Дослідники виділяють в процесі становлення зорового образу п'ять фаз. На першій з них має місце грубе розрізнення загальних пропорцій об'єкта та його положення. Цю фазу змінює фаза «мерехтливої» форми. Для третьої фази характерне грубе розрізнення основних деталей. Перш за все, вичленяються найбільш великі деталі незалежно від того, де вони розташовані. Якщо деталі приблизно рівні, то раніше всього сприймаються деталі, розташовані зверху і справа. Розрізнення нижніх частин відстає від розрізнення верхніх. На цій фазі характерні частини контуру хоча і відзначаються, але ще немає адекватного відображення їх взаємин. На четвертій фазі спостерігається глобально-адекватне сприйняття. На п'ятій фазі образ стає диференційованим. Контур об'єкта відображається в повноті його деталей [9, 118-119].
Велике значення у формуванні образу людини має ракурс, в якому зазвичай бачать цю людину сприймають особи. Різниця у зростанні між сприймає і сприйманим впливає на формування образу.
Сприйняттю людини людиною властива і така риса, як константність. Незважаючи на зміни в освітленості, віддаленості від спостерігача, образ сприйманого людини залишається відносно постійним. Константність, не будучи абсолютною властивістю, не є початковою властивістю і виникає в процесі формування образу сприймання, по мірі все більш тонкого розрізнення елементів контуру. [1, 119-120].Зорове сприйняття людини передбачає активні «обмацуючи» рухи очей, і ці рухи - такий же необхідний компонент зорового сприйняття, як і відображення зорового образу на сітківці. В.П. Зінченко і Б.Ф. Ломовим було встановлено, що макрорухи очей є складовою частиною механізму відображення просторових ознак об'єктів: їх форми, величини, положення.
Сприйняття людини людиною характеризується свідомістю. За допомогою слів, якими позначають сприйманого, в образ його включається узагальнене знання про дану категорію людей, що склалося внаслідок суспільної практики і більш-менш засвоєне сприймаючим суб'єктом.
Особливості вигляду і поведінки сприйманої людини і зміни до них, що фіксуються в момент сприйняття, не жорстко визначають поведінку сприймаючій людини, тому що вплив цих особливостей опосередковується всім її досвідом, її внутрішнім світом, переслідуваними їю цілями. Не здатний абстрагуватися від них суб'єкт сприйняття зазвичай пов'язує зовнішній вигляд, манеру поведінки і стиль дій іншої людини з певними прагненнями, смаками, моральними принципами, актуальними, а іноді і потенційними можливостями сприйманого. Таким чином, інша людина сприймається не тільки в своїх вихідних фізичних якостях (зростання, стать, вік, фігура, обличчя, очі), але і як особистість, що займає певне положення в суспільстві і яка відіграє ту чи іншу роль у житті сприймаючого.
Займаючись різними видами діяльності, людина, відповідаючи на вимоги кожного з них, виявляє то одні, то інші з притаманних ій особливостей. Взаємодіючі особи по відношенню один до одного виступають у різних ролях. У зв'язку з цим на перший план у сприйнятті виступають ті якості у вигляді, експресії і діях сприйманого, які в даних умовах набувають особливого значення.
Зовнішній вигляд і дії людей можуть по-різному відповідати етико-естетичним вимогам, сформованим у людини і більш-менш єю усвідомленими. Тому люди викликають у неї до себе неоднакове емоційне ставлення. Виникнувши, це відношення вносить свій коректив у подальше формування в індивіда образу кожного з тих людей, з якими він спілкується, затушовуючи одні боку цих людей і випинаючи інші.
Таким чином, ми виклали своє розуміння сприйняття людини людиною і з'ясували, що воно підпорядковується не тільки законами психології сприйняття, але і фізіологічним, фізичним і естетичним законам, у той же час воно має свої особливості: вікові, індивідуальні та професійні.
2.2 Зміст і ефекти міжособистісного сприйняття, їх вплив на нього
Зміст міжособистісного сприйняття залежить від характеристик як суб'єкта, так і об'єкта сприйняття тому, що вони включені в певну взаємодію, що має дві сторони: оцінювання один одного і зміна якихось характеристик один одного завдяки самому факту своєї присутності. У першому випадку взаємодію можна констатувати по тому, що кожен з учасників, оцінюючи іншого, прагне побудувати певну систему інтерпретації його поведінки, зокрема його причин. Інтерпретація поведінки іншої людини може ґрунтуватися на знанні причин цієї поведінки, і тоді це завдання наукової психології. Але в повсякденному житті люди часто-густо не знають дійсних причин поведінки іншої людини або знають їх недостатньо. Тоді, в умовах дефіциту інформації, вони починають приписувати один одному як причини поведінки, так іноді і самі зразки поведінки або якісь більш загальні характеристики. Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки сприйманого особи з якимось іншим зразком, що були в минулому досвіді суб'єкта сприйняття, або на основі аналізу власних мотивів, передбачуваних в аналогічній ситуації (в цьому випадку може діяти механізм ідентифікації). Але так чи інакше виникає ціла система способів такого приписування (атрибуції).[3, 82]
Експериментальні дослідження атрибуції поставили надзвичайно важливе питання більш загального плану - питання про роль установки в процесі сприйняття людини людиною. Особливо значна ця роль при формуванні першого враження про незнайому людину, що було виявлено в експериментах А.А. Бодальова. Двом групам студентів була показана фотографія однієї і тої ж людини. Але попередньо першій групі було повідомлено, що людина на пред'явленої фотографії є закоренілим злочинцем, а другій групі про цю ж людину було сказано, що він великий вчений. Після цього кожній групі було запропоновано скласти словесний портрет сфотографованої людини. У першому випадку були отримані відповідні характеристики: глибоко посаджені очі свідчили про приховану злобу, видатне підборіддя - про рішучість «йти до кінця» у злочині і т.д. Відповідно у другій групі ті ж глибоко посаджені очі говорили про глибину думки, а видатне підборіддя - про силу волі в подоланні труднощів на шляху пізнання і т.д. [9, 104]
Щоб забезпечити прогнозування ситуації міжособистісного сприйняття, необхідно взяти до уваги і другу область досліджень, яка пов'язана з виділенням різних «ефектів», що виникають при сприйнятті людьми один одного. Найбільше досліджено три таких «ефекту»: ефект ореолу («галоеффект»), ефект новизни і первинності, а також ефект, або явище, стереотипізації.
Сутність «ефекту ореола» полягає у формуванні специфічної установки на сприйманого через спрямоване приписування йому певних якостей: інформація, що отримується про якусь людину, категоризирується певним чином, а саме - накладається на той образ, який вже був створений заздалегідь. Цей образ, раніше існував, виконує роль «ореолу», що заважає бачити справжні риси і прояви об'єкта сприйняття.
Ефект ореолу проявляється при формуванні першого враження про людину в тому, що загальне сприятливе враження призводить до позитивних оцінок і невідомих якостей сприйманого і, навпаки, загальне несприятливе враження сприяє переважанню негативних оцінок. В експериментальних дослідженнях встановлено, що ефект ореолу найбільш явно проявляється тоді, коли сприймає має мінімальну інформацію про об'єкт сприйняття, а також коли судження стосуються моральних якостей. [3,85]
Тісно пов'язані з цим ефектом і ефекти «первинності» і «новизни». Обидва вони стосуються значимості певного порядку пред'явлення інформації про людину для складання уявлення про неї. В одному експерименті чотирьом різним групам студентів був представлений якийсь незнайомець, що йому було сказано: в 1-й групі, що він екстраверт, по 2-й групі, що він інтроверт; в 3-й групі - спочатку, що він екстраверт, а потім, що він інтроверт; в 4-й групі - те ж, але в зворотному порядку. Всім чотирьом групам було запропоновано описати незнайомця в термінах запропонованих якостей його особистості. У двох перших групах ніяких проблем з таким описом не виникло. У третій і четвертій групах враження про незнайомцеві точно відповідали порядку пред'явлення інформації: пред'явлена раніше взяла гору. Такий ефект отримав назву «ефекту первинності» і був зареєстрований у тих випадках, коли сприймається незнайома людина. Навпаки, в ситуаціях сприйняття знайомої людини діє «ефект новизни», який полягає в тому, що остання, тобто новіша, інформація виявляється найбільш значущою.
У більш широкому плані всі ці ефекти можна розглянути як прояви особливого процесу, який супроводжує сприйняття людини людиною, а саме процесу стереотипізації.
Стереотип - це деякий стійкий образ якого-небудь явища або людини, яким користуються як відомим «скороченням» при взаємодії з цим явищем. Стереотипи в спілкуванні, які виникають, зокрема, при пізнанні людьми один одного, мають і специфічне походження, і специфічний сенс. Як правило, стереотип виникає на основі досить обмеженого минулого досвіду, у результаті прагнення будувати висновки на базі обмеженої інформації. Дуже часто стереотип виникає щодо групової приналежності людини, наприклад приналежності його до якоїсь професії. Тоді яскраво виражені професійні риси в зустрінутих в минулому представників цієї професії розглядаються як риси, властиві кожному представнику цієї професії («всі вчительки повчають», «всі бухгалтери - педанти» і т.д.). Тут проявляється тенденція «виявити сенс» з попереднього досвіду, робити висновки за подібністю з цим попереднім досвідом, не бентежачись його обмеженістю.