Щоб заробити грошей на оплату навчання в коледжі, Скотт продавав консервовану ожину власного готування, збирав металобрухт, брався за разову роботу. Частина грошей він відкладав, інше витрачав на книги. В 19 років він покинув ферму й вступив у Нормелський університет штату Іллінойс. Двома роками пізніше він, беручи участь у конкурсі, виграв стипендію на навчання в Північно-західному університеті міста Еванстон (штат Іллінойс). Учачись там, він заробляв частками уроками й грав в університетській футбольній команді. В Еванстоні він зустрів свою майбутню дружину Ганну Марси Міллер.
У цей час Скотт уже обрав собі кар'єру: він вирішив стати місіонером у Китаї. Для цього треба було вчитися ще три роки, але на той час, коли Скотт закінчив Чиказьку теологічну семінарію й був готовий відбути в далекі краї, виявилося, що вакансій немає: Китай був переповнений місіонерами. Тоді-Те він і подумав про кар'єр у психології. Почавши вивчати психологію, він полюбив цю науку. Один раз йому на очі попаслася стаття про лейпцігську лабораторію Вундта. Завдяки стипендії, додатковому заробітку й скромним потребам. Скотт зумів заощадити кілька тисяч доларів, достатніх не тільки для того, щоб поїхати в Німеччину, але й женитися.
21 липня 1898 року Скотт і його наречена відправилися в Німеччину. Він учився у Вундта в Лейпцизі, а Ганна жила у двадцяти милях звідти - у місті Галлі, де працювала в університеті над своєю дисертацією по літературі. Ті два роки, що вони провели в Німеччині, молоді люди бачилися тільки у вихідні дні. Одержавши свої докторські ступені, вони вернулися додому, де Скотт почав викладати в Північно-західному університеті психологію й педагогіку, - уже в цьому виявилася його схильність до прикладної психології в цілому й інтерес до проблем утворення зокрема.
В 1902 році до Скотта - за рекомендацією одного з його колишніх викладачів - звернувся якийсь власник рекламного бюро із проханням допомогти застосувати психологічні методи, щоб зробити рекламу більше ефективної. Скотт був заінтригований ідеєю. Випливаючи духу американського функціоналізму, у своєму прагненні за допомогою психології вирішувати найрізноманітніші проблеми реального життя він далеко пішов від вундтовської психології.
Скотт написав «Теорію й практику реклами», першу книгу по цій тематиці. Слідом за нею з'явилися й інші статті й книги Скотта, росли його знання й досвід у цій області, а також репутація й контакти в діловому світі. Він звернувся до проблем підбора персоналу й керування. В 1905 році він став професором Північно-західного університету, а в 1909-м - професором реклами в комерційній школі при університеті. З 1916 року Скотт обіймає посаду професора прикладної психології й директори бюро торговельних досліджень у Технічному університеті Карнегі в Пітсбурзі.
Під час першої світової війни Скотт запропонував військовим використовувати його знання в підборі персоналу для армії. Його пропозиція оцінили не відразу, оскільки в суспільстві ще не було одностайного переконання в тім, що психологія може приносити й практичну користь. Генерал, з яким Скоттові довелося мати справа, не приховував своєї недовіри до професорів. «Він сказав, що зобов'язано стежити за тим, щоб професори не плуталися під ногами, що ми перебуваємо в стані війни з Німеччиною, і що в нього немає часу на якісь дурні експерименти». Скотт спробував заспокоїти розсердженого вояка, запросив разом поснідати й переконав його в цінності своїх психологічних методів відбору. До кінця війни правота Скотта була доведена на практиці, він був визнаний гідним медалі «За відмінну службу» - найвищої військової нагороди США, що може одержати цивільну особу.
В 1919 році Скотт заснував власну компанію (з «оригінальним» назвою «Компанія Скотта»), що робила консалтингові послуги з роботи з персоналом і підвищенню ефективності більш ніж сорока найбільшим корпораціям країни. Роком пізніше він став президентом Північно-західного університету й пробув на цьому пості майже двадцять років. (Скотт-Хол у Північно-західному університеті названий так на честь Уолтера Дилла Скотта й Ганни Міллер Скотт).
У роботах Скотта з питань реклами відчувається вплив вундтовської експериментальної психології, що Скотт вивчав у Німеччині, його спроби привнести неї в область практичного. Приміром, він пише, що органи почуттів - це: вікна душі. Чим більше відчуттів ми одержуємо від об'єкта, тим краще ми його довідаємося. Функція нервової системи - забезпечити нам знання про те, як виглядають, звучать, які на дотик, на смак, et cetera. навколишні нас об'єкти. Нервова система, що не реагує на звуки або будь-які інші відчутні якості, неповноцінна.
Рекламні оголошення іноді називають нервовою системою миру комерції. Реклама музичних інструментів, що не будить ніяких подань про звуки, - це погана реклама... Подібно тому, як наша нервова система призначена дати нам усілякі відчуття від кожного об'єкта, так і реклама, що порівнянна з нервовою системою, повинна викликати в читачі стільки різних образів, скільки їх може викликати сам рекламований предмет.
Скотт затверджував, що споживачі - істоти не раціональні й легко піддаються впливу. Особлива увага він приділив емоціям і співчуттю як важливим факторам, що підсилюють сугестивність. Він думав також - і цей погляд був широко розповсюджений у той час - що рекламні оголошення сильніше діють на жінок, а не на чоловіків, тому що останні більше емоційні й сентиментальні. Застосувавши до реклами принцип, що Скотт назвав законом сугестивності, він радив рекламодавцям для успішного продажу товарів використовувати у звертаннях до споживачів прямі команди - приміром, «Користуйтеся грушевим милом!» Йому ж належить ідея використання поворотних купонів: у цьому випадку від споживача потрібно зробити якусь дію - вирізати купон з журналу або газети, заповнити його й відправити поштою, щоб одержати безкоштовний зразок товару. Ці методи - прямі команди й поворотні купони - використовували багато рекламодавців, і вже до 1910 року вони одержали широке поширення в США.
Підбор персоналу
Для відбору кращих працівників - особливо продавців, керівників і службовців для військових організацій - Скотт винайшов спеціальні шкали й групові тести, за допомогою яких оцінювалися якості людей, що вже зарекомендували себе в даній області. Як і в Уїтмера в клінічній психології, у Скотта не було попередників, взявши роботу яких за зразок, можна було розвивати власний підхід. Він просив армійських чиновників і керівників комерційних фірм оцінити зовнішність, манери, щирість, продуктивність, характер і життєві цінності їхніх підлеглих. Потім оцінювалося, якою мірою претенденти на вакансію мають якості, які, на думку керівників, були необхідні для успішного виконання майбутньої роботи, - процедура, багато в чому схожа з тієї, що використовується в наші дні.
Скотт розробив психологічні тести для оцінки інтелектуальних і інших здатностей; його тести годилися для перевірки не тільки кожного кандидата окремо, але й цілих груп претендентів. Це було особливо важливо для кадрових служб великих підприємств і в армії, де було потрібно швидко й адекватно оцінити здатності великої кількості людей.
Тести Скотта відрізнялися від аналогічних розробок Кеттела й інших психологів. Ціль Скотта складалася не в тім, щоб установити рівень інтелекту взагалі, а в тім, щоб визначити, як людина використовує свій інтелект. Інакше кажучи, він хотів зрозуміти, як інтелект функціонує в повсякденному житті. Він розглядав інтелект не з погляду конкретних пізнавальних здатностей, а із практичних позицій, оцінюючи, наприклад, швидкість, скрупульозність і правильність виконання доручених завдань - якості, необхідні гарному виконавцеві. Його цікавила оцінка, отримана в ході тестування претендентом, у порівнянні з оцінкою вже зарекомендували себе службовців, а не виявлення за допомогою тесту основних характеристик розумових здатностей випробуваного.
Шкала, розроблена Скоттом для оцінки якостей молодших офіцерів. Оцінюючої якості своїх підлеглих старший офіцер уписує ім'я кожного випробуваного в рядок з відповідною оцінкою.
Скотт, як і Уїтмер, не посів видного місця в історії психології. Тому є кілька причин. Подібно багатьом прикладним психологам, Скотт не сформулював власної теорії, не заснував школи психології, не мав відданих послідовників із числа студентів. Він досить мало займався академічними дослідженнями, публікувався зрідка - хоча й у шановних спеціальних журналах. Його робота для приватних корпорацій і армії носила строго практичний характер і була покликана вирішувати конкретні проблеми й задовольняти конкретні потреби. Багато психологів з академічних кіл, особливо ті, хто займав видне положення у великих університетах і відомих лабораторіях, не вірили в цінність роботи прикладних психологів, думаючи, що вона не вносить лепту в розвиток фундаментальної психології.
Скотт і інші прикладні психологи заперечували цю думку. Вони не вбачали ніякого протиріччя між практичним застосуванням і прогресом науки. Вони думали, що «емпіричне просування психології в основному залежить від результатів поза академічним досвідом». Прикладні психологи затверджували, що увага публіки до практичної психології є свідчення її цінності, що, у свою чергу, сприяє й більшому покликанню фундаментальних психологічних досліджень. Таким чином, перші прикладні психологи, які прагнули зробити психологію корисної, були виразниками функціонального духу американської психології.
Література
1. Ждан А.Н. Історія психології: від античності до сучасності. - К., 1997.
2. Кольцова В.А. О целостном подходе в историко-психологическом исследовании // Принцип системности в психологических исследованиях. - М., 1990.
3. Марцинковська Т.Д. Історія психології. - К., 2001.
4. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История психологии. - М., 1994.