з природою людини і її свободою. Соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда своєю роботою забезпечують турбота про громадян та дотримання високих соціальних стандартів.
3. Місце особистості в суспільстві
В родинну соціальну інституцію людина включена з народження. Активною стадією її перебування в цій інституції можна вважати створення своєї сім'ї, народження дітей, відхід від матеріального утримання батьків.
В педагогічній соціальній інституції людина теж перебуває з дитинства. Переломною стадією соціалізації є продовження удосконалення своєї кваліфікації, професійної освіти, коли людина вже працює після отримання дипломів про середню загальну або спеціальну чи вищу освіту, хоча деякі індивіди одержують освіту, працюючи в трудовій сфері.
Включення в економічну соціальну інституцію відбувається на стадії переходу людини до самостійного матеріального забезпечення з моменту працевлаштування.
Одержання паспорту й права брати участь у виборах до державних і місцевих органів влади є стадією включення в політичну соціальну інституцію. Але активна участь у політичному житті пов'язується з роботою у владних структурах, з громадсько-політичною діяльністю активістів у партійних осередках, з формуванням у населення громадської думки в руслі тієї чи іншої ідеології.
Активна участь в культурницькій соціальній інституції починається на стадії здатності до активного творення матеріальних і духовних цінностей, а не тільки пасивного «споживання» продукції культури.
Що стосується релігійної соціальної інституції, то до неї долучаються люди протягом усього життя – від народження й до глибокої старості.
Підготовчий період до повноцінного й активного включення в соціальні інституції суспільства закінчується на певних рівнях статусу в кожній з них.
Люди з більш високим рівнем соціалізації мають достатню освіту і здатні формувати більш-менш задовільні соціогенні потреби, які переважно короткотермінові, творчо малонасичені, реалізація яких хоч і супроводжується радісними й втішними емоційними переживаннями, але не дає відчутного стану творчої самореалізації. Вони в трудовій сфері в основному орієнтовані на заробіток, тобто на задоволення загальної соціогенної потреби в накопиченні вартісного резерву, який можна було б використати в своїй діяльності в соціальних утвореннях інших соціальних інституцій, наприклад, в сім'ї для виховання й утримання дітей, в художній студії для реалізації своїх художніх здібностей тощо.
Люди з високим ступенем соціалізації здатні формувати далекосяжні соціогенні потреби. З їх числа виходить еліта, яку становлять інтелігенція, творчі люди, здатні ставити стратегічні цілі щодо задоволення своїх творчих соціогенних потреб високої суспільної значущості: вчені, винахідники, письменники, художники, композитори, актори, громадські, політичні діячі.
У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях, що вимагає освоєння нових нормативів, законів, регламентів, а це означає, що відбувається подальша соціалізація особистості. Крім того, особистості, особливо з числа еліти, не тільки засвоюють певні регулюючі положення правового й морального походження, але й беруть участь в удосконаленні й творенні законодавства, тих чи інших нормативних положень різних організацій і соціальних структур. Особистості з числа еліти, як правило, очолюють різні соціальні утворення й керують процесом творення матеріальних й інформаційно-ідеальних цінностей середовища. Саме дорослій стадії соціалізації відповідає найбільш ефективне творення штучного соціального і штучно-природного середовища.
Суб'єктність особистості зумовлена ступенем соціалізації і здатністю приймати рішення або самостійно щодо своєї діяльності, або як лідер щодо діяльності групи.
Суб'єктність особистості визначається:
o ступенем свободи прийняття рішень у процесі задоволення своїх матеріальних і духовних потреб у взаємодії з іншими суб'єктами;
o свідомою активністю суб'єкта в його конструктивній діяльності (тобто в творенні ціннісного штучного середовища);
o приватною власністю майна і вартісних (валютних) резервів;
o статусом у кожній соціальній інституції (в трудовому колективі, в громадсько-політичній організації, в аматорській студії, в сім'ї тощо);
o моральними і правовими, формальними і неформальними регламентами (правами й обов'язками за статусом організації, правилами, звичаями громад тощо).
Формально суб'єктність може змінюватись від абсолютної свободи в прийнятті рішень і до абсолютної залежності від рішень іншого індивідуального або колективного суб'єкта. Наприклад, суб'єктність людини творчої професії має високий ступінь, а військовослужбовця, діяльність якого регламентована дисциплінарним статутом, має низький ступінь.
Отже, особистість знаходиться в суспільстві з народження. Правосуб'єктність індивіда в істотній мірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина, а це означає, що вся діяльність цього громадянина підпорядковується законодавству країни, і він несе відповідальність за свої дії і вчинки. З цього моменту громадянин стає повноцінним суб'єктом правової діяльності в суспільстві. У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях.
Висновки
У процесі написання реферату я досяг мети: дослідив зв'язок особистості та соціальних ролей, і розв’язав дослідницькі завдання: визначив, хто є особистістю та як національний менталітет впливає на особистість; проаналізував вплив соціальної ролі на поведінку особистості; дослідив місце особистості в суспільстві. Зазначене дає підстави для наступних узагальнень.
Отже, особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною за способом свого існування. Вона – єдність соціального і індивідуального, сутності і існування. Особистість визначається не «індивідуальним світом», а тим, якою мірою індивідуальний, особистий світ вміщує «світ людини».
Національний менталітет визначає певні риси особистості українця: одвічне прагнення до незалежності, свободи. Крім того, притаманні глибока пошана до природи, жінки, любов до рідного краю. Соціальна роль лідера, в крайньому разі, не останньої особи в суспільстві – це риса саме українців.
Людина є соціальною істотою, яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки. Особистість формується у взаємодії з іншими особистостями. Найважливішою соціальною роллю в групі є роль лідера. Соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда забезпечують турбота з боку держави та дотримання високих соціальних стандартів.
Особистість знаходиться в суспільстві з народження. Правосуб'єктність індивіда в істотній мірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина. Діяльність громадянина підпорядковується законодавству країни, він несе відповідальність за свої дії і вчинки, є повноцінним суб'єктом правової діяльності в суспільстві. У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях.
Список використаної літератури та джерел
1.А.Ф. Бондаренко «Социальная психология личности». – К., 1991.
2.В.В. Москаленко «Соціальна психологія». – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 687 с.
3.Л.Е. Орбан-Лембрик «Соціальна психологія». – К. Либідь. 2006. – 556 с.
4.В.Т. Циба «Системна соціальна психологія». – К., 2006. – 327 с.
5.В. Янів «Нариси до історії української етнопсихології». К. Знання. 2006. – 340 с.