Смекни!
smekni.com

Соціально - психологічний тренінг як засіб активного впливу (стр. 3 из 6)

На заключному занятті потрібно попередити членів групи, щоб вони не переносили відносини в групі безпосередньо в звичайне життя. Спочатку треба з’ясувати реальний рівень розвитку іншого колективу і підходити до організації своїх стосунків з людьми доброзичливо, але й критично, не відкидаючи, а використовуючи досвід, якого вони набули у процессі навчання. Тоді можна сподіватись на позитивні зміни.

На початку стадії навчання найважливішим завданням є становлення групових і соціальних норм, і засвоєння учасниками головних вимог тренінгу. Керівник повинен докладно ознайомити всіх з головними нормами і принципами спілкування. Провідним принципом організації тренінгу (СПТ) є принцип діалогізації взаємодії, тобто повноцінного міжособистісного спілкування, яке грунтується на повазі чужої думки, довіри, звульненні учасників від взаємних підозр, нещирості, страху. Для досягнення позитивних особистісних змін, перебудови відносин інколи потрібні гострі моменти, потрясіння. Тому в навчально-тренувальній групі повинні використовуватись такі прийоми, як відкриття, обговорення поведінки учасників, елементи психодрами... Одним із основних є принцип самодіагностики, який включає в зміст занять запитання і вправи, розраховані на те, щоб кожен з учасників групи розповів про свої психічні проблеми і запропонував шляхи їх практичного розв’язання. Істотним є питання про комплектування групи. Практика показує, що слід проводити попередні індивідуальні співбесіди і загальні розмови з її учасниками. Формуючи групу краще не включати до неї людей з дуже стереотипізованим психологічним захистом. Це може ще більше підсилити тревожність суб’єкта і справити негативний вплив на груповий процес. Небажаною є також участь людей, які не мають наміру продуктивно працювати, а йдуть до групи заради приємного дозвілля.

Дуже об’єктивно, на мій погляд, основні принципи СПТ виклав Мареанов В.С. [5]:

1. Спілквання за принципом «тут і тепер» - на початку у учасників спрацьовує захисний механізм психологічного захисту; потрубно, щоб під час виконання людина могла за допомогою інших побачити себе. Щоб існував зворотній зв’язок, який грунтується на довірі у спілкуванні.

2. Принцип персоніфікації висловлювань - його суть полягає у довільній мові, без особових мовних форм, які допомагають приховувати власну позицію: «часто вважається» ® «я вважаю».

3. Принцип наголошування мови почуттів - учасники групи мають наголошувати увагу на емоційних станах і проявах, використовувати мову, що фіксує такий стан. Наприклад: «Твоя манера говорити на підвищених тонах викликає в мене роздратування». В повсякденному спілкуванні таке звернення не типове. Відповідно перед кожним учасником ставиться завдання виробити вміння чітко і адекватно висловлювати свої почуття.

4. Принцип активності - головна норма тренінгу. Інтенсивна групова взаємодія, цілеспрямоване споглядання себе, партнерів, тощо. Навчитись поєднувати зануреність у себе і активність.

5. Принцип довірливого спілкування - створення найсприятливіших умов для довірливого спілкування, визначення результативності і забезпечення групової динаміки. Як найпростіший крок до цього, прийняття єдиної форми звернення один до одного на «ти». Це урівнює всіх членів групи і вносить елемент інтимності і довіри.

6. Принцип конфіденційності - не виносити зміст спілкування, що розвивається в процессі тренінгу за межі групи. Це і включає в себе щирий і відвертий контакт, дає змогу зберігти свій дискусійний потенціал.

7. Принцип моделювання - моделюють певні реальні ситуаціїї, в яких учасники демонструють негативні і позитивні форми поведінки.

8. Принцип новізни - оригінальність вправ, постійна зміна партнерів.

9. Принцип дослідження - група самостійно знаходить рішення поставлених задач.

Існують певні плани або схеми, які тренер складає для успішного проведення тренінгу. Тренер переконується, що дану проблему, або певні дефекти можливо уникнути лише за допомогою тренінга. Але перед прийняттям рішення проводити тренінг, потрібно ретельно дослідити ситуацію і переконатися у такій необхідності.

Стадії процесу тренінгу досить цікаво, на мій погляд, надає Р. Баклі та Дж. Кейпл у своїй книзі [1]:

1. Визначення кола повноважень: необхідно разом із клієнтом

узгодити перелік роботи, яка буде виконуватись, виділити межі компетентності, узгодити фінансову сторону, випрацьовувати план дій.

2. Подальше дослідження: визначається необхідність тренінгу, забезпечення тренера певною інформацією для подальших кроків (аналіз змісту роботи, збір інформації, відображення основних задач та прогнозування).

3. Аналіз знань, умінь, навичок.

4. Аналіз цільової аудиторії: для кого цей тренінг.

5. Аналіз змісту: визначення головних і другорядних аспектів роботи, та узгодження з клієнтом.

6. Встановлення стандартів виконання: розробка такої програми, яка виведе працівника на той рівень, коли він зможе самостійно рухатись у даному напрямку.

7. Уточнення цілей тренінгу: визначення конкретної операції, вимоги і стандарти, які потрібно досягти по закінченню тренінгу.

8. Принципи навчання та мотивація: визначення благоприємного середовища для проведення тренінгу - методи навчання і фізичні умови. При цьому тренер повинен враховувати індивідуальні особливості кожного і передбачити всі можливі зміни.

9. Визначення методології тренінгу.

10. Пілотний тренінг: випробування програм.

11. Проведення тренінгу: включає в себе 4-и етапи [6]:

а) створення єдиного психологічного простору, а також зворотнього зв’язку;

в) проведення дискусій, ігр, поліалога чи інтерв’ювання для створення ситуації рефлексій;

с) рішення конкретних задач, оволодіння знаннями, навичками, вміннями, а також досягнення інших розвиваючих або корекційних цілей;

d) релаксаційно відновлюючі вправи для зняття напруги і підсумок заняття.

Кожний з цих етапів. В свою чергу, має відповідні фази:

- визначення цілей, теми дискусії, характеру проблеми, орієнтацію на них учасників заняття;

- кругову дискусію з проблеми, що обговорюється, збір інформації, суджень, думок, нових ідей, пропозицій від усіх учасників;

- впорядкування інформації і її обговорення;

- обгрунтування альтернатив і сумісна їх оцінка;

- підведення підсумків дискусії, сумісне резюмування;

- співставлення цілей заняття з отриманими результатами;

- зняття психологічного навантаження, підведення підсумків заняття.

12. Внутрішня валідизація - оцінка учнів, щоб можна біло виявити, чи досягли вони поставлених цілей.

13. Використання наявних умінь та моніторинг - перевірка на місці роботи тих цілей, які повинні бути досягнуті.

Групова робота багатьох спеціалістів припускає застосування різних підходів (методів) при проведенні СПТ: психодраматичного, гештальттерапії, трансактного аналізу, соціального психоаналізу, біографічного методу, методу наведення зміненого стану свідомості та багатьох інших.

Найбільш розповсюдженими і ефективними є групова дискусія і ігровий метод, а в тренінгу ділового спілкування - метод НЛП (нейролінгвістичног програмування).

Групова дискусія є базовим методом для реалізації і освоєння ділового спілкування. Саме дискусія дозволяє визначити особистісну позицію, виявити багатосторонність підходів, точок зору з будь-якого питання і в результаті обміну підвести до всестороннього бачення предмету.

Вона розвиває вміння імпровізувати, діяти за межами передбачуваного. Для формування соціально-психологічної компетентності необхідно створювати моделі системи спілкування і сумісної діяльності. Це можливо за допомогою ролбових ігор[11]. Ознаками рольової гри є:

- наявність моделі керуючої системи;

- наявність ролей;

- розрізнення рольових цілей учасників;

- взаємодія ролей;

- наявність загальної мети у всього колективу;

- багатоальтернативність рішень;

- наявні системи групового чи індивідуального оцінення діяльності учасників гри;

- наявність емоційної напруги[11].

Гра дозволяє експериментувати із своєю поведінкою, не лякаючись серйозних негативних наслідків, дає можливість придбати новий досвід спілкування і змінити особистісну невдалу стратегію. Розрізнябть дві основні групи ігор: спонтанні або імпровізаційні, та сюжетні або сценарні. В спонтанній рольовій грі відсутня розгорнута фабула, а ролі та позиції учасників тільки намічуються. Основною задачею учасників є прояв своїх здібностей до імпровізації та моделювання поведінки. Ці ігри не потребують спеціальної підготовки і можуть створюватись під час заняття. Сюжетні ігри базуються на задачах, які ведучий ставить перед собою

заздалегідь, плануючи тренінгів курс. Вони орієнтовані на аналіз найбільш типових проблем ділового спілкування. Такі ігри потребують більше часу і надають більш складний матеріал для аналізу. Їх використовують для навчання учасників незвичним для них моделям поведінки[12].

Метод НЛП являє собою ефективну систему технік, дозволяючи проводити вплив на людську поведінку в сфері між особистісних стосунків. НЛП розвиває вміння адекватно сприймати вербальне і невербальне спілкування, встановлювати і підтримувати між особистісний контакт.

Актуальною є проблема переносу досвіду, придбаного в групі у реальне життя. К.Роджерс у своїх працях висуну гіпотезу про те, що чим вищій статус та престиж людини у суспільстві, тим важче йому вступити у відкриті психологічні відносини з іншими людьми. Груповий досвід презводить учасників до того, що вони стають більш вільними у висловленні позитивних і негативних почуттів, починають встановлювати з оточуючими більш реальні відносини, замість того щоб приховувати їх, доки вони не стануть вибуховими.[7.]